Сутність менеджменту та управління

МЕНЕДЖМЕНТ

Конспект лекцій

Для студентів напряму підготовки

6.140103 «Туризм»

Денної форми навчання

РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ

ЛУЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Луцьк 2013

УДК 658 (07)

ББК 65.290-2Я 7

Г 37

Менеджмент. Конспект лекцій для студентів напряму підготовки «Туризм» денної та заочної форми навчання / З.В. Гурасимчук. - Луцьк.: ЛНТУ, 2013.– 173 с.

Укладач: З.В. Герасимчук., д.е.н., професор

Рецензенти: В.О. Морохова., к.е.н., професор

Відповідальний

за випуск: Морохова В.О., к.е.н., доцент

Затверджено науково-методичною радою ЛНТУ,

протокол № 5 від 29 січня 2013 р.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою факультету бізнесу,

протокол № 4 від 21 листопада 2012 р.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри менеджменту та маркетингу, протокол № 3 від 26 жовтня 2012 р.

© З..Герасимчук 2013

ТЕМА 1.ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Сутність менеджменту та управління

1.2. Менеджмент як процес управлінської діяльності.

1.3. Основні функції управління.

1.4. Принципи та методи управління.

Сутність менеджменту та управління

Поряд із поняттям управління" сьогодні в наш словниковий запас увійшов термін "менеджмент". І це не випадковість, а закономірність, яка обумовлена орієнтацією нашої економіки на ринкові методи господарювання, що давно вже діють у більшості розвинутих державах світу. Вивчення досвіду цих держав показує, що своїм досягненням вони багато в чому завдячують системі управління виробництвом. Очевидно, що діючі там схеми управління підприємствами, організаціями, які, власне, й привели до успіху економіку цих країн не могли не зацікавити наших учених та практиків. Досліджуючи ці схеми з метою набуття власного досвіду, вони виявили, що обійтися без менеджменту тут неможливо. Це і є головною причиною того, що слово "менеджмент" іноземного походження потрапило до нашого І лексикону сьогодні й, напевно, назавжди.

Нерідко нам доводиться чути, що поняття "управління" та "менеджмент" за своїм змістом тотожні, що це лише своєрідні "примхи" наших економістів у "копіюванні" Заходу привели до підміни управління менеджментом. Це як би лише данина моді й не більше. Чи так це насправді, чи є корінні відмінності в змісті цих понять, як їх необхідно трактувати?

Управління - це цілеспрямована дія на об'єкт із метою зміни його стану, або поведінки у зв'язку зі зміною певних обставин.

Звідси випливає, що управляти процесами, які протікають на будь-якому підприємстві, в організації, що і є об'єктами, означає змінювати їх стан шляхом зміни всіх, або окремих, існуючих там виробничих факторів, до яких відносяться матеріальні, енергетичні, фінансові, трудові інформаційні ресурси тощо. Але ефективний результат будь-якого управління навіть при використанні найбільш передових технологій, матеріалів, висококваліфікованих робітників буде досягнутий лише за умови правильного, розумного, наукового керівництва всім залученим до нього персоналом, узгоджених його дій. Саме таке завдання покладається на менеджмент, що в перекладі з англійської мови означає "керівництво, завідування, вміння обходитись з чимось, вміння справлятися з роботою".

Таким чином, управління - це процес ув'язки всіх необхідних компонентів для досягнення певного результату, а менеджмент - це інструмент, система організації праці, яка забезпечує існування такої ув'язки. Менеджмент є складовою частиною управління. Він реалізується лише людьми, керівниками, тоді як управління можливе й за допомогою технічних засобів (роботів, електронних систем, наприклад, коли мова йде про управління певним технологічним процесом, машиною тощо).

У зарубіжній літературі існує чимало визначень менеджменту, але всі вони об'єднанні однією основою - людськими стосунками в процесі праці, організаторськими здібностями керівників, побудовою органів управління підприємствами, організаціями. Так, Оксфордський словник англійської мови дає такі тлумачення менеджменту:

- менеджмент це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками);

- менеджмент - це влада та мистецтво керівництва;

- менеджмент - це вміння організовувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників);

- менеджмент - це органи управління, адміністративні одиниці, служби й підрозділи.

Отже, якщо управляти можна всіма елементами виробництва, то керувати можна лише людьми, персоналом. Тому, якщо ми вживаємо термін "управління" стосовно людей, персоналу, то ми повинні розуміти в такому випадку не все управління в широкому змісті цього слова, а лише менеджмент як складову частину управління, або управління у вузькому розумінні цього слова. Усі підходи до вивчення поняття «менеджмент» зводяться до наступних узагальнень:

менеджмент розглядається як вид діяльності людини, спрямований на досягнення мети;

- менеджмент визначається як процес, з допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними, займаються постановкою їх мети і розробкою способів її досягнення;

- менеджмент розглядається як ієрархічна організаційна структура, в межах якої реалізовуються функції управління;

менеджмент розглядається як категорія людей, зайнятих управлінням. Таким чином, узагальнюючи різноманітні визначення та складові менеджменту, можна прийти до наступного визначення його суті:

Отже, з погляду теоретичного аспекту менеджмент – це галузь людських знань, яка допомагає ефективно організувати людську діяльність.

Практичний аспект визначає Менеджмент - як сукупність принципів, методів, функцій і форм управління що спрямовані на оптимальне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів підприємства чи організації.

Розрізняють багато видів менеджменту, кожен з яких вивчає специфічне коло питань, відрізняється набором способів, засобів та підходів. В найбільш загальному вигляді розрізняють наступні види менеджменту:

1. Загальний менеджмент охоплює питання управління, що є загальними для всіх фірм: планування та втілення планів діяльності організації, регулювання, координація основних процесів, та управління трудовими ресурсами.

2. Виробничий менеджмент керує виробничою сферою діяльності підприємства, яка полягає в організації і здійснені виробничої діяльності підприємства у випуску конкурентоспроможної продукції і застосування відповідної техніки і технології,

3. Фінансовий менеджмент охоплює формування та підтримку оптимальної структури фінансів організації.

4. Маркетинг – це організація керівництва видами дяльносіт пов’язаними із перетворенням купівельної спроможності споживачів у ефективний попит на певний вид продукції.

Крім зазначених розмежовують інвестиційний, інноваційний, стратегічний, операційний, виробничий, екологічний, ситуаційний, креативний менеджмент, менеджмент якості та менеджмент персоналу.

Менеджмент є системою, що складається з наступних елементів:

- Суб’єкт управління,

- Об’єкт управління;

- Управлінська взаємодія.

Суб’єкт управління – це цілий апарат, або керівник, що здійснює управлінську діяльність.

Об’єкт управління – це колектив працюючих.

Зв’язок між цими двома категоріями називається управлінською взаємодією.

У результаті вертикального поділу праці утворюються рівні управління.

Незалежно від того, скільки є рівнів управління, керівників традиційно поділяють на три категорії. Соціолог Т. Парсонс розглядає ці категорії з погляду функції, що виконує керівник в організації. Згідно з визначенням Т. Парсонса, особи на технічному рівні в основному займаються щоденними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної праці без перешкод у виробництві продукції або наданні послуг. Особи, котрі перебувають на управлінському рівні, здійснюють управління та координацію всередині організації; вони узгоджують форми діяльності різних підрозділів організації.

Керівники на інституціональному рівні розробляють довготермінові (перспективні) плани, формулюють цілі, роблять усе, щоб організація адаптувалася до різних змін, керують відносинами між організацією та зовнішнім середовищем, а також суспільством, в якому функціонує певна організація.

За загальновживаним способом визначення рівнів управління вирізняють керівників низової ланки, або операційних керівників, керівників середньої та вищої ланок. На рис. 1.1 зображено відповідність між цими рівнями та концепцією рівнів управління за Т. Парсонсом.

Рис. 1.1.Два способи представлення рівнів управління

Молодші начальники, яких також називають керівниками першої (низової) ланки, або операційними керівниками, становлять організаційний рівень, розташований над робітниками й іншими працівниками (некерівниками). Молодші начальники контролюють виконання виробничих завдань з метою безперервного забезпечення інформацією про правильність їх вирішення. Керівники цієї ланки часто відповідають за безпосереднє використання наданих їм ресурсів, таких як сировина й обладнання. Типовою назвою посади на такому рівні є майстер, сержант, завідувач відділу, кафедри, старша медсестра. Загалом більшість керівників — керівники низової ланки.

Роботу молодших начальників координують і контролюють керівники середньої ланки. За останнє десятиріччя середня ланка управління значно збільшилася і за чисельністю, і за значущістю. Керівник середньої ланки часто очолює великий підрозділ або відділ в організації. Характер його роботи більшою мірою визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації загалом. Керівники цієї ланки управління займають такі посади: декан, директор філії, армійські офіцери від лейтенанта до полковника. Це проміжна ланка між вищою та низовою, її керівники готують інформацію для рішень, що ухвалюють керівники вищої ланки та передають їх у вигляді завдань керівникам нижчої ланки.

Вищий організаційний рівень — керівництво вищої ланки — менш численний, ніж інші. Типовими посадами цієї ланки є: голова ради, президент, міністр, генерал, ректор. Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації загалом або для основної частини організації зокрема.

Сутність процесу управління, полягає у тому що він представляє собою прикладання трудових зусиль людини для узгодження спільної співпраці. Ці зусилля здійснюються у часовій послідовності, просторовому розміщенні і необхідній комбінації, що визначається розподілом і кооперацією управлінської праці.

Рівні управління та їх характеристика

Рис.1.2. Менеджмент як процес управлінської діяльності

Процес управління - це сукупність і послідовність цілеспрямованих дій керівника і всього апарату управління по узгодженню спільної діяльності людей.

Процес управління має свій специфічний зміст, який розкриває сукупність операцій, згрупованих по його етапах.

Етапи характеризують послідовність якісної зміни робіт у процесі управління. Вони є ступенями внутрішнього розвитку впливу в кожному акті його здійснення. Отже, етап це сукупність операцій, дій які характеризуються якісною визначеністю, і однорідністю і відображає закономірну (необхідну) послідовність їх здійснення.

Поняття етап необхідно відрізняти від поняття “стадія”, яке відображає лише перехід до певних груп операцій, без врахування їх якісної однорідності чи відмінностей. Критерії виділення, стадії різноманітні та гнучкі. Цим стадія відрізняється від етапу. Стадія може включати декілька етапів чи тільки частину одного з них. Інколи в конкретному поділі процесу його етапи і стадії співпадають.

Процес управління характеризується методологічним, функціональним, організаційним, економічним, соціальним та інформаційним змістом.

Методологічний зміст процесу управління передбачає виділення наступних етапів: визначення цілей, оцінки ситуації, визначення проблем, розробки управлінського рішення.

Ціль – це ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану системи. Процес управління починається з постановки цілі впливу.

Ситуація – це стан керованої системи, що оцінюється відносно цілі. Ситуація в процесі управління виникає під впливом змін характеристик змінних організацій чи факторів зовнішнього середовища, в якому функціонує організація. Ситуація може здійснювати на організацію або позитивний вплив, підвищуючи її ефективність, чи негативний, знижуючи її. Складність і сфера впливу ситуації є причиною виникнення постійних чи періодичних процесів управління.

Постійні процеси – це функціональні напрямки людської діяльності на досягання поставлених цілей. Такі процеси містять певні управлінські процедури, порядок виконання яких попередньо спроектований і описаний у вигляді інструкції. Управлінські процедури носять стандартний характер і змінюються тільки при удосконаленні системи управління. Вони описуються штатним методом завдань управління, вирішення яких відбувається по відомому алгоритму.

Періодичні процеси – це форма управління, що обумовлена проявом не запланованих, не передбачених ситуацій, що вимагає здійснення оперативних управлінських впливів. Ці процеси, як правило, спрямовані на розв’язання не штатних управлінських ситуацій.

Як постійні, так і періодичні управлінські процеси мають одну і ту ж внутрішню структуру, проте відрізняються цілями, предметом, засобами, змістом виконуваних управлінських процедур і операцій.

Стан системи ніколи не може бути тотожним до цілі, отже завжди існує ситуація. Відмінність ситуації і цілі як правило включає масу протиріч. Акт впливу є необхідним для розв’язання цих протиріч, для наближення стану системи до цілі. Але це можливо лише у тому випадку, коли ми знайдемо основне протиріччя, розв’язання якого приведе до розв’язання рішення. Таке ведуче протиріччя на розв’язання якого повинен бути направлений вплив є проблемою. Проблема – це один із етапів процесу управління, що базується на протиріччі ситуації і цілі і одночасно є взаємоповязучою ланкою при змінні ситуації, що склалася в напрямку обраної цілі. Вияснення характеру управлінської ситуації дозволяє визначити можливі напрямки діяльності менеджера по усуненню виникших відхилень від досягнення намічених цілей шляхом прийняття управлінських рішень.

Управлінське рішення – є заключним етапом процесу управління і представляє собою знаходження шляхів розв’язання проблеми і організаційну роботу по практичній їх реалізації. Рішення приводить у дію людські, матеріальні і фінансові ресурси. Воно є імпульсом для впливу керуючої системи на керовану.

Процес управління має і економічний зміст. Він обумовлений тим що у процесі управління знаходить своє відображення використання ресурсів виробництва - від оцінки їх наявності до перетворення у продукт. Виходячи з цього економічний зміст процесу управління можна представити як етапи використання ресурсів, руху фондів, які здійснюються працею в керованій системі, але визначаються діяльністю керуючою системи. Економічний зміст можна виразити в наступних етапах: встановлення економічних потреб, оцінка наявних ресурсів, розподілу ресурсів, використання ресурсів, контроль за використання ресурсів.

Соціальний зміст процесу управління визначається роллю людини в його здійсненні. Соціальний зміст процесу управління можна представити послідовністю людських і людино - машинних операцій. При будь якій степені автоматизації управлінської праці процес управління починається і закінчується суто людською діяльністю. Саме тому ми вважаємо, що і суб’єктом і об’єктом управління є людина.

Організаційний зміст процесу управління проявляється в послідовності використання організаційних важелів впливу: етап регламентування, нормування, інструктування, відповідальності.

Кожен акт впливу передбачає, що керівник повинен чітко сформулювати завдання: що необхідно зробити. Це регламент, який може бути різним по тривалості дії. Потім необхідно встановити їх недопустимі відхилення. Це нормативи. Потім визначається, як краще виконати, завдання що використовувати, чим керуватися тощо. Це інструктування. Кожне завдання повинно передбачати певну міру відповідальності за невиконання чи неправильне його виконання.

В багаторівневій системі управління організаційний зміст процесу управління проявляється також у викладі взаємодії різних ланок і рівнів даної системи управління. Порядок взаємодії визначається характером конкретної цілі, особливостями ситуації, що не дозволяє побудувати загальну схему організаційної взаємодії ланок і рівнів системи. Вона різна по кожному конкретному акту впливу.

Функціональний зміст процесу управління полягає в масштабній послідовності пріоритетності реалізації основних функцій управління. Тут виділяють такі етапи: планування, організації, мотивації, контролю.

Велике значення в аналізі і побудові процесу управління відіграє його інформаційний зміст. Він полягає в послідовності виконання інформаційних робіт в процесі управління: етап пошуку інформації, комплектування інформації, обробки інформації, передачі інформації, зберігання.

Процес управління володіє специфічними властивостями, врахування яких необхідне при його здійсненні.

Такими властивостями є:

1. Властивість динамічності (гнучкості) виявляється в постійній зміні процесі управління за його спрямованістю, проблематикою, характером здійснення на різних етапах, а також у переході його з однієї стадії (ступеня) організаційної структури на іншу і в різні ланки кожного ступеня.

Така мінливість процесу управління має постійні межі. Це характеризує другу властивість процесу управління, що є у тісній діалектичній залежності.

2. Властивість стійкості – полягає у збереженні сталих зв’язків процесу управління між його етапами і ланками.

3. Властивість безперервності - виявляється у одночасному здійсненні процесу виробництва і управління. Чим вище рівень управління тим більша тривалість протікання процесу управління. Характер неперервності обумовлюється видом управлінської діяльності, яка здійснюється у процесі управління.

4. Властивість дискретності - відображає специфіку управлінської діяльності. Вона проявляється у тому, що процес управління протікає нерівномірно – спочатку акумулюючи потенціал впливу при постановці цілі, оцінці ситуації, визначені проблеми і далі перетворюючись в імпульс активної організаційної роботи на етапі вирішення. Отже ця властивість характеризує ритмічність діяльності апарату управління.

5. Властивість послідовності. Полягає в тому що процес управління здійснюється згідно етапів: ціль, ситуація, проблема, рішення.

Так ціль систематизує рішення, дає йому загальну спрямованість і перспективу; ситуація визначає реальність і практичну значимість рішення; проблема – це його логічність і ефективність. Кожен з етапів процесу управління є обов’язковим і необхідно чітко дотримуватись їх послідовності у вищезгаданому порядку.

Про те послідовність здійснення постійно повторюються, що дає можливість виділити ще одну властивість.

6. Властивість циклічності. Кожен акт впливу закінчується переходом керованої системи у новий етап. Це викликає необхідність або постановки нової цілі управління (в залежності від того, що це за новий етап), або коректування і доповнення попередньої цілі, для досягнення якої необхідний новий акт впливу. Процес управління повторюється спочатку, здійснюється новий його цикл.

Розуміння властивостей процесу управління має велике значення при успішному вирішенні всіх проблем його удосконалення.

В різних умовах процес управління може бути побудований по різному при збереженні сталості всіх його специфічних властивостей. Це дає можливість класифікувати процеси управління, виділяючи їх найбільш типові види.

В основі типології процесу управління лежать різні варіанти взаємодії етапів процесу управління в різних умовах його здійснення.

Існують таки типи процесу управління:

1.Лінійний тип процесу управління. Характеризується суворою послідовністю здійснення його етапів і використовується тоді, коли є повна і достатня визначеність відносно цілі впливу, ситуації, тощо, коли є можливість повного здійснення кожного з етапів в межах робіт, що відповідають цьому етапу. Найчастіше лінійний тип використовується у типових ситуаціях і рішеннях, що повторюються або елементарних.

2. Корегований тип процесу управління - характеризується необхідністю додаткового корегування кожного з етапів процесу управління після проходження наступного етапу.

Цей тип використовується у тому випадку, коли існує недостатня визначеність, яку можна усунути лише після проходження наступного етапу процесу управління шляхом корегування вже пройденого етапу.

3. Розгалуженому типу притаманні багатоаспектність оцінки ситуації. При цьому по кожному аспекту допускається виділення, певної проблеми, після чого можливо або прийняття серії рішень або прийняття одного комплексного рішення, яке охоплює знайдений спектр рішень по кожному аспекту стану системи.

Розгалужений тип виникає тоді, коли немає можливості узагальнено оцінити ситуацію і виділити ключову проблему з єдиним рішенням.

4. Ситуаційний процес управління характеризується Тим, що він виникає при певній ситуації, в якій виникає необхідність термінового прийняття рішення. Він використовується в умовах невизначеності відносно цілі впливу, яка усувається після проходження наступних етапів. Спочатку формулююється попередня ціль впливу, до уточнення якої повертаються після оцінки ситуації визначення проблеми чи навіть розробки рішення. Такі випадки виникають тоді коли за браком часу не вдаться достатньо повно сформолювати мету впливу або коли немає необхідної інформації при визначенні мети.

5. Пошуковий тип процесу управління ґрунтується на певній визначеності мети впливу при неможливості досить повно оцінити існуючу ситуацію відносно цієї мети і складності формулювання основної проблеми.

Тоді рішення розробляють для основних цілей при загальній оцінці ситуації, а потім корегують рішення.