Лекція 11.

Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції ( друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст. )

План:

1. Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера;

2. Економічна концепція Шведської (Стокгольмської) школи: теорія К. Вікселя;

3. Розвиток неокласичної традиції в працях А. Пігу, І. Фішера;

4. Математичний підхід – Лозанська школа:

4.1. Модель економічної рівноваги Л. Вальраса;

4.2. Модель оптимального стану В. Паретто.

5. Другий класичний стан в розвитку економічної думки.

1. Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера;

Йозеф Алоіз Шумпетер (1883-1950). За своє життя він написав стільки, що бажаючому вивчити його творчу спадщину прийшлося б віддати цьому зайняттю багато років. Остання його фундаментальна праця “Історія економічного аналізу” (від стародавньої Греції до ХХ ст.) – була надрукована посмертно у 1954р. в тому незакінченому і невпорядкованому вигляді, у якому ці записи залишилися після смерті професора.

Історики сходяться на думці, що Шумпетер дійсно прочитав і знав все, що було написано по питанням економічної теорії з античних часів. В наші часи коли говорять про Шумпетера в теоретичному плані, частіше за все, мають на увазі і розглядають одну з його книг – “Теорію економічного розвитку” (1912р.), в якій викладена його концепція економічної динаміки.

Спочатку все буквально по Вальрасу - загальна рівновага попиту і пропозиції. Ця рівновага встановлена колись, тепер підтримується і відтворюється. Всі параметри виробництва, обміну, розподілу, споживання – залишаються незмінними. Все якби рухається по колу. Шумпетер так і назвав цей стан: господарський кругообіг. Ми вже знаємо, що при подібному стані рівноваги:

ü усі доходи дорівнюються витратам;

ü цінність любого продукту виробництва (його гранична корисність) дорівнюється цінності використаних факторів (їх граничній продуктивності);

ü формування цінностей підпорядковується закону альтернативних витрат;

ü фактори виробництва набувають цінності в результаті вмєнєнія її від цінності результатів виробництва;

ü прибутку немає (надлишок ціни над витратами – це оплата праці за рівнянням).

Все це ми вже проходили до теперішнього часу. Це чиста неокласична ситуація або модель. Але Шумпетер додає, що в ній відсутній також і відсоток. Чому? Тому, що оскільки все повторюється, не має підстав робити різницю між теперішнім доходом і майбутнім.

Але раптово цей рух по заведеному порядку порушується - з’являється Новатор. Це підприємець, який знаходить можливість отримати додаткову вигоду в існуючих умовах. Виникає “нова комбінація” ресурсів. І ця нова комбінація в спромозі дати Новатору те, що люди називають прибутком, - це надлишок над тим доходом, який встановився в процесі існуючого кругообігу.

Щоб впровадити своє нововведення Новатору потрібна додаткова сума грошей. Він іде до банкіра, отримує позику і несе її на ринок факторів виробництва. Там панує повна рівновага попиту і пропозиції, але Новатор порушує цю рівновагу. Йому необхідна додаткова кількість ресурсів і він пропонує за це підвищену ціну. Порушується система рівноважних цін. Змінюється напрямок потоку ресурсів, а це означає і потоків споживчих товарів. Руйнується весь ритм. Хтось при цьому розорюється, але основна маса підприємців на перегонки намагається прослідувати за Новатором. Зростає попит на позики, а це рано чи пізно призводить до вичерпання позичкового ринка.

Тим часом інновація розповсюджується в сфері виробництва, система цін перебудовується, відновлюється конкурентне балансування, потоки ресурсів і товарів набувають усталений характер в повних обрисах, прибуток від інновації знижується все більше і більше, поки не зникає знову. І все повертається знову до кругового руху – до стану рівноваги на новому рівні.

Таке встановлення нової рівноваги є можливим тільки теоретично – якщо б інновація носила виключний характер за певний період часу. Але в житті такі процеси відбуваються постійно. І тому, говорить Шумпетер, насправді звичним станом є не врівноважений кругообіг, а подібні зрушення. І підприємницький прибуток (це надлишок валового доходу над витратами виробництва) існує постійно. І саме по цим причинам капіталізм не залишається на місці, а безперервно розвивається. Рух відбувається не по колу, а по “спіралі” Гегеля-Маркса.

Очевидно, що особливу роль у схемі Шумпетера відіграє позика - тобто банки і ринок позичкових капіталів. Це питання виникає в моделі Шумпетера, коли мова заходе про потребу Новатора в додаткових коштах. Таким чином банкір виступає тут як необхідний посередник між бажанням здійснити інновацію і можливістю це зробити. Платою за перевтілення бажання в можливість і є відсоток.

В такій схемі не працює кількісна теорія грошей. Кредитування новаторів дійсно підвищує ціни – в першу чергу на фактори виробництва. Але це не просто інфляція, а перебудова всього господарського механізму. Виходить, що гроші виконують функцію не просто засобу обігу і вимірювателя цінностей, вони відіграють роль каталізатора економічного росту, в тому разі і через прибуток і відсоток.

Хоч інновації відбуваються постійно, економічний рост, говорить Шумпетер, не відбувається як безперервний процес, який можна описати монотонною функцією. Одна інновація впроваджується і розповсюджується дуже швидко, інша потребує тривалого часу. До цього додається фактор невизначеності.

Крім того кожна інновація визиває хвилю імітації, яка розходиться на всі сторони. Велика кількість таких хвиль розходиться одночасно, вони накладаються одна на одну і т.д. Такий рух при складанні усіх хвиль – не може бути плавним і рівномірним. Він породжує періоди загального підйому, які можуть змінюватися періодами загального спаду. Тобто Шумпетер підходить до аналізу економічних циклів.