Особливості визнання та відображення в бухгалтерському обліку фінансових інструментів

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інструменти та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 13 «Фінансові інструменти».

Норми П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» не поширюються на:

фінансові інвестиції в асоційовані, спільні та дочірні підприємства;

активи і зобов’язання роботодавців щодо програм пенсійного забезпечення;

права і зобов’язання за договорами страхування (крім похідних інструментів у страхових контрактах);

права і зобов’язання щодо оренди (крім похідних інструментів, передбачених орендною угодою);

угоди, що передбачають платежі, виходячи з кліматичних, геологічних та інших фізичних змін навколишнього середовища;

угоди про фінансові гарантії, крім угод, які передбачають виплату внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу), валютного курсу або інших змінних, що є базисними;

угоди про непередбачене відшкодування при об’єднанні підприємств.

Відповідно до П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» усі фінансові інструменти залежно від умов, зазначених у контракті поділяються на різні види (рис. 6.1).

Фінансові інструменти
Фінансові активи		Фінансові зобов’язання		Інструменти власного капіталу
Первинні інструменти			Похідні інструменти (деривативи)
	Деривативи, придбані з метою хеджування		Деривативи, придбані з метою торгівлі
		Хеджування грошових потоків		Хеджування справедливої вартості

Рис. 6.1 - Класифікація фінансових інструментів

Відповідно до П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» фінансовий інструмент – контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту капіталу іншого підприємства.

Фінансовий актив – це:

грошові кошти та їх еквіваленти;

контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;

контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансове зобов’язання – це контрактне зобов’язання:

передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;

обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Інструмент власного капіталу – контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування всіх його зобов’язань.

Приклади первинних фінансових інструментів наведені на рис. 6.2.

Рис. 6.2 - Приклади первинних фінансових інструментів

Окрім основних фінансових інструментів П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» визначають перелік похідних фінансових інструментів, до яких відносяться фінансові інструменти:

розрахунки за якими провадитимуться у майбутньому;

вартість яких змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;

який не потребує початкових інвестицій.

Прикладами таких похідних фінансових інструментів є:

ф’ючерсні контракти;

форвардні контракти;

опціони;

відсоткові та валютні свопи.

Усі фінансові активи та зобов’язання спочатку повинні визнаватися у балансі, включаючи всі похідні фінансові інструменти, за їх фактичною собівартістю, яка складається із:

справедливої вартості активів, зобов’язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент;

витрат, які безпосередньо пов’язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов’язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Оцінка фінансових активів. Після первісного визнання усі фінансові активи повинні переоцінюватися за їх справедливою вартістю, крім наведених нижче їх категорій, які оцінюються за амортизованою собівартістю:

дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу (амортизована собівартість зменшена на суму резерву сумнівних боргів);

фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення;

фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити.

Дебіторська заборгованість, не призначена для перепродажу – це дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для перепродажу.

Оцінка фінансових зобов’язань. На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов’язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов’язань, призначених для перепродажу, і фінансових зобов’язань за похідними фінансовими інструментами.

Фінансове зобов’язання, призначене для перепродажу – це фінансове зобов’язання, що виникає внаслідок випуску фінансового інструмента з метою подальшого продажу для отримання прибутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагороди посередника.

Похідні фінансові інструменти та фінансові зобов’язання, призначені для продажу, переоцінюються до справедливої вартості, крім зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу.

Зобов’язання за похідним фінансовим інструментом, яке має бути погашене шляхом передачі пов’язаного з ним інструмента власного капіталу, справедливу вартість якого на кожну наступну після визнання дату балансу не можна достовірно визначити, оцінюється за собівартістю.

Збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об’єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається:

іншими доходами (рахунок 74 “Інші доходи”);

або іншими витратами (рахунок 97 “Інші витрати”).

Фінансовий актив і фінансове зобов’язання згортаються з відображенням у балансі згорнутого сальдо, якщо підприємство має:

юридичне право на залік визнаних сум;

можливість і намір погасити згорнуте зобов’язання або реалізувати активи і погасити зобов’язання одночасно.

Для кожного класу фінансових активів, фінансових зобов’язань та інструментів власного капіталу підприємство у Примітках до фінансової звітності наводить інформацію про:

види та суму фінансових інструментів, строки та умови, які можуть впливати на їх суму, розподіл у часі та визначеність майбутніх грошових потоків.

облікову політику, зокрема, методи визнання та оцінки.

якщо операції з фінансовими інструментами призводять до виникнення цінових, кредитних або інших ризиків, підприємство наводить інформацію про:

вартість оголошену, номінальну тощо, на підставі якої розраховуються майбутні виплати.

дату погашення, закінчення строку дії або виконання контракту.

опціони, утримані будь-якою стороною-укладачем контракту про фінансовий інструмент, що передбачають дострокове погашення зобов’язань, включаючи період або дату, коли вони можуть бути здійснені, ціну або верхню та нижню межу цін здійснення опціону.

опціони, утримані будь-якою стороною-укладачем контракту про фінансовий інструмент, на конвертацію в інший фінансовий інструмент, інший фінансовий актив або фінансове зобов’язання, включаючи період або дату, коли опціон можна здійснити, а також коефіцієнти конвертації або курс обміну.

суму та її розподіл за терміном передбачених майбутніх грошових потоків або виплат, включаючи вартість погашення фінансового інструмента, оголошену ставку або величину відсотка, дивіденду або іншого періодичного доходу від фінансового інструмента.

суму та опис застави, отриманої або наданої за фінансовим інструментом.

іноземну валюту, у якій надходитимуть або сплачуватимуться суми за фінансовим інструментом.

умови контракту, які в разі їх порушення суттєво змінюватимуть терміни або інші умови фінансового інструмента.

Для кожного класу визнаних і невизнаних фінансових активів і фінансових зобов’язань наводиться інформація про наявність:

Відсоткового ризику із зазначенням:

ü дати перегляду ставки відсотка або дати погашення зобов’язань за контрактом залежно від того, що настає раніше;

ü ефективних відсоткових ставок, якщо вони застосовуються.

Кредитного ризику із зазначенням:

ü його максимальної суми на дату балансу (без урахування справедливої вартості застави);

ü наявності одночасного впливу різних чинників кредитного ризику.

Для кожного класу визнаних і невизнаних фінансових активів і фінансових зобов’язань наводиться інформація про їх справедливу вартість. Якщо справедливу вартість достовірно визначити неможливо, то про це разом з відомостями про основні характеристики фінансового інструмента, які впливають на його справедливу вартість, зазначається у Примітках до фінансової звітності.

До інформації про справедливу вартість включаються відомості щодо застосованого методу визначення справедливої вартості та суттєвих припущень (про безперервність діяльності, про відсутність намірів скорочувати обсяги діяльності або здійснювати операції на невигідних умовах тощо), прийнятих при його застосуванні.

Якщо підприємство відображає один або кілька фінансових активів за вартістю, що перевищує їх справедливу вартість, то наводиться інформація про:

балансову або справедливу вартість окремих активів або відповідних груп цих активів;

причини, які вплинули на прийняття рішення про відмову від зниження балансової вартості до справедливої, включаючи причини впевненості у тому, що балансову вартість буде компенсовано (відшкодовано).