Мінімальна кількість та обсяг публікацій здобувача

Повне опублікування основних наукових результатів ди­сертаційних робіт, які подаються на здобуття наукових сту­пенів доктора та кандидата наук, є однією з вирішальних пе­редумов атестації наукових кадрів. Тому особливе значення публікації мають для здобувачів наукового ступеня.

Кількість та якість публікацій з теми дослідження є кри­терієм оцінки цінності роботи.

Вважається, що дисертація виконана на належному рівні, якщо з кожного її розділу і підрозділу можна підготувати статтю, а за її загальними результатами – монографію.

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук приймаються до захисту спеціалізованими вченими радами лише за умови повноти та якості опублікування основних наукових результатів і висновків дисертації. До основних результатів кожної дисертації, як правило, відносять ті з них, які згадані у розділах «Наукова новизна» та «Висновки» автореферату.

У п. 14 Порядку присудження наукових ступенів і при­своєння вчених звань зазначено, що основні наукові резуль­тати дисертації відображають особистий внесок автора в їх досягнення і обов’язково мають бути опубліковані авто­ром у формі надрукованих монографій, підручників, по­сібників (для дисертацій з педагогічних наук), брошур чи статей у наукових фахових виданнях України або інших країн, перелік яких затверджує МОН України. Виконання цієї вимоги пере­віряється спецрадою, опонентами, експертами МОН України на різних стадіях атестації. Зокрема, офіційний опонент на основі ви­вчення дисертації та праць здобувача, опублікованих за те­мою дисертації, у відгуку висвітлює такі обов’язкові питання, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульова­них у дисертації, їх достовірність і новизну, повноту їх викладу в опублікованих працях.

Основний зміст дисертації може висвітлюватись як у фа­хових виданнях, які вважаються основними при захисті ди­сертації, так і в будь-яких наукових друкованих виданнях, які розглядаються як додаткові.

З метою підвищення рівня наукових досліджень, висвіт­лення результатів і положень дисертації на здобуття науко­вих ступенів доктора і кандидата наук, забезпечення єдності вимог МОН України затверджено ряд вимог до публікацій, яких слід чітко дотримуватись.

Спеціалізовані вчені ради приймають до захисту докторські дисертації у формі рукопису лише за наявності такої обо­в’язкової кількості публікацій.

1. У галузі гуманітарних та суспільних наук – індивіду­альної монографії здобувача обсягом не менше 10 обліково-видавничих аркушів, яка містить власні результати дослі­джень здобувача, а також публікацій за темою дисертації у вигляді не менше 20 статей у наукових провідних фахових журналах України або інших країн, перелік яких затверджує МОН України. Монографія та статті на момент прийняття дисертації до захисту мають бути опубліковані, причому більшість публікацій – без співавторів.

2. У галузі природничих і технічних наук – не менше 15 публікацій основного змісту дисертації у вигляді статей у наукових фахових виданнях України або інших країн, пе­релік яких затверджує МОН України і які на момент прийняття дисертації до захисту вийшли друком, причому не мен­ше 5 з них – без співавторів. Можливо до цієї мінімальної кількості замість трьох статей із співавторами долучити три авторських свідоцтва на винахід або три патенти, які мають безпосереднє відношення до наукових результатів дисертації. До статей без співавторів прирівнюються розділи монографій, написані здобувачем особисто.

За певних умов кількість публікацій без співавторів для здобувачів наукового ступеня доктора наук може бути змен­шена: а) якщо загальний обсяг індивідуальних публікацій перевищує 5 авторських аркушів; б) якщо у здобувача знач­на загальна кількість публікацій. При загальній кількості статей не менше 20 кількість індивідуальних з них має бути не меншою п’яти. При загальній кількості статей не менше 30, кількість індивідуальних має бути не менше чотирьох. Досвід свідчить, що ставлення членів спецради до здобувача прихильніше, якщо загальна кількість його публікацій та індивідуальних праць перевищує встановлене мінімальне число.

МОН України визначено таку мінімальну кількість та об­сяг публікацій основного змісту дисертацій на здобуття нау­кового ступеня кандидата наук.

1. Мінімальна кількість публікацій становить не менше трьох статей основного змісту дисертації у вигляді статей у наукових фахових виданнях України або інших країн, пе­релік яких затверджує МОН України.

2. Як публікації зараховуються статті у фахових науко­вих виданнях і журналах, що входили до відповідних пе­реліків ВАК СРСР та ВАК Російської Федерації. Врахову­ються також закордонні видання за переліком МОН України.

3. Як публікації зараховуються лише ті статті в науко­вих фахових виданнях, які на момент прийняття дисертації до захисту вийшли з друку.

4. До опублікованих праць, які додатково відображають наукові результати дисертації, належать також дипломи на відкриття, патенти і авторські свідоцтва на винаходи, дер­жавні стандарти, промислові зразки, алгоритми та програми, що пройшли експертизу на новизну, статті в друкованих за­собах масової інформації загальнодержавної сфери розпо­всюдження (із суспільних і гуманітарних наук), рукописи праць, депоновані в установах державної системи науково-технічної інформації та анотовані в наукових журналах, бро­шури, препринти, технологічні частини проектів на будівниц­тво, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння підприємства, інформаційні карти на нові матеріали, що вне­сені до державного банку даних, тези доповідей, матеріали, виголошені на наукових конференціях, конгресах, симпозіу­мах, семінарах, у школах тощо. Тези доповідей включають до списку опублікованих праць за умови, що вони слугують вста­новленню пріоритету або коли їх зміст не викладений в інших публікаціях.

5. Більшість публікацій здобувача має бути без співавторів. До статей без співавторів прирівнюються розділи монографій, підручників, навчальних посібників, написані здобувачем особисто.

Факт публікації у співавторстві зазначається у дисертації та в авторефераті з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску здобувача в усі праці або розробки.

Для визначення особистого внеску здобувача до праць, які надруковані у співавторстві, необхідно вказати, які саме кон­кретні результати, наведені в кожній публікації, належать здобувачеві (теорема, висновки, результат досліду чи експе­рименту, математична модель, методика та ін.). Не дозволяєть­ся вказувати тільки процентне співвідношення участі співав­торів у написанні певної праці. У списку опублікованих праць здобувача до автореферату обов’язково наводяться назва праці і прізвища усіх співавторів за такою формою: (у співав­торстві з Л.Л. Дубровіною).

Праці здобувача наводять у «Списку використаних дже­рел» до дисертації, в переліку основних публікацій автора до автореферату, в тексті дисертації. Обов’язковими є посилан­ня на власні друковані праці здобувача в тексті дисертації, наведені в авторефераті дисертації. По-перше, це викликано етимологією слова «автореферат», що означає короткий ви­клад автором змісту дисертації. В авторефераті не повинно бути відомостей, не викладених у тексті дисертації. По-друге, посилання на власні праці автора дасть змогу легко пере­свідчитися у виконанні вимоги щодо обов’язкової публікації основних результатів дисертації. Такі посилання зручно ро­бити у коротких висновках до розділів дисертації, приблизно в такій формі: «Основні результати розділу опубліковані у працях [...]».

Слід враховувати, що автореферат дисертації є рукописом і тому не наводиться серед друкованих праць здобувача. Од­нак у тексті докторської дисертації, а саме в оглядовій її частині, може бути зроблене посилання на автореферат кан­дидатської дисертації здобувача. При захисті докторської дисертації не враховуються праці, висвітлені в друкованих працях, що увійшли до кандидатської дисертації. Вони мо­жуть бути використані лише при написанні оглядової части­ни докторської дисертації і не вносяться до її автореферату.

Наукові видання (зокрема наукові монографії, журнали чи збірники), в яких опубліковані основні результати дисер­таційних робіт, мають бути доступними читачеві, знаходити­ся у фондах провідних вітчизняних бібліотек, обов’язково надсилатися в установи, перелік яких затверджений МОН України. До них належать:

· Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського (03039, Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 3).

· Національна парламентська бібліотека України (01601, Київ, вул. Грушевського, 1).

· Державна науково-технічна бібліотека України (01171, Київ-171, вул. Горького, 180).

· Львівська державна наукова бібліотека ім. B.C. Стефаника (79001, Львів, вул. Стефаника, 2).

· Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького (65020, Одеса, вул. Пастера, 13).

· Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка (61003, Харків, пров. Короленка, 18).

· Книжкова палата України (02094, Київ, пр. Гагаріна, 27).

Отже науковими виданнями (в т. ч. і науковими моногра­фіями), в яких можуть бути вміщені публікації за основним змістом дисертацій, вважаються лише ті видання, які наді­йшли до перелічених установ.

Ніяких директивних «термінів чинності» публікацій здобувачів немає, не регламентовані також і вимоги щодо наяв­ності публікацій протягом останніх років. Однак виконання вимог МОН України щодо наявності в дисертації нових науково об­ґрунтованих результатів ставиться під сумнів, коли основні наукові результати здобувача опубліковані (отже й отримані) 15-20 років тому.

Включення до переліку праць, які підготовлені до друку, але ще не вийшли, є порушенням вимог МОН України, що може ускладнити процес атестації. Слід зважити й на те, що більшість відмов президії МОН України у видачі дипломів доктора і кандидата наук пов’язані з порушенням вимог щодо мінімальної кількості та обсягу публікацій основного змісту дисертації.

Враховуючи те, що дисертація до захисту приймається тільки після виходу друком відповідних публікацій, готува­ти їх треба не в останній момент, а заздалегідь, в міру готов­ності наукових результатів, отриманих при вирішенні завдань дисертаційного дослідження.

Певні труднощі у авторів виникають при визначенні об­сягу праць, що зумовлено недостатнім знанням основних одиниць обчислення наукової інформації, поширюваних за­собами друку. До основних з них належать: авторський ар­куш, друкований аркуш, обліково-видавничий аркуш.

Авторський аркуш – одиниця обліку друкованого тво­ру, що береться для обрахунку праці авторів, перекладачів, редакторів тощо. Дорівнює він 40 000 друкованих знаків про­зового тексту (букв, цифр, розділових знаків тощо, враховую­чи також проміжки між словами та неповні кінцеві рядки за повні), 22-23 сторінкам машинописного українського тексту, 700 рядкам віршованого тексту або 3 000 см² ілюст­рованого чи рекламного матеріалу. В авторських аркушах визначається обсяг рукопису у видавничому договорі.

Обсяг оригіналу в авторських аркушах можна приблизно визначити, розділивши загальну кількість сторінок прозово­го тексту на 23 (середнє число стандартних машинописних сторінок), загальну кількість авторських оригіналів ілюст­рацій – на 25-40 залежно від площини їх.

Якщо оригінал підготовлений не на звичайній друкарській машинці і рядок вміщує більше число знаків, підраховують середню кількість рядків на сторінці (при коливаннях у кількості рядків вибирають 10 сторінок з різних місць оригі­налу і загальне число рядків у них ділять на 10), потім се­редню кількість знаків у рядку (для цього суму знаків у 10 рядках ділять на 10) і, перемноживши отримані числа, ви­значають число знаків на сторінці. Потім загальну кількість сторінок помножують на число знаків на сторінці і резуль­тат ділять на 40 000. При наборі на комп’ютері підрахунок числа знаків здійснюється автоматично.

Обліково-видавничий аркуш – це одиниця обліку дру­кованого твору, що дорівнює, як і авторський аркуш, 40 000 друкованих знаків прозового тексту, 700 рядкам віршовано­го тексту, або 3000 см² ілюстрованого чи рекламного тексту.

Обсяг видання в обліково-видавничих аркушах відрізняєть­ся від обсягу видання в авторських аркушах тим, що в розра­хунок входять ті частини видання, які не є результатом ав­торської праці (колонцифри, зміст, що повністю повторюють заголовки всередині видання, видавнича анотація, вихідні відомості на обкладинці, оправі, суперобкладинці, корінці, титульному аркуші, випускні дані, порядкові номери сторінок, редакційна передмова, повторювані заголовки таблиць, ри­сунків та ін.). В одному й тому ж друкованому аркуші може вміститися матеріал більшого чи меншого обсягу залежно від місткості шпальти набору.

Кожному науковцеві слід систематично вести облік влас­них публікацій у картотеці, списку або комп’ютерному бан­ку даних за особливими правилами бібліографічного списку або за схемою: назва праці; характер роботи; вихідні дані; обсяг в обліково-видавничих аркушах; співавтори. Слід та­кож мати оригінали або копії власних публікацій. Про це слід завчасно подбати особливо здобувачам наукового ступе­ня, оскільки оригінали, відбитки або копії усіх перелічених в авторефераті праць мають бути подані до спецради.