ЛІТЕРАТУРА

Реферат починається з викладу сутності проблеми. Слід уникати зайвих фраз.

У вступі обґрунтовуються актуальність теми, її особли­вості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяль­ності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експеримен­тальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених мину­лого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визнача­ються сутність (основний зміст) проблеми, основні чинники (фактори, обставини), що зумовлюють розвиток явища або про­цесу, який вивчається. Наводиться перелік основних змісто­вих аспектів проблеми, які розглядалися вченими. Визнача­ються недостатньо досліджені питання, з’ясовуються причи­ни їх слабкої розробленості.

У розділі II дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим ме­тодикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми. У цьому розділі подається аналіз практики. Висловлюються власні думки щодо перспектив розвитку проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, дум­ки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переваж­но останніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

Вибір теми реферату слід узгоджувати з кафедрою і нау­ковим керівником. Тема має допомогти дипломнику та аспі­ранту у визначенні методології свого дослідження.

Обсяг розширеного реферату – 20-24 сторінки.

Виклад матеріалу в рефераті має бути коротким і стис­лим. Слід використовувати синтаксичні конструкції, власти­ві мові наукових і технічних документів, уникати складних граматичних зворотів.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термі­нологію, уникати незвичних термінів і символів або поясню­вати їх при першому згадуванні в тексті. Терміни, окремі слова і словосполучення можна замінювати абревіатурами і прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зро­зуміле з контексту.

Реферат рецензується і оцінюється, за умови позитивного відгуку здобувач (студент) допускається до іспиту.

Рецензія (відгук) на реферат має об’єктивно оцінювати по­зитивні і негативні його сторони. В рецензії тією чи іншою мірою слід оцінити вміння поставити проблему, обґрунтува­ти її соціальне значення; розуміння автором співвідношен­ня між реальною проблемою і рівнем її концептуальності; повноту висвітлення літературних джерел, глибину їх аналі­зу, володіння методами збору, аналізу та інтерпретації емпі­ричної інформації; самостійність роботи, оригінальність в осмисленні матеріалу; обґрунтування висновків і рекомен­дацій.

Стиль рецензії має відповідати нормам, прийнятим для наукових відгуків, тобто бути доброзичливим, але принципо­вим. Відносно до автора роботи речення слід будувати в третій особі минулого часу («студент поставив..., розкрив..., довів...»; до самої роботи – в теперішньому часі («реферат містить..., розкриває...» та ін.).

Рецензію не слід завершувати оцінкою; вона має виплива­ти зі змісту документа.

9. Доповідь (повідомлення)

Найбільш поширеною формою усного оприлюднення нау­кових результатів є доповідь та повідомлення.

Доповідь – документ, у якому викладаються певні пи­тання, даються висновки, пропозиції. Вона призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення.

Розрізняють такі види доповідей:

1) звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за пев­ний час);

2) поточні (інформація про хід роботи);

3) на наукові теми.

Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлен­ня, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, пи­тання).

Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті.

Структура тексту доповіді:

I. Вступ. Зазначають підстави, причини, проблемну ситу­ацію, що зумовили необхідність написання доповіді.

II. Основна частина, де аналізується нинішній стан проб­леми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея (ідеї) автора.

III. Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Методика підготовки доповіді на науково-практичній кон­ференції є дещо іншою, ніж статті.

Є два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь на семінар або конференцію, редагує її і готує до опублікування в науковому збірнику у вигляді доповіді чи статті. Другий, навпаки, пов’язаний з повним написан­ням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомлен­ням з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді за­лежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.

Специфіка усного виступу має суттєві відмінності від дру­кованого змісту і форми. При написанні доповіді слід зважа­ти на те, що суттєва частина матеріалу опублікована в тезах доповіді. Крім того, частина матеріалу подається на плака­тах (слайдах, моніторі комп’ютера, схемах, діаграмах, табли­цях та ін.). Тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Можна зупинитися лише на одній (найсуттєвішій, дискусійній) тезі доповіді, зро­бивши посилання на опубліковані тези. Це дозволить на 20-40 % скоротити доповідь. Добре коли доповідач реагує на попередні виступи науковців з теми своєї доповіді. Доціль­ним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При написанні доповіді слід зважати на те, що за 10 хви­лин людина може прочитати матеріал, що надруковано на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтер­вали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хви­лин). Якщо доповідь складається з 4-6 сторінок, вона нази­вається повідомленням.

Доповідь – це одна з багатьох форм оприлюднення ре­зультатів наукової роботи, можливостей за короткий термін «увійти» в наукове товариство за умови яскравого виступу. Якщо доповідь зроблено за змістом дисертації, дисертант забезпечує апробацію своєї роботи.