Наукова стаття

Наукова стаття – один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питан­ня за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному ви­гляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номе­рах журналів або збірниках у вигляді пам’ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті – 6-12 сторінок (0,5-0,7 друк. арк.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву робо­ти, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поді­ляється на розділи і підрозділи.

Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи.

1. Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5-10 рядків);

2. Основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труд­нощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стат­тя (0,5-2 сторінки машинописного тексту через два інтер­вали);

3. Формулювання мети статті (постановка завдан­ня) – висловлюється головна ідея даної публікації, яка сут­тєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, до­повнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, ре­комендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постанов­ки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5-10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження – основна ча­стина статті. В ній висвітлюються основні положення і ре­зультати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отри­мані наукові факти, виявлені закономірності, зв’язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фак­тичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5-6 сторінок).

5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для тео­рії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюють­ся перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

· у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

· назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (яко­мога менше слів, краще – до п’яти);

· ініціали ставлять перед прізвищем;

· слід уникати стилю наукового звіту чи науково-попу­лярної статті;

· недоцільно ставити риторичні запитання; мають пере­важати розповідні речення;

· не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

· у тексті прийнятним є використання різних видів пере­ліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі та ін.;

· цитати в статті використовуються дуже рідко; необхід­но зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати пріз­вище автора, який уперше її висловив;

· усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших учених, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

· стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Рукопис статті підписується автором (ами) і подається до редакції у двох примірниках. У разі необхідності до неї до­дається дискета.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових науко­вих виданнях, затверджених МОН України. Обов’язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відображення в них основних наукових результатів дисертації, а також на­явність в одному випуску (номері) журналу (або іншого дру­кованого видання) не більше однієї статті здобувача за те­мою дисертації.

Статті, опубліковані до появи відповідних Переліків МОН України, вважаються лише такими, що додатково відобража­ють наукові результати.

5. Тези наукової доповіді (повідомлення)

Формами висвітлення підсумків наукової роботи є також тези, доповіді, матеріали конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо. Вони є свідченням апробації дисерта­ційної роботи і належать до опублікованих праць, які до­датково відображають наукові результати дисертації. Слід враховувати, що апробація матеріалів дисертації на науко­вих конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, у шко­лах тощо є обов’язковою.

Тези (гр. thesis – положення, твердження) – це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, поло­ження наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої нау­кової праці.

Тези доповіді – це опубліковані до початку наукової кон­ференції (з’їзду, симпозіуму) матеріали попереднього харак­теру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Вони фіксують науковий пріоритет автора, містять матеріа­ли, не викладені в інших публікаціях.

Рекомендований обсяг тез наукової доповіді – 2-3 сто­рінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали. Мож­ливий виклад однієї тези.

Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд: теза – обґрунтування – доказ – аргумент – ре­зультат – перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді слід дотримуватися таких правил:

· у правому верхньому куті розміщують прізвище авто­ра та його ініціали; при необхідності вказують інші дані, які доповнюють відомості про автора (студент, аспірант, викла­дач, місце роботи або навчання);

· назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2-5 слів);

· виклад суті доповіді здійснюється за такою послідовніс­тю тез: актуальність проблеми; стан розробки проблеми (пе­релічуються вчені, які зверталися до розробки цієї пробле­ми); наявність проблемної ситуації; необхідність у її вивченні, вдосконаленні з огляду на сучасний стан її розробки, втілен­ня; основна ідея, положення, висновки дослідження, якими методами це досягається; основні результати дослідження, їх значення для розвитку теорії та (або) практики.

Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді викорис­товуються рідко. Допускається опускати цифровий, фактич­ний матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положен­ня здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Виступаючи на науковій конференції (з’їзді, симпозіумі), можна посилатися на опубліковані тези доповіді і спинити­ся на одній із основних (дискусійних) тез.

Зазначимо, що будь-які матеріали будь-яких конференцій, видані у будь-який період, належать до опублікованих праць, які лише додатково відображають наукові результати ди­сертації, тобто засвідчують апробацію результатів дисертації або підтверджують їх впровадження, висвітлюють певні про­цеси їх отримання.