Наукова монографія

Монографія – це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, що належить одному або декільком авторам.

Розрізняють два види монографій – наукові і практичні.

Наукова монографія – це науково-дослідницька праця, предметом викладу якої є вичерпне узагальнення теоретич­ного матеріалу з наукової проблеми або теми з критичним його аналізом, визначенням вагомості, формулюванням но­вих наукових концепцій. Монографія фіксує науковий пріо­ритет, забезпечує первинною науковою інформацією суспіль­ство, слугує висвітленню основного змісту і результатів ди­сертаційного дослідження.

Слід розрізняти дисертації на здобуття наукового ступеня, виконані особисто у вигляді опублікованої індивідуальної нау­кової монографії, та наукові монографії як вид наукового ви­дання. Перший тип монографії обов’язково має містити вису­нуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положен­ня автора, опубліковані раніше у фахових наукових виданнях України чи інших країн. Для такої монографії характерна єдність змісту; вона свідчить про особистий внесок здобувача в науку і розглядається як кваліфікаційна наукова праця. За, цих умов здобувач не пише рукопис дисертації, його замінює монографія. Обсяг індивідуальної монографії здобувача науко­вого ступеня доктора наук, яка зараховується як дисертація, має становити не менше 10 авторських аркушів у галузі при­родничих та технічних наук і не менше 15 авторських аркушів у галузі гуманітарних і суспільних наук. Про особливості цьо­го виду наукової монографії йшлося у попередніх розділах підручника.

Другий тип наукової монографії – це наукова праця, яка є засобом висвітлення основного змісту дисертації і однією з основних публікацій за темою дослідження.

Якщо дисертацією, поданою на захист, є рукопис, а моно­графія є тільки однією з друкованих праць здобувача (а для суспільних і гуманітарних наук наявність серед друкованих праць здобувача монографії є обов’язковою), до неї висува­ються такі вимоги:

· обсяг монографії – не менш як 10 обліково-видавни­чих аркушів;

· наявність рецензій двох докторів наук за відповідною спеціальністю;

· наявність рекомендації вченої ради науково-дослідної установи або вищого навчального закладу з обов’язковим зазначенням на звороті титулу монографії повної назви установи (закладу) та її підпорядкованості;

· тираж не менше ніж 300 примірників;

· наявність міжнародного стандартного номера ISBN.

Між дисертацією та монографією є певні відмінності. По-перше, в дисертації передбачається виклад наукових резуль­татів і висновків, отриманих особисто автором. Моногра­фія – це виклад результатів, ідей, концепцій, які належать як здобувачеві, так й іншим авторам. По-друге, дисертація містить нові наукові результати, висновки, факти, а моногра­фія може викладати як нові результати, так і методичні, тех­нологічні рішення, факти, які вже відомі. По-третє, дисерта­ція має визначену структуру і правила оформлення, яких не­обхідно обов’язково дотримуватися. До монографії таких чітких вимог не ставлять.

Дисертація – це рукопис, який зберігається в обмеженій кількості примірників у певних бібліотечних установах. Мо­нографія – це видання, яке пройшло відповідне редакційно-видавниче опрацювання, виготовлене друкарським або іншим способом, видане у фаховому видавництві України.

Дисертація містить призначену для поширення інформа­цію без надмірних подробиць, відповідає вимогам державних стандартів щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання. На ці особливості необхідно зважати, щоб не зби­тися на монографію при написанні дисертації.

Не встановлюється державний стандарт щодо композиції наукової монографії. Кожний її автор може вибрати будь-яку структуру і порядок організації наукового матеріалу, зважаючи на логіку викладу і повноту висвітлення основ­ного змісту дисертації. Традиційно склалася певна компо­зиційна структура наукової монографії, основними елемен­тами якої в порядку їх розміщення є такі: титульний ар­куш, анотація, перелік умовних скорочень (за необхід­ності), вступ або передмова, основна частина, виснов­ки або післямова, література, допоміжні покажчики, додатки, зміст.

Наукова монографія призначена передусім для вчених, фахівців певної галузі науки. Вона має відповідати за змістом і формою цьому жанру публікації. Особливо важливими є чіткість формулювань і викладу матеріалу, логіка висвітлен­ня основних ідей, концепцій, висновків. Її обсяг – не менше 6 друкованих аркушів.

Титульний аркуш містить повну назву установи (закла­ду), де виконана робота, прізвище, ім’я, по батькові автора, назву роботи, місто і рік. Назва монографії має бути інфор­мативною (розкривати зміст книги, основні ідеї, новизну), чіткою (відбивати предмет і об’єкт дослідження, відмінність даної роботи від аналогічних), короткою (бажано до 7-8 слів). Саме за назвою монографії здійснюється її класифіка­ція за УДК і ББК та відбиття в систематичному або предмет­ному каталозі.

На звороті титульного аркуша монографії вказують відо­мості щодо її рекомендації вченою радою до опублікування. Після бібліографічного опису обов’язково розміщують ано­тацію – стислу характеристику змісту видання, призначен­ня, форми та інші особливості. Її обсяг становить приблизно 500 знаків (до 70 слів). Текст анотації має бути лаконічним, доступним читачам.

Умовні скорочення подаються перед вступом тоді, коли автор вживає маловідомі скорочення, що повторюються у тексті. Перелік треба друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, справа – їх розшифровку.

У вступіабо передмові розкриваються значення пробле­ми, її актуальність, мета і завдання, які поставлені автором при написанні роботи, для кого вона адресована, подаються огляд основних публікацій за темою, перелік використаних джерел, організацій та осіб, що сприяли виконанню роботи та ін.

Основна частина монографії залежить від змісту і струк­тури наукової роботи. Вона складається з розділів (глав), підрозділів (параграфів), пунктів, підпунктів. У логічній по­слідовності викладаються основні наукові положення, ідеї, концепції, експериментальні дані, наукові факти та виснов­ки. Вимоги до посилань, ілюстрацій, таблиць у цілому збіга­ються з відповідними вимогами до дисертацій.

У висновках або післямові наводяться узагальнення най­суттєвіших положень наукового дослідження, основні підсум­ки, доводяться достовірність і обґрунтованість нових науко­вих положень, визначаються проблеми, які потребують по­дальшого дослідження.

Література (список використаних джерел). Залежно від характеру роботи розрізняється і принцип розміщення літера­тури в списку. Він може бути алфавітним (прізвища авторів або назв робіт розміщують за алфавітом); хронологічним (за роками публікацій, за алфавітом у межах кожного року); тема­тичним (за розділами роботи або за окремими темами); в по­рядку згадування джерел у тексті. Список може включати всі джерела за темою; ті, що були використані автором; ті, на які в роботі є посилання; найцінніші праці з теми та ін. Архівні до­кументи в списку наводять після друкованих матеріалів.

У наукових монографіях інколи подають допоміжні по­кажчики, які полегшують роботу з монографією: іменні, те­матичні, предметні, географічні, хронологічні тощо.

В додатках розміщують матеріали, які доповнюють та ілюструють основний текст: копії документів, таблиці, мате­матичні розрахунки, формули, графіки, глосарії та ін.

Зміст подають на початку або в кінці монографії. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів і підрозділів, що допомагає отримати повне уявлен­ня про зміст та структуру видання.