Українське Передвідродження

Доба Передвідродження в Україні охоплює XV - XVI ст. Це період поширення в Україні ідей гуманізму, формування передумов для розвитку нової гуманістичної культури у XVI - XVII ст. В Україні поширенню ідеї гуманізму в XVI ст. сприяли такі чинники: соціально-економічний прогрес, що почався в XV ст. і був зумовлений переходом суспільства до простого товарного виробництва; поява великої кількості економічно незалежних міст, тощо. Незважаючи на склади зовнішньополітичні умови, економічний розвиток України іде по висхідній. Зросла кількість шкіл і підвищився їхній освітній рівень, починаючи вже з середини XV ст. Але це були школи початкового рівня, тому українська молодь продовжувала освіту за кордоном, в європейських університетах, зокрема, в Празі, Болоньї, Падуї, Парижі, Гейдельберзі, Лейдені та ін.

Національна освіта та книгодрукування в Україні (друга половина XVI перша половина XVIIст.)

Період кінця XVI - першої половини XVII ст. став часом культурно-національного пробудження в Україні.

В Україні підіймається гаряче величання освіти як дійового засобу проти всіх національних бід.

Справу організації освіти, навчання, друкування і розповсюдження книг взяли у свої руки братства. Вони групували навколо шкіл і друкарень прогресивні сили української інтелігенції, що вийшла з середовища духовенства, української шляхти та міщан. З ініціативи братств створюються школи у Львові, Києві, Ярославлі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Луцьку, Кременці та ін. Братські міські школи були загальнодоступними, в них навчались діти міщан, козаків, духовенства, дрібної шляхти; на кошти братств навчались сироти, діти бідних батьків.

Близькою за змістом і антикатолицькою спрямованістю до культурно-освітньої діяльності братств була робота вчених гуртків при дворах деяких українських магнатів (князів Острозького, Юрія Слуцького у 1560-х рр.). Перше місце серед них гурток учених і літераторів, які групувалися навколо друкарні і школи в Острозі (на Волині), резиденції найбагатшого українського магната князя В.-К. Острозького (1526 - 1608). Так у 1576/1577 р. виникає Острозький культурно-освітній центр якісно нового типу, який складався з колегії, літературно-наукового гуртка, друкарні і бібліотеки.

Князь Костянтин Острозький, фундатор і меценат культурно-освітнього центру, закликав в Острозьку колегію кращих учених, письменників і педагогів того часу з Львова, Києва, Вільно та Греції.

Однак після смерті старого князя К. Острозького (1608 р.), його маєтки й фундації перейшли до католиків.

На початку XVII ст. Києву знову випала висока доля зробитися осередком розумового руху, який відкрив для всієї України новий шлях до освітнього, наукового і літературного життя.

У 1615 р. Галшка Гулевичівна подарувала братству належну їй землю з будівлям у Києві на Подолі з тим, щоб там був заснований Братський монастир з училищем для дітей як шляхетських, так і міщанських. Умовою цього дару було те, щоб ця земля не виходила з православного володіння. Це активізувало діяльність Київського братства, яке по церкві братства, називалось Богоявленським. 1620 рок патріарх Єрусалимський Феофан затвердив статут братства.

Освітньо - культурний рух дістав нову силу відколи почалася діяльність Петра Могили (1596 – 1647), митрополита київського (1632-1647). Петро вчився у Львівській братській школі, потім навчався у Парижі (Сорбонна), а у 1628 р. очолив Печерський монастир. П. Могила задумав створити вищу школу при Києво-Печерській Лаврі. У 1632 р. відбулася видатна подія: школа Києво - Печерської Лаври і київська братська школи були об'єднані у Київську колегію, яка зайняла перше місце серед інших навчальних закладів України. На честь митрополита Колегія отримала назву Києво-Могилянської.

Та найбільше П. Могила зосередив свою діяльність на Київській колегії. Він розширив її діяльність, заснував другу школу у Вінниці, заснував при київському братстві друкарню.

Характерною рисою епохи Ренесансу було поширення книгодрукування.

Книгодрукування в Україні розвинулось у II половині XVI ст., хоча перші книги слов'янською мовою були надруковані в Кракові 1491 р. Перша слов'яно-руська друкарня в межах Литовського князівства була заснована у Вільно в 20-х рр. XVI ст. білорусом Ф. Скориною, який походив з Полоцька.

Основоположником постійного книгодрукування в Україні був Іван Федоров, який у 60-х рр. XVI ст. виїхав з Москви "за литовський рубіж". Спочатку російський першодрукар І. Федоров та його помічник П. Мстиславець оселилися в Заблудові в маєтку магната Г. Ходкевича (з київського боярського роду) і заснували на його кошти друкарню. Тут московські друкарі видали «Євангеліє учительне» (1569 р.). І. Федоров у Заблудові видав ще Псалтир з Часословом (1570 р).

І. Федоров переніс свою роботу в Україну і у 1572 р. переїхав до Львову, провідного культурного центру України на той час. У 1573 р. йому вдалося заснувати друкарню. У 1574 р. відбулась знаменна подія: в друкарні Федорова був надрукований "Апостол" - перша точно датована друкована книга України. 1574 року Федоров видав також першу слов'янську "Азбуку" (Буквар) з елементами граматики. Отже, Іван Федоров і першим видавцем навчальних книг в Україні.

У 1575 р. він приймає пропозицію князя Костянтина Острозького. В Острозі на Волині Іван Федоров заснував друкарню і першою книгою, яка вийшла з острозької друкарні став Буквар з старослов'янськими текстами (1578р.). У 1580/81 рр. І. Федоровим була надрукована Бібліяцерковнослов'янською мовою - перше повне видання слов'янською мовою.

З Острога І. Федоров повернувся до Львова, але не міг через борги розгорнути видавничої діяльності. У 1583 р. Федоров помер у Львові.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні було вже чимало друкарень. Національне книгодрукування зосереджувалось у друкарнях братств, монастирів, Острозької і Київської колегій. Друкувалася головно навчальна, богослужебна і богословська та наукова література.