Мистецтво і архітектура українців княжої доби

Звертаючи увагу на архітектуру, треба зауважити, що стародавня Русь була споконвіку дерев'яною. Із встановленням ранньофеодальної держави - Київської Русі, формується певний тип забудови міст, що мав тричастинну систему: "дитинець", де містилися князівські та боярські двори; "окольний град", у якому жила переважна частина міського населення; та "посад", заселений ремісниками і торгівцями.

Композиція давньоруського міста мала мальовничий вигляд. Існували правила забудови, завдяки чому середньовічні руські міста не були монотонними і скупченими, як міста Візантії і Західної Європи того часу.

Перші кам'яні будівлі на Русі зводилися, безперечно, під керівництвом візантійських майстрів. Будівництво князівського палацу в Києві розгорнулось наприкінці X - на початку XI століть. За короткий час було збудовано два князівських палаци. Київський "дитинець" був доповнений у кінці X століття новими культовими спорудами. Це, насамперед, храм Богородиці, або Десятинна церква, збудована в 989-996 рр. князем Володимиром Великим.

Загальноприйнятою для культових споруд того часу була розроблена у Візантії хрестокупольна система забудови. Після закінчення будівництва, церква була прикрашена іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир привіз із Херсонеса і отримав із Константинополя як посаг за принцесу Анну. Підлоги були викладені і майоліковими плитками і мозаїкою, стіни оздоблені фресковим живописом і мозаїчними панно. Крім того, в інтер'єрі храму широко використовувались кам’яні архітектурні деталі, мармурові колони. Десятинну церкву будували візантійські майстри, тому є підстави вважати, що зразком для них слугувала Фароська церква Богородиці Великого палацу в Константинополі.

Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі розпочинається в часи правління Ярослава Мудрого. Якщо побудовані за Володимира Великого кам'яні споруди витримані у візантійському стилі, то вже за Ярослава давньоруська архітектура набуває національних рис. Це засвідчує такий шедевр середньовічної архітектури 1-ї пол. XI ст. як Софіївський собор.

Храм є величезною п'ятинефною хрестокупольною спорудою з тринадцятьма банями. В архітектурно-художньому стилі Софія особливо виграє у внутрішньому упорядкуванні. Усередині собору - велике мозаїчне зображення Богоматері, що молиться, славнозвісної "Оранти", яка домінує над усім простором храму.

Мозаїки Софіївського собору відзначаються високою технікою виконання. Прикраси собору доповнюють фрески, а серед них окремо вирізняються портрети членів Ярославової князівської родини. Це були перші зразки світського малярства у давньоруському мистецтві.

Софіївський собор був не тільки головним храмом київської держави, але й головною громадською будівлею, де збиралося населення міста, відбувалися церемонії, де вирувало культурне життя держави.

Інший архітектурний стиль, ніж Софія Київська, започатковує заснований у 1073 р. князем Святославом монастир Печерської лаври, який згодом став зразком для цілої низки київських монастирів. До цього стилю будов належить також Кирилівська церква у Києві (1140 р.). церква Видубинецького монастиря (1108 р.), церква Св. Трійці над головною брамою Печерської лаври (1072 р.), церква Спаса в Чернігові (1036 р.).

У XII ст. набули значного розвитку місцеві архітектурні школи - київська, чернігівська, переяславська. Усі вони були об'єднані єдиним стильовим напрямом, але мали і свої особливості. Характерними пам'ятками цього періоду є храми Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівський (1146 р.), Василівський (1183 р.), Борисо-Глібський (1128 р.) і Успенський в Чернігові (40-і роки XII ст.).

Окремо треба сказати про архітектуру Галицько-Волинського князівства. Для західноукраїнського архітектурного стилю того часу помітним є вплив романської архітектури. У Західній Україні будували переважно з великих кусків тесаного каменю. Завдяки цьому матеріалові з'явилася можливість застосовувати різьбу не тільки всередині, але й ззовні. Тісні зв'язки

З культовою архітектурою Київської Русі пов'язані такі види мистецтва, як живопис, художня мозаїка, майоліка. Першими художниками на Русі були греки та місцеві "книжники" - майстри мініатюри, далі - творці фресок та мозаїк.

Ікона відігравала велику роль в інтер'єрі давньоруської споруди. Іконами прикрашали церкви, князівські і боярські хороми, ставили їх над міськими воротами, брали з собою в походи. Перші відомі нам майстри - Григорій та Аліпій.

Певне відношення до київського іконопису, напевне, мала і знаменита "Володимирська Богоматір", яку привезли з Візантії. У XII ст. вона прикрашала храм Бориса і Гліба у Вишгороді, згодом в середині XII ст. її вивозить князь Андрій Боголюбський до Володимира-на-Клязьмі, звідки ікона і отримала свою назву.

Найвідомішою серед галицьких ікон є ікона Богородиці-Переможиці, що належала спочатку князю Володимиру Святославовичу, а згодом – синові Данила Галицького Левові. Вивезена поляками після захоплення Львова, сьогодні ця ікона називається "Ченстоховською Богоматір'ю" і є основною прикрасою і реліквією монастиря на Святій горі в Ченстохові (Польща).

Серед усіх видів образотворчого мистецтва чи не найбільше вражаю мозаїки Софії Київської, Михайлівського Золотоверхого монастиря та ін. Настінні використовувались у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст.: прикрашали інтер'єри князівських палаців і майже усіх храмів за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Проте основним видом давньоруського образотворчого мистецтва був фресковий живопис. Специфіка його полягає в тому, що він робиться на вологому тиньку, а завершується і підправляється згодом. Художній ефект від фрескового живопису надзвичайний, тому не дивно, що у XII ст. він витіснив мозаїку. У Київській Русі здовж Х-ХІ ст. поширювалася техніка живопису візантійських художніх шкіл, однак місцеві майстри вносили нове, і з кожним десятиліттям давньоруський фресковий живопис набуває самобутніших національних рис. Кольорова гама фресок здебільшого стримана. Домінують оливкові, рожеві, блакитні, зелені та коричневі тони. Це можна простежити на прикладі софіївських "Воскресіння", "Зішестя в пекло", ін.

Щодо скульптури, то православна церква засуджувала статуарну скульптуру, з прийняттям християнства у 988 р. було знищено значну кількість язичницьких скульптур. На сьогодні найвідомішою з них є статуя Святовида (знайдена у 1848 р. на Збруч Тернопільська обл.), яка нині зберігається в Польщі. Та все ж скульптура була важливим елементом християнських церков: це рельєфи, огорожі хорів, капітелі колон, рельєфи антаблементів тощо. Основним матеріалом був мармур та рожевий шифр.

Високого рівня розвитку досягло на Русі і декоративно-ужиткове мистецтво. Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької та християнської ідеології.

Надзвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла, відливали безліч предметів - від ґудзиків до дзвонів. Також значного поширення набрало кування та карбування міді, срібла, золота.

Техніка емалей прийшла на Русь з Візантії. Процес виготовлення перегордчастих емалей - один із найскладніших, і київські майстри досягли в цьому значні успіхів. Технікою перегород частої емалі прикрашали коштовні золоті вироби діадеми, барми, колти, гривни, рясни та ін. Давньоруські майстри добре володіли технікою склоробства, майолікової кераміки. Поширеним видом ремесла на території Русі були також різьба по дереву і кості.

Отже, культурний розвиток Русі ІХ-ХІІІ ст. перебував на високому європейському рівні. Це показує розвиток оригінальної місцевої літератури, певний рівень освіти та наукових знань.

Питання для самоконтролю.

1. Що вплинуло та стало основою культурного зростання Київської Русі?
2. Хто стали зосновниками руського писемства?
3. На якій основі розвивається давньоруська архітектура та мистецтво?
4. Як розвивається літературна творчість на теренах Київської Русі?

Тема 1.5 Культура Галицько-Волинського князівства. Культура княжого Львова.

Зміст

1. Архітектура та мистецтво Галицько-Волинського князівства.

2. Розвиток освіти і літератури у Галицько-Волинській землі.

3. Культура княжого Львова.

Ключові слова: князівська культура, освіта, національна література.

Цілі і завдання вивчення розділу.

Вивчення даної теми допоможе Вам усвідомити значення Галицько-Волинського князівства для формування суто української культури та національної самосвідомості українського народу.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення.

Минуло вже понад 800 р. від часу виникнення Галицько-Волинського князівства, яке постало внаслідок об'єднання у 1199 р. Галицького та Волинського князівств князем Романом. Воно проіснувало до 1349 р. рівно 150 р.