ДУХОВНА КОНСОЛІДАЦІЯ УКРАЇНЦІВ У ДІАСПОРІ

Протягом тривалого часу в українській діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато визначних українських науковців, письменників, митців.

В умовах еміграції осередком національно-культурного життя була і залишається національна церква — Українська православна та Українська греко-католицька зі своїми підрозділами.. Як соціальний інститут вона сприяє збереженню національної ідентичності, подоланню меншовартості та об'єднанню українців, розсіяних по світу.

Визначною постаттю українського православного руху за межами України став митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Заслугою І. Огієнка перший оригінальний переклад Біблії українською мовою, духовне об'єднання українських православних церков у Канаді, Америці та інших країнах. Це сприяло організаційному оформленню української православної автокефалії, національно-мовній єдності українців діаспори та України, що забезпечувало цілісність українського культурного середовища.

Також центрами духовно-культурної консолідації українців є народні доми і читальні «Просвіти».

У процесі духовної консолідації українців у діаспорі велику роль відіграє шкільництво. Для того, щоб бути типовим, характерним представником свого етносу, людина повинна вільно володіти своєю національною мовою (який є для неї «рідним», «материнським»), а також — знати основні національні традиції, історію та характерні особливості прийнятих міжособистісних стосунків. Українську мову, літературу і культуру вивчають у широкій мережі громадських шкіл, відомих під назвою «рідні школи». Заняття проводяться у суботу або ж увечері, утримування на кошти різноманітних українських церков та організацій. Багато шкіл носять імена Т.Шевченка, М.Лисенка, І.Франка. Ці ж установи для учнів середньої школи, які бажають вивчати рідну мову та культуру, у великих містах пропонують програми, які називаються «курси українознавства». У деяких регіонах українські студії (навчальні програми з української мови, літератури, історії, географії) функціонують на

державному рівні — становлять невід 'ємну частину державної шкільної програми. У деяких містах Канади батьки дітей, що навчаються у двомовних школах, мають власні організації, які відіграють велику роль в організації освіти українською мовою. Українська мова як окремий предмет викладається у деяких початкових школах у деяких провінціях. У більшості міст із значною кількістю українського населення працюють факультативні вечірні класи для дорослих, які бажають вивчити українську мову.

В українській діаспорі значну роль надавали розвитку освіти і науки. Першою високою школою став заснований на

^ початку 1921 р. у Відні Український вільний університет (УВУ). Його співзасновниками були професори С.Дністрянський і М.Грушевський. Восени 1921 р. Університет перенесли до Праги, де він знаходився до 1939 р., а після закінчення Другої світової війни відновив свою роботу у Мюнхені. За час існування УВУ видав близько 100 томів «Наукових записок», «Наукових збірників», монографій, мистецьких альбомів. В університеті проводяться наукові конференції, захист дисертацій, стажування науковців з України.

Вагомим здобутком української еміграції в Німеччині став Український науковий інститут (УНІ), створений у Берліні в листопаді 1926 р. заходами П.Скоропадського. Ця організація 1934 р. стала державною інституцією, прикріпленою до Берлінського університету. При Інституті заснували бібліотеку, архів преси і бюро наукової інформації. Тут працювали В.Липинський, С.Смаль-Стоцький, Д.Чижевський, Б.Лепкий та інші науковці. З кінця 1932 р. в інституті було започатковано серію українознавчих досліджень, а з 1933 р. — серію періодичних видань — «Вісті».

Від початку організованого громадського життя чималу роль у процесі національного самозбереження посідає друк книг.

З перших організацій, що були залучені до видання книг, видавництвом «Свобода» було видрукувано книги 1896 р., першою була книга «Самоучок і словар» українською та англійською мовами. До видавництва долучилися Український Братський Союз, Союз Українців Католиків та Українська Народна Поміч, з часом кількість видавництв, які спеціалізуються на друкуванні україномовних матеріалів, збільшилася, зокрема, «Книгоспілка», «Смолоскип», «Гомін України», «Добра Книжка», «Євшан Зілля», «Нові дні» та ін.

1907 року вийшла в світ перша українська газета в Канаді — «Червоний прапор», 1910-го українські вчителі почали видавати часопис «Український голос», який і досі виходить у Вінніпегу.

Значний внесок у процес збереження своєї етнонаціональної ідентичності, передачі молодому поколінню етнічну історію, культуру здійснюють жіночі організації української діаспори різних держав.

Збереженню багатої спадщини українського народу докладає багато зусиль «Союз Українок в Австралії». До активних діячок цієї організації належать А.Соломко, Т.Долгун, А.Кубик, О.Величко, О.Мотика, К.Савка, Є.Островська та багато іншіих. Жінки «Союзу» організовують святкування різних пам'ятних українських подій. Ними створено дитячий ансамбль «Троянда», який гастролює територією Австралії, також він відвідав з концертами і материкову Україну.

Важливе місце у процесі розвитку та збереження зв'язків з материковою Україною належить українським жіночим організаціям Канади. Багатогранною і корисною є діяльність «Конгресу канадських жінок». Серед активісток жіночої секції Товариства об'єднаних українських канадців були жінки українського походження — М.Скрипник та О.Беркета, які часто відвідували материкову Україну. Активно залучаються до процесу розширення культурних зв'язків з Україною нові жіночі організації, зокрема «Союз українок Канади», «Ліга українських католицьких жінок», жіночі асоціації «Ліги визволення України», «Жіноча громада» та інші.

Перша жіноча українська громадська організація у США була організація «Сестринський союз св. Ольги «, створена 1897 р. За сприяння жіночих організацій США організовано роботу художньої галереї «Літературно-мистецького клубу» українців, «Народного фонду допомоги Україні», американської організації товариства української мови імені Т.Г. Шевченка та інші. На кошти жіночих організацій США працюють музеї у Вінніпезі, Едмонті, Філадельфії та інших містах.

Велика робота у процесі розвитку культурницьких зв'язків між Україною та східною діаспорою проводиться жіночими організаціями Росії, Казахстану, Молдови, Білорусі та інших країн колишнього СРСР. Діячки жіночих організацій східної діаспори організовують гастролі різних фольклорних ансамблів, студентських груп для навчання в українських навчальних закладах, обмінюються делегаціями для проведення традиційних «Шевченківських читань».

Проживаючи за кордоном, мільйони українців, які свого часу емігрували, та їх нащадки в багатьох країнах зберегли в своєму середовищі національну культуру, мову, звичаї, українську самобутність.