ЕТНІЧНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

Проблема розвитку і збереження культур народів в іноетнічному середовищі посідає важливе теоретичне і практичне значення у сучасній науці.

Історія людства постійно супроводжується міграцією племен, народів, окремих осіб. Основні причини, які зумовлюють міграційні процеси, є історичні, економічні, політичні, соціальні, релігійні чинники.

Оскільки діаспора відіграє свою власну роль у внутрішньоетнічному процесі, існує певна кореляція подій, які переживає діаспора і подій, які переживає материнський етнос.

Поняття етносу (етнічної спільноти) має неоднозначне і надзвичайно широке трактування: нація (населення країни), етнічна група— всі вони відрізняються між собою ступенем соціально-економічного розвитку та іншими ознаками. За цих умов найважливішого значення набуває етнічна самосвідомість: поки вона зберігається, існує народ. Саме за ознакою етнічної самосвідомості визначається національний склад населення більшості країн.

Термін діаспора уперше був застосований по відношенню до євреїв, які під час вавилонського полону опинилися поза межами своєї батьківщини і розпорошилися по світові. З часом цей термін почали вживати й по відношенню інших етнічних спільнот, які поселяються і проживають в іноетнічному середовищі.

Отже, представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, яке ідентифікує та усвідомлює свою генетичну або духовну єдність з нею це — діаспора.

Етнічні процеси серед представників певної діаспори характеризуються наявністю таких факторів: термін перебування в іноет-

нічному середовищі, соціально-політичний устрій країни, чисельність та характер розселення (компактне чи дисперсне), ступеню урбанізації. Чималу роль відіграє близькість (етногенетична або соціальна) культури контактуючих народів.

Сприятливішими умовами для інтенсифікації етнічних процесів характеризуються міста. Це зумовлюється високою соціальною мобільністю міського населення, його поліетнічна структура. У деяких містах деяких зарубіжних країн, особливо американських, існує багато національних кварталів, виникнення яких пов'язане з намаганням етнічних груп зберегти свою автентичну культуру, рідну мову, мінімалізувати або й уникнути культурної асиміляції.

Етнічна ідентичність— усвідомлення приналежності до певної етнічної спільноти, ідентифікації з іншими членами етносу внаслідок спільності історичної пам'яті, спільності культурних архе-типів тощо. Як зазначив Джордж де Ворс, етнічна ідентичність вимагає деякої послідовності у поведінці людини, щоб інші люди могли віднести її до певної етнічної категорії.

У розробці цілісної концепції історичного розвитку української національної культури фундаментального значення мають дослідження всіх її аспектів, вагоме місце посідає серед яких вивчення життєдіяльності української діаспори в контексті загальнонаціонального культуротворчого процесу.

Вплив нації на спосіб мислення і поведінки людини виражається у формі впливу окремих осіб, невеликих соціальних груп, етнічної культури (у першу чергу мови), звичаїв, моралі. Оскільки значну частину культури певної нації— наприклад, живопис, архітектура і т.п. — доступна сприйняттю представників інших етносів, а інша частина стає доступною сприйняттю представників інших етносів завдяки перекладам художньої, філософської, наукової та іншої літератури, то особистість може формуватися під впливом культури і психологічного складу свого народу, навіть якщо вона не володіє мовою. Головне, щоб людина вважала себе представником цього етносу, знала його історію і культуру.

Добровільна або вимушена еміграція українців за межі батьківщини спричинена економічними, соціальними та політичними обставинами та подіями, які відбувалися на території України у різні історичні епохи. Наслідком таких переміщень стало формування української діаспори у різних куточках світу.

Дослідженню явища української діаспори присвячено велику кількість наукових праць у зарубіжній та вітчизняній історіографії. Дослідники вказують на високу національну свідомість і велике бажання зберегти свою національну ідентичність у чужій країні переважній більшості українських емігрантів.

По відношенню до українців, які проживають поза межами України термін «діаспора» уперше використав український політолог та етнологі В.Старосольський.

Термін «українська діаспора»охоплює усіх українців, які постійно живуть за межами історичної батьківщини незалежно від причини, які зумовили міграцію: розвал імперій, світові війни, політичні чи економічні кризи, особисті обставини тощо.

Наукове осмислення соціокультурного феномену української діаспори призвело до становлення її типологізації і відповідно поділяється на західну і східну.

Духовна спадщина народу України включає надбання національної культури українського народу, що створені як в Україні, так і за її межами, в діаспорі, всюди, де існує та розвивається українська культура. Необхідність консолідації спільних зусиль України і діаспори, залучення світового українства для розбудови української держави та утвердження її позитивного іміджу у світі сьогодні вже є очевидним.