Культура давніх слов'ян.

Слов'янські культури на великій території від Карпат до Дунаю, Лісостеповій Україні, Прип'яті та Подесенні дуже близькі між собою і датуються УІ-УІІ ст. н.е. Одна з найбільш досліджених пам'яток цього періоду - могильник біля села Корчак під Житомиром. На сьогодні на території Центральної та Південно-Східної Європи вченим відомо понад 500 пам'яток цієї культури.

До слов'янських культур, що безпосередньо вплинули на формування культури Київської Русі, вчені відносять зарубинецьку (III ст. до н.е.), черняхівську (II-V ст. н.е.) і пшеворську (ІІІ-УІ ст. н.е.).

Дуже важливо, що Середнє Подніпров'я майже упродовж усього археологічного періоду історії, тобто до періоду Київської Русі, було густо населеною територією, найкраще це підтверджують розкопки в районі Києва, де вже на межі ер знайдено римські монети Августа (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.) й Антоніна Пія (131-136 р. н.е.). З тих часів на території Києва постійно проживало місцеве слов'янське населення.

Археологічні матеріали на території найранішого розселення слов'ян, дають змогу зробити висновок, що праукраїнці розселялись вздовж малих і великих річок, в лісових хащах і в степу, на нових землях, що були для них звичним ландшафтом. Типове слов'янське житло на цій території - напівземлянка, з дерев'яними стінами, що обмазували глиною.

Будівельний матеріал, з якого українці зводили житлові та господарські будівлі, залежав значною мірою від місцевих природних ресурсів - дерево (в Карпатах і на Поліссі), з глини та соломи (лісостеп), з цегли - сирівки або з природного каменю (степові райони). Хати, господарські ями (де зберігалися продукти), хлів - становили двір. Кілька дворів - поселення в якому мешкав рід. Частина українських поселень мали укріплення - городища з високими земляними валами та глибокими ровами.

Крім поселень виникають міста, що були адміністративними і торговими центрами цілої великої округи. У кожному племінному об'єднанні були такі центри: у полян - Київ, Вишгород, у сіверян - Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч, у деревлян - Турів, Малин, Іскоростень, у дулібів - Буськ, Волинь (Велинь), у білих хорватів -Белз, Червень. Серед цих міст були великі і значні вже в VIII ст.: Київ мав вулиці, майдани, палаци князів, ремісничі майстерні.

Археологічні дослідження виявили, що архітектура Київської Русі ще до офіційної християнізації перебувала на високому рівні розвитку.

Слов'янські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, ювелірне і т.п. Найпоширенішою ремісничою продукцією був глиняний посуд. Найвище піднесення керамічне виробництво досягло у племен черняхівської культури. На керамічних вазах (IV ст.) черняхівської культури із сіл Лепесівка і Роман відображена календарна символіка. Слов'яни володіли і таємницями ювелірного ремесла.

Для релігійних уявлень праукраїнців є характерним поклоніння силам природи і культ предків. Для давнього мешканця українських земель вся природа була населена масоюрізних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки. Культ роду заповнював все життя людини того часу. На кожному кроці відчувалася присутність предків, зокрема, під час народження, весілля, смерті. З культом предків пов'язане поклоніння богу Роду і рожаницям (відповідальним за людські долі). Крім Рода і рожаниць (поклоніння яким мало родинний характер) відомі й боги слов'янського пантеону. Насамперед це Даждьбог - бог Сонця, врожаю, достатку. Культ Перуна - бога грози і війни, який у християнській версії, набув подоби пророка Іллі - громовержця, до цього часу зберігся на Гуцульщині. Давні астральні культи знайшли свій відгомін у поклонінні богу - вогню небесному - Сварогу, богу вогню - земному Сварожичу.У владі Велеса - врожай і плодючість худоби. Богиня - мати - Мокоша, покровителька всього живого, часто зображувалася схожою на дерево. Серед інших богів, яким поклонялися слов'яни-язичники, були Лада - богиня кохання, Леля - богиня весни. Релігійно - міфічна традиція підтримувалася професійними жерцями - волхвами. Найцікавішою пам'яткою культової скульптури язичницьких часів є так званий 'Збруцький ідол", знайдений 1848 р. біля м. Гусятина на р. Збруч. Як засвідчили археологічні дослідження, Збруцький ідол стояв у центрі святилища на кам'яному п'єдесталі, який мав близько 8 м у діаметрі. Кам'яна скульптура має вигляд стовпа з чотирма ликами язичницького бога Святовида, вкритими однією шапкою. Різні сцени на Збруцькому ідолі відображають уявлення східних слов'ян не лише про земний світ, й про небесний та потойбічний.

У праукраїнців існували також ритуали, які носили календарно-обрядовий характер. Частина з них, запозичена християнством, дійшла до наших днів. Насамперед цеКоляда, свято, що сягає глибокої передхристиянської давнини і пов'язане з одним з головних свят наших предків - дня зимового сонцестояння, сонцевороту, яке в їхній яві знаменувало поворот " на весну". Прихід весни зустрічає Масляна - давнє карнавальне свято з переодяганнями, фарсовими похоронами ляльок жіночого божества (Мари), веселощами. З літнім сонцестоянням пов'язане свято Купала, архаїчні риси якого збереглися найкраще. В день Купала в давнину приносилася людська жертва - у воді топили дівчину, яка, власне, і називалася Купала. На літній період приходилося свято Перуна (християнський двійник - святий Ілля). Восени було свято Рода і рожаниць, а також жіноче свято, пов'язане з Мокошою.

Важливим елементом давньоруської духовної культури є музика. На Русі великого поширення набули обрядові пісні, танці, скомороші ігри, гуслярські розпіви. Під час археологічних розкопок знаходять музичні інструменти - гудки, гуслі, сопілки. До наших днів дійшли історичні епоси, билини і легенди.

Відомі билини, які розповідають про богатирів Іллю Муромця, Дуная, Микулу Селяниновича та ін. Вони збереглися в народній культурі до наших днів.

Українська культура має давні корені і відзначається поступальним безперервним розвитком. Багато її галузей - прикладне мистецтво, дерев'яна архітектура, народна творчість - мають глибокі тисячолітні традиції. Ґрунтуючись на культурних здобутках первісних культур, українська культура збагачувалась надбаннями сусідніх народів і племен - скіфів сарматів, греків (через грецькі міста - колонії) готів, гунів та ін., створивши свою унікальну, неповторну матеріальну і духовну культуру.

Питання для самоперевірки.

1. Дайте характеристику етапам розвитку стародавньої культури України.
2. Чим пояснити досить високий рівень розвитку культури Трипілля?
3. Як вплинула на подальший розвиток української культури культура кочових племен (скіфи, сармати)?

Л.№ 3 Українська культура княжої доби

Зміст

1. Писемність і освіта часів Київської Русі-України;

2. Розвиток літератури та науки;

3. Мистецтво і архітектура українців княжої доби.

Ключові слова: християнська писемність, візантійська культура, князівство.

Цілі і завдання вивчення

Вивчення даної теми дозволяє Вам дізнатися про те, як вплинуло хрещення Русі на подальший розвиток культури, науки та мистецтва Київської Русі.

Методичні рекомендації до вивчення теми 1.4.

При вивченні Розділу 1.4. слід звернути увагу на роль візантійської культури у розвитку християнського світогляду слов’ян.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення.

У IX ст. на українських землях завершувався процес творення ранньофеодальної держави. Русь формувала не тільки нові політичні, економічні й соціальні чинники. Найважливішим серед них стало прийняття християнства на Русі.

Християнство прийшло на наші землі з Візантії, тому окремо треба зупинитись на питанні впливу візантійської культури на українську. Візантія на рубежі 1 та 11 тисячоліття була однією з найбільш впливових і висококультурних держав Європи. Тому не дивно, що представники візантійської культури принесли в Україну не тільки нову церковну організацію, але й нову абетку, грецьку літературу, зразки візантійського шкільництва. Київська держава у цей час вбирала у себе все найкраще що виробили великі сусіди, не забуваючи про національні риси культури. Отож, говорячи про культуру княжої доби, ми часто називаємо її русько-візантійською культурою.

Виникнення писемності на Русі-України тісно пов'язане з питанням християнізації, появи азбуки "руського письма". Так, перші книги, написані старослов'янською мовою з'явилися на Русі-Україні в X ст. Це була мова писань, якою великі місіонери - солунські брати Кирило і Мефодій - переклали з грецької основні богослужебні книги. У той же час треба пам'ятати, що до розповсюдження кирилиці праукраїнці вміли користуватися місцевим письмом. Так болгарський чернець Храбр свідчив, що східні слов'яни до запровадження абетки Кирила і Мефодія користувалися в письмі "чертами и резами". Можна навести й такий доказ: перебуваючи в Херсонесі, Кирило бачив Євангеліє і Псалтир, написані "руськими письменами". Про те, що руські люди знали писемність, свідчать також договори, що їх укладали русичі та Візантія у 911-912 рр. та у 944-945 рр. Вони укладалися двома мовами - руською та грецькою. Отже, ще до запровадження християнства на території України-Русі існувала місцева писемність.

Після запровадження візантійського православ'я на Русі утверджується кирилична система письма, яка складалася із 43 літер. Розповсюдження кириличного письма було досить вигідним і корисним для Київської Русі, оскільки достатньо було переписати вже існуючі богослужебні книги, щоб поширювати їх серед українського середовища. В цей час на Київській Русі складаються сприятливі умови для розвитку і поширення як церковної та світської літератури і перекладів, так і оригінальних творів місцевих авторів. Отже, кирилиця стала універсальною мовою, яка об'єднувала слов'янські народи і була усім зрозумілою.

З часу запровадження християнства на Україні-Русі піклування про освіту взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Великого (980-1015 рр.) у Києві, вже існувала школа, в якій вчилися діти найближчого оточення князя.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита Ярославом Мудрим (1019-1054 рр.) у Новгороді, де він зібрав понад 300 дітей старост і попів. У 1086 р. на Русі була заснована перша школа для дівчат. Її фундатором стала дочка Всеволода Ярославовича Янка. Школа була відкрита при Андріївському монастирі, де дівчат навчали грамоті, а також різноманітних ремесел. Крім державних та церковних шкіл, існувало і приватне навчання.

Для того щоб навчання було успішним, на Русі в XI ст. почали з'являтися перші книгозбірні. Бібліотеки створювалися при великих монастирях, храмах. Так, Ярослав Мудрий заснував бібліотеку при соборі Св. Софії в Києві, його син Святослав мав свою бібліотеку; князь Миколай Святоша витратив на книги усі свої кошти, а потім подарував їх Києво-Печерському монастирю. Книги на Русі, як і у всій середньовічній Європі були дуже дорогі.

Наприкінці IX і на початку XI століть у книгозбірнях зберігали в основному перекладну літературу, вкрай необхідну для церковного богослужіння, а також грецькі переклади з різноманітних сфер знань. Насамперед, це були книги Св. Письма - Остромирове Євангеліє (1056-1057); псалтирі, писання отців Церкви (Іоанна Золотоустого, Єфрема Сирина, Іоанна Дамаскіна), візантійська гімнографія та інша богослужбова література. Великого поширення набули також переклади книг, які містили відомі світової історії, географії, астрономії, філософії тощо.

Одним із найвідоміших центрів літописання був Софіївський собор у Києві. У 70-80-х роках XI ст. літописання розвивається при Десятинній церкві, а також у Києво-Печерському монастирі, де в 1078 р. ігуменом Никоном створюється самостійний літописний звід.

На початку XII ст. (1113 р.) у Києво-Печерському монастирі створюється літопис, названий його автором Нестором "Повістю минулих літ". Цей літопис вважається видатною пам'яткою руської літератури епохи середньовіччя. Він увібрав у себе не лише досвід попередніх часів, але й досягнення європейської думки того часу. У XII ст. у Києві був складений "Київський літопис".

Крім Києва, літописання велося в інших великих містах Русі: Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському та ін.

Серед оригінальної літератури Київської Русі XI ст. на перший план виступає твір відомого українського митрополита Іларіона "Слово о Законе и Благодате". Іларіон, використовуючи стиль Іоанна Золотоустого, звернувся до національної теми возвеличення руського народу, який став на шлях християнства.

До оригінальної літератури князівської доби треба також віднести твори Феодосія Печерського - "Поученіє братії", "Студитський устав"; Луки Жид "Поученіє"; Володимира Мономаха - "Поученіє дітям"; "Послание митрополита русича Климента Смолятича Фоме Презвитеру"; "Златоуста, паче всех просиявших на Руси" філософа Кирила Туровського.

До визначних пам'яток лицарського епосу князівської доби належать твір нашого співвітчизника "Слово о полку Ігоровім", написаний у 1187 році. докладно описує похід військ князя Ігоря Святославовича проти половців, здійснений у 1185 році.

Літературне життя Русі було тісно пов'язане з центрами освіти Київської держави. Наука розвивалась у великих містах, таких як Київ, Переяслав, Чернігів, Володимир-Волинський та ін. Там діяли школи, бібліотеки, проживали освічені люди того часу, в першу чергу, духовні особи.

Про розвиток юридичних знань на Русі свідчить поява древньоруської законодавчої пам'ятки "Руська Правда". Це збірка законів звичаєвого права, що з'явилася в часи правління Ярослава Мудрого і лягла в основу Литовського Статусу, а також законодавства гетьманської доби на Україні.

Досить поширеними в Україні були також знання в галузі природничих наук. Серед них медицина, астрономія, математика та ін.

Отже, розвиток освіти, літератури і науки часів Київської Русі свідчить про великі здобутки українського народу у царині духовної культури.