МОСКОВСЬКІ ПРОЕКТИ ІНСТРУКЦІЇ, ПРОЕКТИ ІНСТРУКЦІЇ ПРОВІНЦІАЛЬНИМ ВОЄВОДАМ, ПРОЕКТ ІНСТРУКЦІЇ ШЕРЕМЕТЄВУ.

В Москві тим часом, в середині квітня н. с. ішла підготовка нової адміністрації України — головно на підставі відомостей привезених Хитрово. В сумі вони були сприятливі для Виговського; безсумнівно підняв цей сприятливий настрій своїми розговорами також Максим Филимонович. Московський уряд постановив взяти Виговського в свою опіку. Коли були за ним якінебудь прогрішення, з тих, що закидали йому барабашівці і пушкарівці, — “виговорити” йому це і взяти обіцянку, що він більше того не повторятиме. На будуче посадити при нім свого резидента для контролю і запобігання можливості повторення подібних самовільних і нелояльних вчинків, а головно — обсадити Україну мережею своїх воєводів з залогами, прибрати до рук адміністрацію, війти в безпосередній зв'язок з міщанством і черню. Одним словом - використати усобицю і класову боротьбу, що так яскраво виявилася в останніх змаганнях між старшинською партією Виговського і пушкарівцями, на те щоб “Малую Россію к рукам прибрать”.

На жаль в цім менті як і в інших для нас пропала вся закулісова сторона цих актів: дискусії, мотивовання, підготовка — тільки голий скелет канцелярських актів, і то розуміється — в убогих останках, з котрих мусимо вимірковувати хід подій, мотиви і наміри.

“3 квітня велів государ бути в своїй службі воєводами в черкаських городах:

в Білій Церкві Григорій Сафонов,

в Корсуні Оверкій Болтін,

в Ніжені Степан Бутіков,

в Полтаві стольник Олексій Чіріков,

в Чернігові стольник Ондрій Дашков,

в Миргороді Никифор Поленов.

“4 квітня велів в. государ послати ратних людей до черкаських городів, де мають бути воєводи: до Білої Церкви з Києва 300 салдатів, до Корсуня з Києва також 300 салдатів, воєводи мають їхати по них до Києва і взявши їх у Києві їхати до тих городів” ¹).

З пізніших постанов довідуємося, що лівобічні залоги — в Полтаві й Миргороді по 300 салдатів, в Чернігові і Ніжені по 200, мали бути вислані тимчасово з білгородських контингентів, в серпні мали бути вони замінені новими посилками ²).

З приводу цих резолюцій в приказах поставлено цілий ряд детальних питань: яку послати до тих міст армату, скільки арматного запасу, як великі “вістові дзвони” і т. д.

Чи мають бути при воєводах піддячі, і відки їх визначати: з московських приказів чи провінціальних?

Від кого мають ті воєводи прийняти городи і кому дати про це наказ?

Чи доручити воєводам ремонт городів і острогу? чи мають ставити нові городи, і на кого ту роботу розкласти?

Чи мають воєводи відати службу місцевих “служилих, жилецких і уездных людей” (людності міської і повітової) і ними правити? Чи мають судити в скаргах місцевих людей на воєводських людей і навпаки?

Чи мають збирати гроші і збіжжя на государя, з яких людей і як саме?

Куди мають посилати одписки (реляції) — чи київському воєводі, чи безпосереднє до московських приказів?

Чи мають зноситися з гетьманом і як? ³).

Взявши під увагу ці й інші питання, розрядний приказ виробив взірцеву інструкцію воєводам і проекти сповіщень полковникам; заховався наказ стольнику Чірікову, призначеному до Полтави і сповіщення полковнику Пушкареві, з датою 26 квітня с. с., що орієнтує нас в хронології цієї роботи, і між іншими паперами — запись царського наказу, що не пізніш 23 с.с. воєводи повинні бути вислані ⁴).

Загальне переведення нової московської адміністрації на Україні було доручене одній з найбільших московських фігур — бояринові Василю Борисовичу Шереметєву. Наказ їхати на Україну, до Києва і занятись переведенням козацького реєстру, переписом доходів і організацією їх збору дано було 6 (16) квітня ⁵), в тіснім і очевиднім зв'язку з призначенням воєводів; але та інструкція, що ми маємо, без дати, вироблена була очевидно паралельно з наказами воєводам, не раніш травня н. ст. — бо виходить з відомостей і бажань заявлених місією Лісницького; організаційні доручення переплітаються з політичними, подиктованими останніми подіями, останніми відомостями привезеними посольствами Виговського і Пушкаря ⁶). Тому нам прийдеться в цілості оглянути його далі, після того як познайомлюся з цими переговорами, а тут я тільки відзначаю паралельну роботу приказів над цими різними сторонами нового адміністративного плану: організації воєводського правління, переведення реєстру, оподатковання людності на царя. Зараз у наказах воєводам ми побачимо ув'язку цієї воєводської адміністрації з дорученнями даними Шереметеву. Очевидно тоді ж уже передбачалось, що він займе місце Бутурліна в Києві як голова нової московської адміністрації України.

З планом нової адміністрації знайомить нас оцей наказ стольнику Чірікову як полтавському воєводі, що має на собі поміти, що такі накази дані всім воєводам “Черкаських городів” ⁷): Воєводі наказувалося взяти призначений для Полтави контингент салдатів з Білгорода і не гаючись іти до Полтави. Наперед послати полтавському полковникові повідомлення, щоб він приготовив кватири і все потрібне. Прийшовши до Полтави іти насамперед до соборної церкви, поставити своїх салдатів коло церкви “строєм”, а самому з старшиною свого гарнізону і певною скількістю салдатів іти до церкви, закликати туди козацьку старшину і “поспільство”, і відправивши молебень, сказати до зібраної людності промову. В ній пояснити, що цар посилає своїх воєводів до черкаських міст, згідно з проханням, що висловив гетьман і старшина на раді в Переяславі (“били челомъ чтобъ государь пожаловалъ, велЂлъ во черкаскихъ городЂхъ быть своимъ воеводамъ”!), — та й полтавський полковник просив цього ж, бувши у Хитрово. До Полтави цар визначив його, Чірікова, і полковник, старшина і козаки мають жити з ним у згоді (въ совЂтЂ). По цім передати царську грамоту, ним привезену — щоб її прочитано перед усіма наголос. По цім розпустити салдатів по кватирах, наказавши їм твердо, щоб жили “бережно, смирно и дурна никаково и задоровъ не чинили”. А другого або третього дня прикликати до себе полковника, бурмістрів, війтів та інших визначних людей і пояснивши їм справу об'їхати з ними город і острог, оглянути укріплення: “який город і острог, і чи глибоко окопаний рів”.

Коли укріплення слабі, на випадок облоги непевні, сказати полковникові, бурмістру і всій іншій старшині, щоб поправили їх працею місцевої людності, з огляду на небезпеку від поляків і татар. Почати роботу насамперед працею салдатів і нагадувати старшині, щоб присилали на роботу своїх людей. Армату, яка знайдеться, сказати полковнику відповідно розставити в городі й острогу, рахуючися з потребами оборони. А докладну опись укріплень, і про свої розпорядження — повне звідомлення послати до Москви і до Києва, В. Б. Шереметеву, котрому “велено відати Полтавою” (ближче - московською залогою її) і полтавський воєвода повинен виконувати його розпорядження.

Далі такі розпорядження щодо постійної адміністрації. Воєвода в порозумінні з полковником і магістратом має організувати варту в городах і острогах. Має об'явити полковникові, війтові і всій старшині, що такий царський наказ: де в городах царські воєводи, там воєводині стрільці і салдати стережуть замок і місто (“город” і “острог”) вдень і в ночі, а на ніч для безпечності брами замикаються. Так пояснивши їм воєвода має визначити варту (“караулы”) і порядок замикання брам (котрим він мав узяти місто фактично в свою воєнну окупацію).

“Коли козаки або міщани будуть йому скаржитися на государевих людей в якихнебудь кривдах, має (воєвода) давати їм суд, слідство переводити і всяку управу давати, стримувати від лихих учинків і за проступки карати, відповідно до вини і до людини. Коли ж тільки государеві люди будуть скаржитися на кривди від козаків і просити управи, має (воєвода) посилати жалібника з своїм чоловіком до полковника і говорити йому, щоб він без проволікання учинив розправу з козаком, на котрого скарга, а він, воєвода так само безпроволочно, дасть усяку управу, коли буде скарга на царських людей присланих з ним до Полтави. А позатим не має він мішатися до ніяких тамошніх справ без государевого указу”.

Має слідити за всім, що діється, розвідувати про польські і кримські справи, і що буде діятися між Пушкаренком і Виговським з його полковниками.

“Коли б між ними починався якийсь бунт, то всяко їх відводити від того, доводячи, що без волі царської вони нічого не повинні робити і бунтів їм заводити не годиться, та всяко промишляти, щоб між ними був спокій і ніякої ворожнечі”. Про все доносити Шереметєву, а в важніших справах і до Москви і до Білгорода, і по всіх городах воєводам і полковникам. Коли приходитимуть листи від гетьмана і полковників, то в важніших справах відсилати до Шереметєва, і так посланцям відповідати, що всякі царські справи доручені Шереметеву яко “київському воєводі”, і до нього треба звертатись, а він, воєвода, то виконає, що Шереметєв йому напише.

“А конче жити з великою обережністю, до полковника, старшини і козаків держати ласку і добрий привіт, в нічім не сваритись, не шукати собі користі за нарушення государського діла, хабарів не брати” і т. д.

Далі секретна “Память”: “Будучи в Полтаві довідатися потайки, так щоб ніхто того не знав, хто тепер збирає в Полтаві з усяких товарів мито (“пошлину”) і арендні гроші з млинів і всяких інших промислів, і на кого збирають: на гетьмана чи на полковника, чи на які небудь військові витрати, або бурмістри й війти користуються ними самі? Скільки тих доходів може зібратися на рік в Полтаві і в городах Полтавського полку і скільки тих городів у Полтавському полку і як вони звуться? Як у них відправлялися суди попереду, як вони були за корольом, яким правом? Які були у них королівські уряди, якими справами вони завідували і які доходи збирали на короля в грошах і в збіжжі? Скільки тих грошей і збіжжя збиралося на рік і як їх до короля відсилалося? І про всякі інші звичаї — як робилося за короля, що з того їм подобалось або не подобалось, і як вони тепер живуть — чи по-давньому, чи полковники позаводили щось по-новому, і те що ново заведене подобається їм чи ні? Про це все розвідати добре і спитати докладно, пунктами і відослати ту розписку в розряд” ⁸).

Такі записки були б дуже цінні — тільки воєводам їх списати не довелось, а нам ця інструкція цікава тим, що виявляє в царському уряді бажання далі повести розвіди в тім напрямі, що зазначився був уже під час клопотань міських депутацій в Москві літом 1654 р. — виключити з міського життя козацькі впливи, і повернути те що загарбали козаки і козацькі уряди з спадщини узурпацій старостинських, католицьких кляшторів та біскупств і т. д. Царський уряд рішив пошукати через нових воєводів старих передкозацьких, симпатичних для людності практик, котрі він міг би, вступаючи в колишні прерогативи королів використати для безпосередніх зв'язків з міщанством - минаючи козацьку верству й її урядників та всяко обмежуючи присвоєні ними від часів революції впливи на міське життя.

Тепер виберемо з наказу В. Б. Шереметєву те що доповняє цей образ нової адміністрації проектованої царським урядом. Я зазначив, що цей наказ вироблявся паралельно з наказами провінціальним воєводам. Хоч в останній редакції він нібито виходить з бажань гетьманських, привезених Лісницьким: гетьман через нього просив царя, щоб у військо Зап. прислано від царя комісарів, які б завели 60-тисячний реєстр, і це нібито відогріло стару, але занедбану справу реєстра, про котру говорилося з військовими послами в 1654 р., — але ще тільки дипломатичний підхід. Так як посилаючи воєводів цар представляв це так нібито він виконує прохання гетьмана і старшини, заявлене на Переяславській раді перед Хитрово. І посилка воєводів, і реєстрація війська і збір доходів на царя — все це були справи підняті попереднього року перед Тетерею в Москві, і московський уряд розробляв цей план нової організації України цілком незалежно від того що говорилося в Переяславі в. лютім, і що привіз Лісницький в квітні. Накази провінціальним воєводам й інструкція Шереметеву це два моменти цього плану.

Приїхавши до Києва, коли на Україні буде спокій і ніщо не перешкоджатиме організаційним справам, Шереметєв має викликати до себе Виговського, щоб він приїхав взявши з собою полковників та іншу старшину, скільки буде вважати потрібним. Коли вони приїдуть об'явити їм царську волю — щоб вони зробили перегляд (смотръ) війська, вибрали в реєстрові козаки 60 тис. таких, що служать здавна, а таких, що пописалися козаками недавно з міщан або селян — тих повернути в давніший стан. А коли когось в реєстрі не стане, мають полковники на місце таких убулих висувати також старих служилих козаків — аби число війська Зап. було завсіди незмінне, і воно завсіди було готове на службу, куди звелить ц. в-во. Так поговоривши, нехай полковники і з козаків — кому це буде доручене, без проволікання виберуть козаків і зладять реєстр та підпишуть його гетьман, полковники і вся старшина. Тоді чи тих усіх 60 тис., чи тих котрі не присягали ще ⁹) — привести до присяги — поговорити про це з гетьманом, вважаючи на тамошні справи. А реєстр ¹⁰) з підписами прислати до Москви, а у себе лишити копію. Тих же козаків, що зістануться за реєстром в лишку, поговоривши з гетьманом — приставити до ріллі, а котрі заможніші (полутче) — в міщани. “Все те зробити по згоді з гетьманом і полковниками і щоб чернь то знала — щоб було надалі певно і постійно”.

“Як би ж козаки всім військом забажали, щоб вибрав реєстрових козаків і реєстр списав сам боярин з товаришами - тому що давніш, як були вони під владою польських королів, полковники писали в реєстр не тих, що заслужилися в війську Зап., а тих що підкупались, — то боярин з товаришами мають відповідати, що вони не знають, котрі козаки здавна служили і в реєстр годяться, — це знають полковники і сотники. Нехай тільки пишуть козаків добрих ¹¹), таких, що можуть служити, і давніше служили, — по правді, щоб потім не було жалів, і принесуть їм (Шереметєву) спис за своїми підписами — скільки з тих 60 тис. козаків в котрім полку”.

Коли ж би гетьман і полковники стали нагадувати про жалування тим реєстровим, згідно з статтями 1654 р., сказати їм, що жалування буде платитися, коли козаки будуть на службі з того що збиратиметься по городах Малої Росії. “Коли ж гроші зіставатимуться від тієї плати, або коли котрогось року козаки будуть дома, а не на службі, — де ту казну зложити, в котрім городі і як її берегти?” (про це, очевидно, треба договоритися з гетьманом і проект подати на затвердження цареві).

Розпитати гетьмана, з яких доходів платити козакам, коли вони будуть у службі? Скільки таких “городів і міст” з яких збиралися доходи на польських королів, а скільки маєтностей сенаторських, шляхетських і кляшторних, які аренди в них і скільки тих доходів може бути на рік, окремо (в кожнім полку мабуть). Скільки б зібралося подимного, з кожного полку окремо, якби його прийшлося зібрати, і з усяких аренд — нехай гетьман дасть обрахунок, положивши цифри подимного так, як збирались давніше.

Коли б гетьман став говорити, що у нього нема рахунків тих поборів, треба боярину послати по всіх полках дворян — порозумівшися з гетьманом і полковниками, щоб вони послали з ними своїх козаків. Приїхавши до якогонебудь города або міста, розпитати, чиє це місто було давніш: королівське, панське чи кляшторне? Розпитати війтів, бурмістрів, райців і лавників, скільки яких оранд і хто їх держить. Розпитати й людей, а де нема війтів і бурмістрів, там взагалі розпитувати міщан, скільки з них збиралося доходів? чи єсть в ратуші книги збору тих податків? коли єсть, казати принести їх і зробити з них для прикладу виписки. Коли книг не буде, розпитувати їх особисто — нехай кажуть по правді і напишуть розпись. А на підставі розписі списати скільки у них здається в оранду (откуп) млинів та інших “угодій”, скільки з чого приходить грошей, хто ті оранди тримає, котрим орандам час вийшов, а котрим ні; може хоч час і вийшов, але орандарі за неспокійним часом (смутным временем) тими промислами не володіли: про це докладно розпитати самих орандарів і посписувати.

Потім розпитати скільки в котрім уїзді селянських дворів, скільки з них збирано доходу на короля і панів-рад в грошах і збіжжі, де орали на пана і скільки, все то докладно списати.

А так переписавши всякі джерела доходів і приходи з них, наказати війтам, бурмістрам, райцям і лавникам збирати всякі доходи з міст і уїздів і віддавати до скарбу, тим людям, що будуть до того скарбу вибрані загальною ухвалою (чи загальною радою — “по совЂту всЂхъ”).

Коли при тім виявиться, що якимсь заставленим або арендованим маєтностям або промислам літа вийшли, а ті що мали їх в заставі, або в аренді за неспокійним часом ними не користувались, і вони почнуть прохати, щоб государь дозволив їм ще тепер покористуватися, то боярин з тов. має розвідати докладно і переглянути документи. Коли виявиться, що ті державці й арендарі не володіли тими маєтками чи промислами, треба дозволити їм доволодіти, і то все записати докладно в книги. А як котримсь арендам час вийшов, або взагалі якісь доходи треба буде дати наново “в одкуп”, і будуть на те охочі, то такі доходи треба порозумівшися з війтами, бурмістрами й іншими урядниками, веліти віддавати на одкуп, за арендарями брати поручні записи (заруки) і ті записи переховувати в ратуші.

Коли війти і бурмістри в якім небудь городі заявлять, що з них панським насильством, або за часів повстання (в смутное время) якісь землі відійшли до уїзду, або щось відібрано ¹²), то боярин має то сказати докладно списати, а жалібникам сказати, що про те все договоряться на раді, і що від них відібрано, буде їм повернено — нехай тим не журяться.

А тим, що будуть вислані “на переписку” гостро наказати, щоб вони поступали по правді, а як будуть не по правді поступати: переписувати джерела доходів неповно, або будуть вигадувати собі прибутки при віддачі аренд, коли то викриється, буде на них великий гнів (“опала”) і сувора кара від вел. государя ¹³).

Таким чином як оце бачимо, Шереметєв через своїх дворян, за поміччю воєводів розсаджених в полкових містах, мав переписати всі доходи коронні, панські, “кляшторні” (католицької церкви) і міські, і завести їх збір “на государя”. Арендні доходи мали бути здані наново. Адміністрація доходів мала вестися через “ратуші”, міські уряди, з поминенням козацької старшини. Питання про повернення містам грунтів і прибутків, захоплених козацькою верствою, мало бути поставлене на раді, що повинна була зібратися з ініціативи Шереметєва (продовження того, що попереднього року уряд намірявся зробити через місію Трубецкого). Козацтво мало бути щільно обмежене 60-тис. реєстром, яких небудь 4/5 або 5/6 — як прийняти козацьке число 300 тисяч козацького актива, мало бути перечислене в селян або міщан, цим розуміється значно підірвалась би сила і впливи козацької верстви. Адміністративний апарат переходив в руки міщанства, що мало вести його під безпосереднім контролем воєводів. Воєводи ж мали бути комендантами головніших міст (тепер семи, разом з Києвом, але очевидно число цих воєводських резіденцій мало зростати), козацтву властиво не було що робити в місті. Воно мало сходити назад на становище війська, яким було за польських часів, провідна роля мала перейти на міщанство. Спираючись на міста царський уряд хотів правити всім безпосереднє, і виявляв тенденцію вишукувати і заводити в життя з старої практики все те, що могло сприяти розвою міщанської верстви, а обмеженню козацької. Тільки, розуміється, ніяких політичних прав давати міщанам він не мав наміру, всяко обмежуючи козацькі. Московська бюрократія мала тут стати всім.