ДИПЛОМАТИЧНІ ПЕРЕГОНИ, ПОСОЛЬСТВА ВИГОВСЬКОГО — ГОРКУША, ФИЛИМОНОВИЧ, ПОСОЛЬСТВО ВИГОВСЬКОГО — ЛІСНИЦЬКИЙ.

Але одночасно з мобілізацією воєнної сили далі йшли дипломатичні турніри — в московських приказах, після того як виїхали з України обидві місії, воєнна і дипломатична — Ромодановського і Хитрово. Виговський добивався щоб Москва, після того як він задоволив всі її вимоги, і морально і реально підтримала його против всяких супротивних рухів — своєю оружною силою задавила їх; Пушкар і Січ, іменем вірнопідданої Москві черні просили захистити її від насильств гетьманського уряду і його представників, більших і менших.

Посольство Пушкаря-Петраша Яковенка з тов. вислане 8 (18) лютого з Гадяча, після погрома гадяцької гетьманської адміністрації, при допомозі путивльського воєводи спішно добилось до Москви: 19 с. с. лютого вони були вже там. Їx прийняли і відправили тут на взірець попереднього посольства Барабаша, то значить “милостиво і чесно”. Вони подали грамоту Пушкаря, де той повторяв попередні обвинувачення в зрадливій поведінці гетьмана, підданстві “іншим царям” і т. д., описував його напад на Полтаву, що мовляв не дав змоги Пушкареві взяти участь в Переяславській раді й інші насильства, і просив заступити його від Виговського і його однодумців — “нестерпні неправди” гетьманських урядників — від Тимоша гадяцького й його намісників, котрих він розіслав по городах українних, і вони чинили “мучительство і злость нестерпиму” над вірними царськими підданими, змушують їх звернутися по поміч царя ¹). На жаль допит учинений в Посольському приказі, до нас не заховався. Знаємо, що за цей час наспіло посольство Виговського — Филон Горкуша ²) і Мартин Яцківський. Ніяких актів цього посольства досі не виявлено, не знаємо його дати, але судячи з часу треба думати, що воно було виправлено від гетьмана зараз після його потвердження на Переяславській раді, з заявами повної готовності гетьмана виконати побажання і вимоги поставлені йому царським урядом. Одним словом — посольство вислане в найбільш сприятливих обставинах — з котрим царський уряд мусив порахуватися в найвищій мірі. З царської грамоти можемо доміркуватися, що в приказі дано йому конфронтацію, “очну ставку” з пушкарівцями ³), і пушкарівці мусили сильно знизити тон своїх жалів і обвинувачень — вони потім, їдучи з царським посланцем Байбаковим виправдувались, що говорили так здержливо тому, що не хотіли “большого спору учинить” ⁴). Супроти Пушкаревих заяв уряд поставився з великою здержливістю. В грамотах до нього — виданій на руки посольству ⁵), і ширшій — висланій з царським посланцем піддячим Байбаковим, вичеркнено звичайну етикетальну фразу про “милостиве слово” від царя; ширша царська грамота Пушкареві являється властиво доганою Пушкареві за його “негоразду” поведінку в історії гетьманських виборів ⁶), цар наказував йому бути “в послушании” у гетьмана, ніяких бунтів не вчинати, а їхати до Хитрово і тов. і виконати все, що вони будуть від нього жадати. Але заспокоював при тім, що за все попереднє не буде ніякої кари ні помсти; бояри в присутності пушкаревих послів висловили тверду царську волю, щоб гетьман Пушкареві і його полчанам “отнюдъ ничего не мстилъ”; повідомляв, що послів його, пушкаревих, відправлено з жалуванням. Одним словом трактував Пушкаря далі як певну політичну силу, з котрою царський уряд рахується, як з своїми вірними і лояльними підданими і готов далі продовжувати з ними зносини минаючи гетьмана. Для української ситуації це було зловіще. Гетьман це відчув як новий удар і властиво — прогноз безвихідності сотворених Москвою відносин. На листі його писанім у Чигрині 19 (29) березня характеристична дописка, зроблена під безпосереднім вражінням відомості про відправу пушкаревих послів: “На горе мені те старшинство дісталось! що бачу — і Петраша одпущено! О боже наш, тим безчинним вірити, а нам, бачу, і доброго слова не дадуть за наші вірні послуги! Нехай творець судить усім” ⁷).

До Москви незадовго перед тим — повертаючи з Переяслава до Чигрина — з Ржищева 13 березня н. с. вислав він протопопа Максима Филимоновича, що приїхав до нього з своєї подорожі до Пушкаря, зібравши всякий обтяжаючий матеріал против нього і його товаришів. В листі до царя посланім з ним він звинявся тим, що не може зараз їхати до Москви як обіцяв зогляду, що Пушкар не слухаючи Хитрово, а піддавшись на намови “випущених з Путивля” запорозьких посланців, “злый свой умислъ до скутку приводити конче хочетъ”. А “розные неприятеле, а меновите ляхи и литва, учувши о междоусобію межъ нами, казали всЂмъ войскомъ своимъ купити ся и ку границамъ стягати ся, и во вшелякой зостаютъ готовности, чекаючи на дальшое в Малой России замешание, аби тимъ способнЂй могли на городы украинные наступить. Якожъ и почали, уже былы примикатися, только учувшы же я присягши тобЂ в Переяславлю на вЂрное подданство пришовъ въ Киевъ и заразъ нЂкоторымъ полкомъ рушитися казалъ, они тежъ назадъ уступили. И за помочью божою усЂ бъ тии Малои Росии неприятели не утЂшлисе, кгди би не тая Пушкаренковая своеволя на перешкодЂ была. Который жаднои передъ тымъ в. ц. в-ву не учинилъ прислуги, ани въ войни передъ тымъ застановляся, але теперъ, як бачимъ, головами нашими и кровию христианскою прислужити хочетъ. Зачимъ, любосмы не зычили межы народом христианскимъ крови пролития, же однакъ видимъ, ижъ тая своєволя не хочетъ повстягнутися, а запобЂгаючи, аби до чого горшого не пришло, казалисмы полком рушити ся для ускромления тоє своєволи” ⁸).

Діставши це доручення протопоп мабуть заїздив ще до дому, і тільки десь коло 20 (30) березня переїхав “з товаришами” границю ⁹) і при кінці березня н. с. був в Москві. Перших розмов з ним не знаємо, можемо про них судити з пізніших допитів в Приказі, коли приїхало нове посольство Пушкаря і Довгаля, 17 (27) квітня ¹⁰). Дяки питали його про бунти Пушкаря, протопоп з приводу цього ¹¹) завважив: “Чув я від гетьмана таке: “Коли в. государ яким чином не погодить мене з полковником Пушкарем та іншими бунтівниками, мушу підняти на них Орду і сам з ними управлятись”. І таке теж чув: “Коли у мене з Пушкарем і тими, що нині бунтують до згоди не прийде, то певен я, що 11 задніпрянських (правобічних) полків від Зап. війська відступлять і з'єднаються з поляками” ¹²). Бо ті задніпрянські полки до поляків схильніші, а козаки в тих полках добрі, старинні, буде їх тисяч 100 або й більше. Нехай би в. государ якось ту усобицю заспокоїв і привів до згоди, а не допустив до розриву”. Судячи з того, можна думати, що протопопові було доручено представити небезпеку усобиці з становища міжнародної політики, необхідності мобілізувати всі козацькі сили для боротьби з Польщею, котру задумував відновити царський уряд, для того як грунтовніше заспокоїти усобиці — рахуючися з небезпекою, що Правобічна Україна може потягнути до Польщі, коли на Лівобережжю запанує “Чернь війська Запорізького” під московським протекторатом. Як бачимо, гетьман виправдував всіми цими обставинами не тільки те чому він не їде до Москви, як обіцяв в Переяславі, але й те чому замість того підіймає війну з Пушкарем.

На ці теми маємо з того ж часу його доручення до київського воєводи переказані через батька. 20 (30) березня приїздив до нього старий Виговський, привіз листа до гетьмана з польської границі, з Межирича від П. Тетері, з вістями про мирові переговори польсько-шведські і небезпечні можливості які це замирення може потягнути за собою — польського наступу на Україну і Москву, і листи гетьмана — до батька і до якоїсь іншої особи (як я думаю — до Лісницького), що ілюстрували ситуацію і виправдували гетьмана з того, що він не виїздить до Москви. Батькові гетьман писав ¹³): “Мій ласкавий пане отче! Хоч п. окольничий від'їхав ніби заспокоївши бунти, але своєволя й боротьба не устають, і Пушкар та інші при тім відзиваються на многих місцях. Тому подорож моя до Москви мусить забаритися, і хоч окольничий ц. в-ва до мене часто пише про це, але я на всі боки оглядаючись, в сумнівах зостаю, тому особливо, що з усіх сторін запевняють мене про польську зраду, і що кн. Дмитро (Вишневецький) під Межибіж з великими полками тягне, з другої сторони від Литви велика рать від Гонсевського готується, а тут дома, бачу — від татар добра не сподіватись, на кишлах стоять з великою ханською силою - що мені оповів полковник уманський, бувши в Чигрині 15 дня марта. Інші орди вийшли до Мунтян і спільно з башею сілістрійським до того привели господаря мунтянського, що тікати від них мусив. Тим же і Ракоцію грозяться турки — що огнем і мечем зносити його будуть. Тому боюсь, щоб і на нас — боронь боже — не було великої напасті. Тому й не здумаю, чи прийдеться мені до ц. в-ва поїхати — не знаючи, в котрий бік обернутись. В чім тебе як отця і добродія прохаю мені порадити” ¹⁴).

Від себе старий Виговський додав, що гетьман уже був зовсім зібрався їхати до царя, але тепер через козацькі бунти і вісті польські мусить відкласти. Переказав батькові таке: — Як полковники, сотники й інша старшина довідалися, що польський король з шведським замирилися на тім, щоб триматися разом і наступати на білоруські й українські городи, до гетьмана приїхали до Чигрина, браславський, уманський, корсунський і всі інші задніпрянські полковники і радили аби він відложив свою подорож до царя, з огляду на відомості про наступ польського і шведського короля, тому що без гетьмана не буде кому дати ради війську Запорізькому підчас такого неприятельського наступу. Радили написати натомість до царя, аби цар прислав на Україну своїх бояр і воєводів з військом, щоб запобігти дальшим ваганням серед козаків — щоб військо Зап. могло на царських воєводів покладатись і однодушно стояти проти поляків, шведів і татар ¹⁵) Ця справа містилася в “статтях” Филимоновича ¹⁶) — для осолоди московського уряду. З цими справами поїхав до Москви Лісницький з тов.

Грамота гетьмана післана з ним датована 19 (29) березня ¹⁷), так що цю посилку треба безсумнівно зв'язати з тим з'їздом старшини, що відбувся в Чигрині в середніх днях березня. Лист гетьмана без початку з того же 19 (29) березня, в копії переданій через старого Виговського київському воєводі ¹⁸) виглядає як повідомлення неприсутному в Чигрині Лісницькому про дану йому місію і побажання, щоб йому вдалося виправдати й себе й гетьмана перед царем з різних обвинувачень нанесених на них останніми часами. Наведена вище дописка до нього показує, що посольство задумувалось і грамота писалась ще перед одержанням відомостей про відправу з Москви пушкаревого посольства. Головним завданням було мабуть — виправдати недодержання обіцянки даної Виговським Хитрово щодо негайної подорожі до царя. Такий зміст листа Виговського до царя: гетьман дуже рад би був “оглядати царя на пресвітлих своїх палатах царствуючого”, але різні небезпеки — польського і турецько-татарського наступу змушують його відкласти цю подорож до часу, коли та небезпека пройде. Тим часом доручає Лісницькому засвідчити вірне підданство і гетьманське і своє власне, і запевнити царя в невинності їx обох супроти піднесених на них обвинувачень ¹⁹). Наказ даний Лісницькому ²⁰) йому й доручав перед усім засвідчити вірність і лояльність гетьмана:

1. Насамперед, віддавши від усього війська найнижче чолобиття засвідчити повне і невідмінне підданство моє і всієї старшини і всяке старання виявити нашу зичливість — котре ми й покажемо супроти неприятеля в. ц. в., не жалуючи нашої крові для гідності в. ц. в.

2. То також має дати знати ц. в-ву пан полковник миргородський, що коли б ми не хотіли бути щирими підданими царя його милості і під його кріпкою рукою пробувати, — ми б давно звернулись до іншого монарха — маючи великі обіцянки від царя турецького через Мехмета, його вел. посла, що приїхавши до Браслава передав нам корогву, булаву і всі польські краї віддати нам обіцяв. Також і Березовські (?) комісари, бувши у нас хотіли нас звабити різними обіцянками, запевняючи нас високою ласкою польського короля. Але ми з любові до самої вже православної віри не дали їм себе намовити, задля нашої користі, тільки для загального добра вибрали собі царя й. м. — оборонця нам і святим церквам, і так раз добровільно, без ніякого примусу присягши досі держимось тої присяги непорушно.

3. Коли б цар й. м. мав на нас лихе серце за те що ми з татарами збраталися, п. полковник миргородський має йому пояснити, що хоч ми виговорили собі щиру приязнь з ними, але під такою умовою, щоб вони ніколи рук не підіймали на царя й. м. А зробили ми це тому, що з певних вістей довідалися, що вони змовилися з ляхами наступити з обох сторін на наш край, а випустошивши його, йти на царство Московське. Для того ми й побраталися, щоб ці наміри розірвати, бо вже попереднього року брали ясні знаки татарської неприязні, коли вони набігли на Браславський полк, і поки прийшло військо, попалили новоосаджені слободи, селян кількадесять тисяч вибрали і в Крим погнали.

4. Коли б й. ц. в-во питав про відпуск посла Бєньовського, каштеляна волинського: з чим і з якими надіями ми його відправили, п. полковник миргородський має дати відповідь, що ми вчинили тільки перемир'я до Зелених свят. А то не для чого іншого як тільки на те щоб спокійно проживши зиму краще приготовитися на війну, як й. ц. в. піде на ляхів. Бо то певно, що як би не цей наш фортель, без війни б ми не прожили, бо від певних язиків таку маємо відомість, що вони (поляки) цінять це перемир'я, сподіваються собі великої вигоди від договору; а як би того перемир'я не було, то під час нашого замішання певно б напали на нашу сторону ²¹).

5. На удавання М. Пушкаря, полк. полтавського і послів запорізьких, має п. полк. миргородський дати таке спростовання, що вони навикши всякої нікчемності стали неприятелями віри православної, а нас невинно обмовляють, нібито ми на шкоду в. ц. в-ва збраталися з ляхами й татарами. Багато таких образливих листів писали називаючи нас бісурменами, і тим способом бунтували людей на мене і полк. миргородського. А я маю Пушкарів лист автентичний, де він дає згоду на союз з татарами і віддає його на наше рішення, — бо ми і до нього як і до інших писали питаючи, чи погоджується. Про все це я мав поговорити з окольничим — тільки хотів для того побачитися з ним один на один перед Переяславською радою; але він потай сіючи незгоду розсилав листи, сварячи нас на знищення церков тутешнього края і зруйнування православної віри. То саме подумали собі й посли запорізькі — що досі в ніякій справі не були війську помічні, ані під час того як цей край піддавався ц. в-ву, в тім участі не брали.

6. І то має також п. пол. миргородський розповісти, як Пушкар і запорізькі посли, щоб тим більше людей підбурити, в своїх листах писали таке, нібито й. цар. в-во дав їм волю, своєю грамотою на все те що вони робили: і раду на Солониці скликали, і селянам кривди і мучительства нестерпні чинили, доми грабували.

Ще й про 40 тис. війська присланого їм у поміч від ц. в-ва в листах своїх запевняли — за це варті вони найгіршої кари, що такі небувалі речі на цар. в-во говорили. Нехай про всі діла його (Пушкаря) оповість п. полк. миргородський, як то він оповідає, мовляв я взяв чотири жалування прислані на військо від й. цар. в-ва — а я ніякого доходу не мав, він же більш усього користується, бувши 11 літ полковником і різні оранди від себе віддавав і всі доходи побирав та на свої потреби обертав.

7. Додасть і те п. полковник, що хоч після тих усіх незгод прислав Пушкар з тим, щоб далі не мати сварок і неприязні, але до ніякого послуху не прихиляється. Головно, що піхоти не розпустив, а поставив по городах полку Чигринського і розсилає універсали наказуючи не збороняти їм поживи — фальшиво всіх упевняючи, як всі свої замисли брехнею окружає.

8. Пояснюючи, чому я мусив відкласти свою подорож — з огляду на домашні замішання і небезпеку, додасть і то п. полковник, що й тепер ще Ів. Донець чинить людям великі кривди наїз'жаючи на городи. А ляхи чуючи нашу незгоду, під проводом кн. Дм. Вишневецького приступили під Межибіж, аби його відібрати. Боюсь щоб і татари не видумали чого небудь — бо одні з калгою пішли на мунтян і прогнали з панства господаря, а інші на Киношлях(?) з усією силою стоять. Як полковник уманський, приїхавши до нас то дав знати, мусів я свою подорож відкласти, а як тільки наша земля хоч трохи заспокоїться й звільниться з тієї небезпеки, буду старатись побачити царські пресвітлі очі.

9. Про Тимоша, Прокопа Поривая й інших, що забрав Пушкар, проситиме полковник миргородський, щоб їх випущено; одні з них в Острі, інші в Колонтаєві — п. полковник проситиме грамоти до тамошніх воєводів.

10. Тому що найбільша причина замішання це те, що військо по сей час зістається без докладного реєстру, п. полковник проситиме, щоб й. ц. в. пославши від себе велів скласти реєстр — аби ті що не в реєстрі не домагалися неналежних вільностей, і на будуче не чинили бунтів, коли б їх старші хотіли привести до ладу. Просити в тій справі ц. в-во, аби прислав до мене якусь тямущу людину і мені про свою волю написав, даючи силу разом з нею цю справу перевести ²²).

12. Коли б Пушкар через своїх послів мав упоминатися у царя й. м. за побитих козаків, що я мовляв наступив на нього військом, — нехай пояснить п. полковник, що я б і не пішов за Дніпро коли б мене його листи не зайшли, що татари виїхавши з великою силою ходять під Полтавою. Замість татар він побив тирансько безпечних людей — але я не мстивсь йому за ніякі обиди, і тепер ніякої помсти не замишляю — тим більше як маю грамоту ц. в-ва прислану з піддячим Ларіоном Івановичем.

13. Велів був ц. в-во, щоб ми вислали посла свого до короля шведського, — ми досі цього не виконали через усякі перешкоди, але тепер посилаємо товариша нашого Федора Коробку. Про це говорили в Переяславі з Б. М. Хитрово, а п. полковник дасть про це знати.

14. Всі інші справи має п. полковник полагодити у ц. в-ва як буде вважати за краще. Нехай запевнить, щоб нас в підданстві (цар) вважав непохитними. А найбільше нехай просить п. полковник, щоб тим, що на нас брешуть аби (цар) не вірив і велів нам їх карати на місці.

15. На самім виїзді послів до й. ц. в-ва прийшли нові листи від господаря молдавського: пише, що дійсно турки з татарами знищили землю мунтянську, кілька сот тисяч душ в неволю забрали і самого господаря до Венгрів загнали, а по тій роботі стоять на поготові, і не знати куди задумують. Нехай представить то п. полковник, як погани заходяться на христіанську погибель”.