ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ (ЗИМА-ВЕСНА 1653), КРИМ І ПОРТА, МОЛДАВІЯ, ВАЛАХІЯ, СЕМИГОРОД, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО ДО МОСКВИ 23 с. с. БЕРЕЗНЯ 1653, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І РАДИВИЛ.

Гетьман тим часом мобілізував сили і на всі боки вів зносини, забезпечуючи собі поміч для війни, що йому загрожувала. Особливо жваві зносини були з Кримом-післанці снували туди й сюди, і ріжні відділи Орди, більші й менші, не вважаючи на зимовий час, то мандрували на Україну, то вертали до Криму, поки не було в них негайної потреби.

На різдвяних святах полтавський полковник сповіщав сусіднього воєводу, на його запитання:

Божиєю милостию великого государя Яна Казимира короля полского і великого князя литовского і иных єго королевского величества, тоєю жъ божиєю милостию от Богдана Хмельницкого гетьмана войска Запорозкого города Полътавы от Мартина Пушкаря полъковника войска Запорозкого і наяснЂйшого вел. государя і в. князя АпексЂя Михайловича всея Русии самодержца і многихъ государствъ государя і обладателя єго царского величества ув украинный город Вульный его царского величества воеводЂ, ВладымЂру Михайловичу Новосынъцову о ГосподЂ радоватися! Писалъ ты ко мнЂ довЂдуючи ся про крымъских і нагайских і про всяких воєнных людей, що бы мЂли под украинныє города войною подходиги єго царского величества. А тепер тых Татар у нас у Пулта†немашъ, і не слыхати; мирно живуть со всЂми; і не чайте їх к себЂ, бо у пана гетмана козакъ муй тепер былъ, і вЂстей жадных нЂмашъ про тЂх людей. А затым тебе Господу Богу поручаю. Писанъ в ПултавЂ. 30 декамвря 1652.Т. милости всего добра зычливый приятель Мартин Пушкар, полковник войска Запорозкого полтавский ¹).

А вже два тижні пізніше путивльський пушкар бувши в Переяславі на ярмарку, чув як там викликали від гетьмана оповіщеннє, щоб у Переяславі, в селах і хуторах (деревнях) люди хліб стоячий молотили, до міста везли і в ямах ховали, і худобу тримали в місті або в лісах, тому що будуть в Переяславі і в околиці його Татари-йдуть на поміч козакам на Поляків ²).

Остороги були зовсім не зайві, бо з сих татарських маршів і постоїв виникали суперечки і бійки. Ханський товмач оповідав в Криму московському послові: кримські й ногайські Татари, що ходили гетьманові й козакам в поміч против королівських людей, бувши в довгім стоянню витратились і почали забирати у козаків фураж. Козаки за те побили богато Татар, і хан посилав до гетьмана “копичея” з листом, що гетьман недобре з ним поступає: покликавши Татар, велить їх убивати,-нехай надалі так не робить і козакам заборонить ³).

7 (17) лютого товмач оповідав, що він чув від ханського скарбника: Б. Хмельницький прислав послів з листом, що на нього йде польський король з Ляхами і Німцями ріжних країв. Він просить хана не порушити своєї присяги і не видати його ворогам, а прийти в поміч з Ордою, або прислати царевича. Турецький султан велів також своїм пограничним башам помагати козакам. Хан радився над сим з башею, з нуреддіном і з ближніми людьми, і рішили козацьких послів відправити негайно, а з ними скарбникового дворянина Імельдеша за вістьми: аби гетьман післав козаків під неприятельський табор по язика і прислав його зараз ханові з Імельдешом. А якби ніяк язика не вдалось дістати, то має Імельдеш напевно довідатись, чи сам король іде на гетьмана і козаків? скільки з ним війська? яких країв Німці йдуть і скільки? Хто гетьманом і инші старші? Коли напевно йде сам король, то сам хан піде в поміч Хмельницькому з царевичами і Ордою; коли йде тільки гетьман (польський), то хан пішле тільки царевича. А тепер в усякім разі хан посилає “перед собою” до гетьмана ширинського бея Мельдейгірея, аринських беїв (князів), та Кураш-мурзу, з 30 тисячами, і вони скоро підуть походом ⁴).

Чотири тижні пізніш (5 н. с. березня) говорив московському послові Мамет-бей, що на Хмельницького дійсно йде король з великим військом, і гетьман з козаками й Кримцями підуть против Ляхів. Крім того гетьман писав до турецького султана, щоб той йому також прислав своє військо. До Мамет-бея писав також польський король, щоб він прислав свою орду на козаків, але він на се не пристав, бо він слухає турецького султана. Сам хан з царевичами й Ордою піде в поміч гетьманові на короля весною діждавшися кінського корму, і таку вість післав султанові ⁵).

4 (14) квітня Татарин Муса оповідав послові, що того дня приїхало від гетьмана четверо козаків і привезли двох Ляхів-язиків. Оповідали сі козацькі посли, що 20 тис. литовських людей несподівано напавши здобули три козацькі городи-Животів і ще инші (мова як бачимо про березневий рейд). Козаків в тих городах вони порубали з жінками і дітьми, і тепер козакам від панів утиск великий. Нехай хан іде в поміч, а перед собою спішно вишле “муйнацького царевича та перекопського бея, аби Поляки не наробили більшої шкоди” ⁶).

Про гетьманське посольство до султана писав австрійський резидент з Царгороду 21 лютого: “Сіауш-баша з Сілістрії повідомляє, що до нього приїхав козацький посол, в дорозі до Царгороду; Хмельницький просить помочи у Татарів і Турків, бо Поляки зібрали великі сили і особливо з Німеччини дістали богато війська. За се обіцює служити султанові. В Царгороді певні, що буде даний наказ вислати 5-6 тисяч Турків йому в поміч ⁷).

Такі ж відомости мали і в Варшаві перед відкриттєм сойму. Просячи помочи у цісаря, король звертав його увагу, що Хмельницький крім Орди прихилив на свій бік Молдавію й Валахію, лякаючи їх Татарами. Просив помочи від Турків, і з Царгороду такі вісти, що дістане в підмогу сілістрійське військо.

Але кінець кінцем австрійський резидент в Царгороді доносив свому урядови, що Порта дала дозвіл іти в поміч козакам з Сілістрії та її пашалика хто хоче, але самого сілістрійського башу з формальною підмогою не хоче посилати ⁸). Так що з сеї великої турецької хмари пішов лише малий дощ.

Зносини з Молдавією і Валахією з сих часів на жаль мало відомі. Від Ракоція приходило посольство в березні-Юрий Рац і Стефан Луч, вислані з Семигороду в середині лютого ⁹). Відправляючи їх Хмельницький переслав з ними листа, що до нас заховався-з Суботова 29 березня ¹⁰), але в нім він мало що написав. Констатував приязнь, дякував за посольство, просив і на будуче держати в своїй ласці-“аби наші вороги потіхи не однесли”, і з свого боку обіцяв бути готовим против кождого Ракоцієвого ворога. Все ж конкретне переказував устно через сих Ракоцієвих послів, так що се зістається від нас закрите. Тільки найближчі події показали, як богато тут зісталось невиясненого і не скоординованого, коли між гетьманом і Ракоцієм виявилася така яскрава розбіжність в молдавській справі. Чи гетьман і Ракоцій не виявили оден перед другим своїх дійсних замірів, чи збив їх з пантелику своєю двоєдушною тактикою старий Лупул, зістається перед нами закритим.

Від Лупула маємо лист до короля з Яс 25 березня, післаний з його секретарем Кутнарским, що знов таки все головніше мав переказати устно ¹¹). З листу довідуємось що король дав Лупулові дорученнє до Хмельницького-очевидно як посередникові в замиренню (може бути в наслідок листу Хмельницького до короля, що він не бачучи ніяких наслідків від посередництва господаря вдався по посередництво до московського царя). Лупул послав до Хмельницького свого посла, і той привіз йому писану деклярацію: господар сю деклярацію Хмельницького негайно отсе висилає з Кутнарським. Судячи з виразів листу: “З сеї деклярації, а також і з реляції сього мого секретаря цілком ясно буде в кор. мил., куди той чоловік цілить”,-можно здогадуватися, що господар вважав висловлені в деклярації побажання чи домагання неможливими, і поведінку Хмельницького осуджував-так само як у попереднім своїм посольстві, з патром Щитніцким.

Правдоподібно ся деклярація Хмельницького була відповіддю на вищенаведені (с. 464) “статті” передані від Януша Радивила під увагу його тестя після наради в Городні, в місяці лютім, “з паном Медельнечером”, і від Лупула переслані до Хмельницького, “за його рукою”-як значиться на московськім перекладі сих “статей”, (привезених від Хмельницького з посольством Бурлія-Мужилівського). Правдоподібно, Лупул додав якийсь коментарій, устний чи письменний, до сих Янушевих пропозицій, і се незвичайно жаль, що ми не знаємо тексту сеї деклярації, котрою гетьман відповів на проєкти свого нового свояка і посередника, Януша, бо ж його позиції й поглядам він надавав велику вагу. З короткого відзива Лупула в його листі до короля мусимо домірковуватися, що гетьман наш в своїй деклярації високо знісся над плянами полагодження козацької справи і своїх особистих плянів в тій маґнатсько-шляхетській площині Річипосполитої, що йому показував Радивил. І тим більша шкода, що ми сього не маємо текстуально.

Крім деклярації післаної Лупулові гетьман мусив щось написати безпосереднє й Радивилові, тим більше, що в “статтях” були й деякі безпосередні побажання і претенсії його до Хмельницького-аби він не забороняв жовнірам входити до Стародубського повіту (що рахувався за в. кн. Литовським) і не перешкоджав Радивилові господарити в його староствах: Лоївськім і Любецькім. На жаль, про се правдоподібне посольство я тепер ще нічого не можу сказати. Маємо звістку про посольство від Хмельницького до Радивила з літа 1653 р., коли їздив у посольстві від війська Запорозького “Васько Томиленко, і привіз вісти про пляни Польщі й Литви, приборкавши козаків, іти потім спільними силами на Москву ¹²). Очевидно, се посольство Томиленка було одним в ряді посольств, якими обмінявся гетьман козацький з гетьманом литовським, від часу їх посвоячення, коли Радивилові схотілося посередничити між гетьманом і королем, і взагалі грати ролю в українсько-польських відносинах.

Але що головно займало гетьмана і старшину в сім часі, то се без сумніву переговори з Москвою. Посольство Богдановича і тов. принесло в січні серйозні обіцянки московського уряду в козацькій справі: московський уряд поставить перед польським урядом козацьку справу, як свою, і коли Польща не сповнить сих козацько-московських домагань, він витягне з того відповідні консеквенції, піде і на розрив з Польщею. В перших днях березня до гетьмана вислано стольника Якова Лихарева і піддячого Івана Фомина, з повідомленнєм, що московське правительство рішило вислати до короля великих послів для замирення козаків з королем. На жаль ми знов таки не маємо ні інструкції даної Лихареву, ні звідомлення його з того, що вони говорили з гетьманом: ми знаємо тільки, що говорили Бурлій і Мужилівський, вислані до Москви від гетьмана і війська, щоб подякувати за се посольство і оповіщений ним намір царського уряду: взяти козацьку справу за свою:

“Гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке прислали своїх послів з подякою. Й. цар. величество прислав до гетьмана і всього війська стольника Я. Лихарева і піддячого, щоб об'явити свою ласку: хоче він, цар, задля православної християнської віри і святих церков замирити усобицю їх з Поляками через великих послів. Гетьман і все військо утішились тою царською ласкою і набрали твердої надії. Вони написали лист до короля і панів сенаторів, щоб вони відложили війну на якийсь час, тому що цар посилає до короля своїх великих послів, аби церкви божі не руйнувались і усобиця з Поляками замирилась, і післали того листа з одним бранцем” ¹³).

Листи гетьмана і Виговського вислані з Бурлієм і Мужилівським датовані 23 с. с. березня,-се дає нам опорну хронольоґічну дату для сих подій. Очевидно, московське посольство приїхало до гетьмана коло 25 н. с. березня-в момент коли відкривався польський сойм в Берестю і одночасно з ним розвивався волинський, а за ним, чи одночасно з ним-подільський рейд. Я мав нагоду запитувати з листу гетьмана його згадку про польський наступ, тут наведу цілий сей лист, в перекладі з московського перекладу (з покороченнєм неінтересних стилістичних ампліфікації-як цінну характеристику ситуації:

Божою милостю вел. государеві і т. д. Б. Хмельницький гетьман і все військо Запорозьке до лиця землі низько чоло бємо. Чекаючи милостивої ласки твого цар. величества як царя православного, ми за весь сей час неприятелям всього православія Ляхам не давали ніякої причини до війни, ані давати мислили-доки не наступить високе і милостиве рішеннє твого цар. величества, як царя православного. Але вищесказані неприятелі під теперішній час замість комісії зрадою війшовши в наші границі з 15 тис. війська, кільканадцять городів спалили, невинних людей-християн, мужеської і жіночої стати, дорослих і малих витяли, церкви східні до ґрунту знищили, нарешті й духовних мукою нестерпною на смерть замучили. Тому бачучи таке гоненіє на нашу православну руську віру, і такі насильства над східніми церквами, що вже й до нас наближатися почали, умислили ми, взявши в поміч всемогущого Бога, піти против тих иновірців, аби принаймні на Україні, в самій столиці- Київі, а також у сій частині Малої Росії могли доми божі оборонити, і на будуче в наругу не давати.

А тепер до вашого цар. вел. послів наших Кіндрата Бурлія ¹⁴) і Силуяна Мужилівського посилаємо, низько до лиця землі чолом бючи, аби в. цар. вел. як цар православний, нераз обіцявши нам свою милостиву ласку, подав поміч і пораду нам, слугам своїм, і не давав в наругу нашої православної віри і східніх церков. Також в. цар. вел. відомо чинимо, що недавніми часами йшли до нас посли від королеви її м. шведської Христини, в яких справах-не можемо знати, бо Ляхи тих послів зловивши до короля відіслали, а до нас не пустили. Тому ми хотячи того певно довідатися, доручили сим же послам нашим, в. цар. вел. наш низький чолобитний поклін віддавши, коли в. цар. вел. дозволити зволить,-одному з нашими листами до королеви її м. шведської поїхати ¹⁵). А другого свого товариша до нас сюди з грамотою в. цар. вел-ва відправити. Коли ж воля й наказ твого цар. вел. була така, щоб нам послів до Швеції не посилати, то зволь усіх їх ласкаво назад до нас відправити- бо ми як щирі слуги на раду твого цар. вел. у всім покладатись готові.

Ширше ж про се словесно згадані посланики твому цар. вел. вірно розповідять- т. цар. вел. зволь їх ласкаво вислухати і негайно відправити і т. д. Дано з Чигрина березня 23 дня р. 1653 ¹⁶).

Разом з сим листом до царя посли повезли цілу купу инших. Від гетьмана до царського “дядьки”, найближчого до нього боярина Бориса Морозова, до царського тестя Іллі Милославского, до Гр. Пушкина, бувшого посла до короля, що з того часу видко вважався спеціялістом в польсько-козацьких справах. Було також проханнє до патріярха. Виговський писав до Лихарева, що тільки що був у посольстві ¹⁷). Всі сі листи одначе мали тільки етікетальний характер: гетьман просив всіх сих великих осіб помогти успіхові його послів.

Головним пунктом посольства було прохання до царя, щоб прийняв військо в свою протекцію і поміг на Поляків в розпочатій війні. В “розговорі” з боярами 2 н. с. травня Бурлій й Мужилівський, висловивши вище наведену подяку цареві за його посередництво, підняте на себе в відносинах до Польщі (с. 488), розповіли про нову неправду польську-що король обіцяв на день 24 березня прислати до козаків своїх комісарів: Маховского і Чарнєцкого, а натомісць післав своє військо, що поруйнувало міста і людей невинно замучило. Гетьман вислав против них полковника миргородського і полтавського-їх Бурлій і Мужилівський уже стріли в дорозі; сам збирався вийти до війська виславши послів; має під рукою коло 50 тис. Татар і післав до хана щоб ішов в поміч. Миритися з Поляками козаки більше не хочуть, тому що вони ніколи не заховують договору. Просять царя прийняти під свою руку гетьмана з усім військом і прислати їм поміч. Турецький султан і хан кримський нераз запрошували їх до себе в підданство, але козаки не хочуть іти в підданство до бісурмена, тільки до царя. Не противляться і замірові царя помирити їх з Поляками своїм посередництвом-тільки просять в такім разі скоро післати до Поляків свого гінця, щоб вони на військо Запорізьке не наступали і ніяких задорів не чинили.

Другим пунктом було проханнє до царя, щоб він пропустив послів до шведської королеви-довідатися, з чим вона посилала своїх послів до гетьмана, тих що перейняли в дорозі Поляки; для контролі цар може післати з ними свого чоловіка, щоб йому було відомо, про що вони переговарюватимуться з шведським урядом ¹⁸).

Пізніше, повертаючи на Україну Мужилівський представляв, що сей пункт-про перепущеннє послів до Швеції вони мусіли піднести для замасковання своїх переговорів з царем про перехід їх в царське підданство, бо Татари останніми часами стали дуже підозріливо ставитися до частих козацьких посольств до Москви, і в Москві їх татарський посол розпитував, чому се вони так часто їздять: чи не змовляються з Москвою на Татар, і Мужилівский перед ними закрився сею шведською справою ¹⁹). Але сьому пунктові і він, і гетьман очевидно надавав велике значіннє.

Привезли посли також Радивилові статті, незадовго перед тим прислані гетьманові від Лупула. Заховались вони в актах посольства на жаль без коментарія,-і не знати, що хотів доказати ними гетьман: чи заімпонувати Москві тим інтересом, що виявляє до його справ некоронований король Литви, чи хотів ними натякнути, що на литовськім пляцдармі, як що він стане театром московських і козацьких операцій, вони можуть знайти коли не поміч, то нейтральність Радивила.

Треба сказати, що сей факт деякої суголосности козацтва з Радивилом і його партією підчеркувався, перебільшувався і швидко обростав лєґендою. Вона трактувала Хмельницького й Радивила як свояків і союзників. Брянські вістуни, бувши в першій половині березня с. с. в Стародубі чули там, що на четвертім тижні посту (23-30 березня н. с.) буде сойм у гетьмана, і у князя Радивила також сойм, з обох сторін думатимуть про замиреннє, а коли не договоряться про згоду-буде бій ²⁰). Мова про Берестейський сойм- але характеристично, що він представляється як сойм Радивила.

Після сойму, в травні, московські вістуни таке чули в Витебську і в Вильні: Б. Хмельницький хоче їхати сам до турецького царя-просити його щоб прийшов йому помагати на польських і литовських людей; а князеві Янові Радивилові його свояк син Хмельницького Тимофій писав: коли ти хочеш жити з нами в приязни (в совете)- ти на нас не ходи” ²¹).

Могилівець Гаврилко оповідав в Дорогобужі московському вістунові, що Радивил розпустив своє військо, лишивши трохи вояків, і з Хмельницьким битись не хоче, тому що син Хмельницького Тимофій став Радивиловим свояком. Радивил з Хмельницьким порозумілися так, що Хмельницький з козаками на Литовську землю на ходитиме, а Януш Радивил на козаків не ходитиме і Полякам не помагатиме, і на тім заприсяглися ²²). Київський міщанин “Федір Лукіянів” оповідав у Соснині: Волоський господар Василь писав свойому зятеві гетьманові литовському Ян. Радивилові, щоб він з гетьманом Б. Хмельницьким і козаками не бився, а замирився, аби він не стратив маєтків своїх, як сенатори польські, і Ян. Радивил писав до господаря і до Б. Хмельницького, що він з ними битись не хоче ²³). Печерський уставщик, приїхавши до Путивля в перших днях липня розповідав: Радивил посилав до обозу Хмельницького своїх післанців з тим, що він з Б. Хмельницьким битись і королеві помагати не хоче; гетьман Хмельницький тих післанців обдарував і відправив до Радивила, а полковникам переяславському, ніжинському і чернигівському написав, щоб козаки з Радивиловими людьми бою не зачинали, але їх стеріглись, бо він Радивилові не вірить ²⁴) і т. д.

Правда, поруч того далі ціркулювали-не вважаючи на крайнє українофобські настрої короля, лєґенди про те, що король також шукає згоди з козаками, або навіть- стоїть в порозумінню з ними, і всі воєнні пляни належать тільки тим бісовим панам-радам, чи сенаторам польським. Ті вістуни, що чули в Витебську і Вильні про кореспонденцію Тимоша з Радивилом, чули також, що сенатори королеві не вірять і на козаків іти не пускають: кажуть, що він усе робить в порозумінню (по совету) з Хмельницьким ²⁵). Служебник путивльського Грека, висланий за вістями в квітні, побувавши на Поділлю, в Галичині і включно до Яс, довідався більше. Коли король був в Варшаві, між королем і “панством” була суперечка за козаків; король не захотів битися з козаками, і “панство” за те повстало на короля і хотіло його вбити; тепер же король “подався на їх панську волю”: післав наймати вояків до Швеції, і король шведський прислав 20 тис. піших і 12 тис. кінноти в зброї, а сподіваються і його самого. А польський король посилав до гетьмана Хмельницького простого мужика з таємним листом зашивши йому в одежу- написав Хмельницькому, щоб він польські заміри знав і остерігавсь, а він, король, іде на нього против волі, “для панства”. Хмельницький, одержавши листа, віддав післанцеві свою одежу в чім сидів, а сам зараз післав до кримського царя, просити в поміч; і до турецького царя також. А “панство” постановило з московським царем не сваритись, щоб не стягнути на себе московської війни з козацькою, і в крайности готові віддати Смоленськ, аби цар не приймав до себе козаків ²⁶). А козаки-еміґранти, що прийшли з Кремінчука “на вічне життя” до Вольного в травні, знали не менше не більше, що “Ляхи короля Казимира вбили, за те що він стояв за православну християнську віру, і вибрали собі королем польскої віри пана Ракочія” ²⁷). Зовсім так як свого часу розповідали за Володислава.