ВРАЖІННЯ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ ТРАГЕДІЇ, ВІРША ПРО БЕРЕСТЕЧКО, ПІСНІ ПРО БЕРЕСТЕЧКО, НЕЧАЙ І ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ.
“Берестецька траґедія” зробила дуже сильне й глубоке вражіннє в кругах польських і українських. В польських її оцінювали як високо приємний реванш по всіх пониженнях понесених Поляками від козаків. Гірко жалували, що не вдалось, через ріжні недогляди польської старшини (як ми далі побачимо), знищити козаччину як таку, тільки погромлено козацьку берестецьку армію — і ту навіть в певній частині випущено. Але все таки надзвичайно приємно було, що довелось дати добру научку козакам — іще ж і з такими видимими знаками божої ласки і помочи Полякам (бо ніхто — як ласка божа наслала ту паніку на козацьке військо, вирвавши її провідника!)
В козацьких кругах глибоко відчули сю пригоду як конмпромітацію козаччини, козацької старшини, і її голови - самого гетьмана персонально. Декому се було дуже гірко, декому середнє, а деяким кругам навіть і приємно. Сі настрої відбилися почасти і в письменній і в устній творчости, в тих памятках, що від неї заховались.
Що такий тяжкий ворог козаччини як Яким Єрлич оповідаючи про берестецьку катастрофу, ролю і гетьмана і старшини подає в можливо несприятливім освітленню, в тім нема нічого дивного. Коли утікли Татари, “за ними і гетьман розбійницький Хмель разом із Виговським, зіставивши і покинувши військо, втікли за ханом” — повідає він. “А потім старшина, боячись аби чернь не видала королеві, вчинила раду і урадивши посідали на коней і потайки кинули все військо: наготовивши і уробивши кілька гатей через річку Пляшову — сукнями, коцами, кожухами, полотнами і хто чим мав гатили і зробили їх вісім і почали втікати. А чернь побачивши се на старшині й собі кинулася тікати: як котрий став, без усього наго і без сорочок, без суконь і без сідел почали тікати”.
Дуже інтересна вірша — оден з найбільш інтересних віршових утворів, які нам лишилися з сього століття (на жаль не повна) — описує катастрофу ніби то з українського становища, але льояльного для короля і Річипосполитої. Більш здержливо ніж Єрлич, але теж виразно симпатизує з побідним польським рицарством, а не з погромленим козацтвом. Вона не дуже докладна в представленню подій (як і вище наведені українські оповідання), але писана очевидно по горячих слідах подій, може навіть людиною, що сама брала участь в сій війні. Маємо її в двох копіях XVII в., одна з них надписана: “Дума козацька о війні з козаками над рікою Стирем”, має примітку, що стих сей співався на голос пісні: “Ой постил-бим я сім понеділків, осьмую неділеньку” 1). Розмір: 17 або 18 складовий вірш в двома цезурами, після пятого і девятого складу. Подаю текст скомбінований з обох копій, справляючи сильно польонізовану транскрипцію ближче до сучасної і зазначаючи тільки значніші поправки:
О ріко Стир! що Хміль за віра 2), скажи ти всему миру.
Гди в Дніпр впадаєш, оповідаєш радость з войни чи з миру!
Хан наступаєть, сам помогаєть козакам Ляхов бити:
Под Берестечком малим містечком міл оних кров пролити. —
На перевозі чи пак в дорозі короля погромити,
Ляцкими пани да і гетьмани Татаром заплатити.
Хан згоду радить, да не порадить: козаки войну любять!
Ой Казимиру, юж тобі миру із козаками не будеть!
Досюль 3) не знаєш, хоч посилаєш, одкуль хан наступаєть.
З ним згоднусенько Хміль ранесенько ку королю приближаєть.
Була погода 4). Да воєвода руський знать войску дасть,
Тоєсть о хані і о гетьмані королю ознаймляєть.
А Лях не дбаєть, не утікаєть, к войні ся прибираєть.
Середа пришла, вся орда вишла: хан і Хміль з козаками 5)
Зрана штурмуєть і наступуєть. Тихо меже Ляхами.
Аж Конєцпольский, хорунжий польский, найперший вибігаєть,
З ним Любомірский, знать муж рицерский, меже войско впадаєть.
Ой Любомире! тобі приміре 6) перед королем іти!
А з 7) козаками і Татарами не новина ся бити!
Скочили хутко, а вже нас 8) тутки козаки утікають.
За ними Ляхи (були ж там страхи!) до табору впадають.
Орда не радить, хоть хан провадить — хоть їx напоминаєть:
Перед Ляхами, ой юнаками, що живо утікають.
Да то нічого, пало немного — більш войська єсть Хмельові,
Четверг поправить, як поле ставить хан і Хміль королеві.
Четверг надходить, войско виходить, хан і Хміль з козаками.
Ой не Зборово, война се нова, не як под Пилявцями:
Не утікають 9), кров проливають, і на Татар не дбають,
В крові татарській і бісурманській гострий міч свій купають.
Тут Казановский богатир польський серца всім додаваєть,
Для оборони Польськой корони голову покладаєть 10)
Бьються що живо, — да вельми диво мні на Осоліньского!
Що нас 11) воюєть, не наслідуєть канцліра дядька свого:
Тот був спокійний, не шукав війни, он 12) на нас напираєть —
Яко Лях давний і юнак славний для Польски умираєть.
Бачив рицера хан подканцлєра — Сапігу 13) що зближаєте,
А Вишневецький і Любомірский його не видавають.
- Що небож-хане 14), як знаєш? стане не по пилявецькому 15):
Не утікають, от наступають ік бунчукові ханському!
- Ой не глядіте, треба ся бити — хан мурз напоминаєть.
А Лях не дбаєть, мурз забиваєть, в їx крови міч свій купаєть 16).
Пав страх на хана, слав до гетьмана: “Яка нуж уступила! 17)
Щоб твоя рада, істинна зрада, нікому ся не снила!
Я проч одхожу да пак вихожу — за зраду маю 18) тобі,
Що ми ся стало — кілька пропало мурз моїх! Ти рад же собі!” 19).
В ноги падаєть, тисячі даєть Хмельницький ту ханові:
- Я сенатори Польськой корони і короля дам тобі,
Всі бо нестатки і всі достатки завтра їx візьмеш собі!
В пятницю рано ушиковане войско до бою було.
Ляхом вигода, а нам негода: небо сонце закрило,-
Бо ся прибрали, всі в шику стали, сонце їм засвітило.
Ляхів 20) козакам славним юнакам і глядіть страшно було!
І довго стали — почать бояли, з Ляхами ся не били;
Аж бачать Ляхи, що на нас страхи, і до нас скочили.
Стали ся гуки. Хан всіми духи з Краковським ся стираєть.
А Вишневецький обіч звитязкий і Хмеля одпираєть.
По десять шика памятний віка 21) сам король наступаєть,
На крик, на гуки, на з діл на пуки 22) нічогенько не дбаєть.
Крик тут повстанеть, гук затим встанеть. Дими день ясний тьмили.
Стрільці-янчаре. А з діл пожари непрестанно світили.
Tyт до гетьмана Ляхи з діл; хана заразом одлучили.
Затим ся стало гды мурз немало і Твтаров побили:
Хан утікаєть і кош лишаєть, наметів одбігаєть;
Ляхи гонили, Татарів били, — хан ся не оглядаєть.
Тут зась козаки, хотяй юнаки, ой різко утікали!
Ляхи гонили, і їх стинали, аж табор розірвали;
І гдиби ночи тьма на помочи козакові не була,
Не одна б мати, гди б хто дав знати, козацькая завила!
І так Бог знаєть, що бульш буть маєть: Татаре одступили,
Затим бульш Ляхов, а у нас страхов — бо нас тут обточили.
Трийчі кланяли і упадали — короля смо просили:
По зборовському щоб по старому — щоб єсмо тулько жили!
Мовить не даєть, з очу зганяєть — “Видайте ми гетьмана!
Панів слухайте, старшину дайте, а ідіть бийте хана!”
- Хмеля не маєм, панів слухаєм, Татарів будем бити;
Але старшину — нашу дружину ніт вісти як одступити!” 23)
Голод не тучить. Страх з діл нам кучить. Став треба перебивати —
То пак у мосту ніт і хворосту — нічого збудувати!
В неділю в ночи — Бог на помочи — будем ся перебивати:
Вози постелем, кожухи стелем, воді того не зняти!
Ляхи познали, всі в шики стали, і на нас пильнували —
Всі в поле вишли, ми теж не пришли, і понеділка ждали.
А в понеділок — одбігли ділок, і борошна усього;
Перебиваєм та погибаєм! Щаслив хто вийшов з того!
Тиї пливають; до тих стріляють; ставища заливають.
А других в нетрі в лісі як вепрів диких забивають... 24)
Народні пісні про Берестецьку катастрофу заховалися в кількох більш або менш деформованих останках, які вимагають уважної реконструкції. Особливо сильно вплинуло на сю деформацію помішаннє Берестецького погрому з погромом Нечая в Краснім, зазначене вже вище.
З одного боку, очевидно, через спільний мотив погрому ріжні подробиці переносилися з Нечая на Хмельницького і навзаєм. З другого боку мотив підозрілого і непевного поводження, або грубо висловлюючися: зради Хмельницького, паралєльно розвиваючися в обох темах, викликав ріжні зміни і заміни (субституції).
Оповіданнє записане Костомаровим в 1845 р. на самім Берестецькім полі, в с. Пляшовій і недавно опубліковане в його листі з того часу, дає інтересну ілюстрацію сього процесу: мотиви сварки Нечая з Хмельницьким і зради Хмельницького, що підвела Нечая під катастрофу під Берестечком:
У козаків були два головні ватажки, Хмельницький і Нечай; під Берестечком вони посварилися, і Хмельницький, щоб докучити, умисно кинув військо. Ляхи підманили Нечая: покликали його з переднішими козаками на пир 25), а тим часом зайшли за Пляшову, перекопали річку й почали з обох боків стріляти. Вода розлилася і козаки не знали, як собі порадити. Вони зрубали березу і стали нею переходити, та так потопилися, що всю Пляшову загатили. (Два стави на ній носять назву: Великий Козак і Малий Козак — там мовляв потонули козаки, і дійсно там знаходиться в великій масі зброя і людські кости) 26).
Пісні я пічну двома волинськими записами Костомарова з того ж часу, можливо в тій же околиці (місце ближче не вказане, а варіянт Стецкого, дуже близький до другої пісні Костомарова, хоч позначений як записаний в самім Берестечку, але мині виглядає, як повтореннє Костомарівського тексту).
Кину пером, лину орлом, конем поверну,
А до свого отамана таки прибуду.
-Чолом пане, наш гетьмане, чолом батьку наш!
Вже нашого товариства багацько не маш!
-Ой як же, ви панове молодці, як ви ставали,
Що ви своє товариство навік втеряли?
-Становились, наш гетьмане; плечем об плече-
Ой як крикнуть вражі Ляхи: У пень посічем!
-Ой що ж же ви, панове молодці, за добич мали?
-Мали коня у наряді — Ляхи одняли.
Зима прийшла, хліба нема — го ж нам не хвала!
Весна прийшла, ліс розвила — всіх нас покрила 27).
(Останні два рядки — еліптичний, мало орґанічний додаток, може бути перенесений і з иншої пісні, ідея та, що тільки з новою весною козаччина прийшла до себе).
Друга пісня більш ріжнородного складу:
А. Висипались козаченьки з високої гори,
Попереду козак 28) Хмельницький на воронім коні.
— Ступай, коню, дорогою — широко ногами;
Недалеко Берестечко і Орда за нами.
Стережися пане Яне, як Жовтої води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди!
Б. Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,
Стали в того кониченька ніженьки дріжати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
Не доторкайся, вражий коню, до землі ногами.
В. Чи не той то хміль зелений, що на тичку вється?
Чи не той то козак Хмельницький, що з Ляхами беться?
— Ой не той я хміль зелений — на тички не вюся,
Ой не той я козак Хмельницький — з Ляшками не бюся!
Г. А де ж твої, Хмельниченьку, ворониї коні?
-У гетьмана Потоцького стоять на припоні 29).
А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?
-У містечку Берестечку заточені в лози.
Д. Що я з вами, вражі Ляхи, не по правді бився:
Як припустив коня вороного, міст мені вломився.
Перша частина (А) являється заспівом до пісні про війну “пана Хмельницького” з “паном Яном” (правдоподібно — королем Яном-Казимиром). Частина друга (Б) се загальний рухомий, епічний мотив, який міг входити в склад пісень і про Нечая і про Хмельницького; вице, в піснях про Нечая ми знаходили сей мотив про коня більш розвиненим. Частина В становить, очевидно, заспів пісні про Берестечко: її можна навіть уявити собі як початок тої пісні, що представляється далі частиною А, але за правдоподібніше вважаю, що се инша пісня; в варіянтах про Нечая знаходимо строфи, що можуть належати сюди (“козак Нечай” заступає “пана Хмельницького” і навпаки):
Чи не той то хмель хмілевий (вар. хмілезний), що в меду купався,
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами грався?
Чи не той то хміль хмілевий, що по тикам вється,
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється (с. 60) 30).
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що високо вється?
Чи не той то козак Нечай, що з Ляхами бється?
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що у пиві (вар: по меду) грає?
Чи не той то козак Нечай, що Ляхів рубає?
Чи не той то хміль, чи не той то хміль, що у пиві кисне?
Чи не той то козак Нечай, що Ляшеньків тисне? (с. 76-7)
Гей ізнісся Нечаєнко аж в бор на тичину.
Щоби його пан Зборовський (треба Потоцкий) не взяв за чуприну;
Гей ізнісся Нечаєнко під млин на тичину,
Щоби його пан Потоцький не взяв за чуприну (с. 70).
Годі тобі Хмелю та на тичку виться,
Годі тобі Нечай козак йз Ляшками биться (с. 82).
Годі тобі вражий сину та й так воювати,
Треба ж твою кров козацьку з лядською змішати (с. 64).
Частки Г і Д можна собі мислити як продовженнє А, але так само і як продовженнє В. Середини треба шукати в варіянтах пісень про Нечая: там єсть фрагменти тихже мотивів, мабуть живцем увзяті з пісні про Берестечко, треба тільки поставити “пана Хмельницького” замість “козака Нечая”, або “Нечаєнка”, напр.:
Ой пустився ж (пан Хмельницький) до гаю втікати,
А за ним за ним пан Потоцкий — пана догоняти.
Ой як скочив (пан Хмельницький) з гори та в долину,
А за ним за ним пан Потоцкий — козака за чуприну (с. 63).
Частина Г також має богато варіянтів в піснях про Нечая, хоча належить безсумнівно до пісні про Берестечко, і навіть часто затримує се імя, підставивши тільки Нечаєнка замісць Хмельниченка:
А деж твої, Нечаєнку, ворониї коні?
-У гетьмана у польського (треба: Потоцкого) стоять на припоні.
А де ж твої, Нечаєнку, кованії вози?
-Пуд містечком Берестечком заточені в лози.
А де ж твої, Нечаєнку, дітоньки та жона?
-Ой в містечку Берестечку сидять собі дома (с. 57).
А де ж твоя, козак Нечай, хорошая жінка?
-Ой у пана у гетьмана сидить як Жидівка.
А де ж твої, козак Нечай, хорошиї діти?
-Ой у пана, у гетьмана як ружові квіти.
А де ж твої, козак Нечай, ворониї коні?
-Ой за гаєм, за Дунаєм стоять на припоні (вар: скарбовні).
А де ж твої, козак Нечай, мальовані скрині?
-Ой забрали тоті Ляшки, що пасали свині (с. 60).
Влапав його пан Потоцкий, став ревідувати:
-Годі, годі, Нечай козак, Ляшки воювати!
А де ж твоя, козак Нечай, молоденька жінка?
-Ой Бог знає, Бог відає, може ще де дівка.
А де ж твої, Нечай козак, дрібненькиї діти?
-Ой Бог знає. Бог відає, десь пішли по світі.
А де ж твої, козак Нечай, ворониї коні?
-Ой зайняли вражі Ляшки в великім загоні.
Ой де ж твої, Нечай козак, кованиї (вар. скарбовиї) вози?
-Ой зайняли вражі Ляшки у густиї лози (с. 68).
(Ой в містечку Берестечку стоять у залозі — с. 76).
Ой де ж твої, Нечаєнку, сукні блаватаси?
-Гей посікли, порубали Ляхи в шабельтаси (с. 79).
Фіналом берестецької пісні може також бути:
Уже ж тепер вражі Ляшки доказали
Що вже мене, Нечаєнка, у руки піймали (с. 88).
На жаль зістається не розвинена иншими варіянтами кінцева фраза Д костомарівського варіянта.
Тема, як бачимо, була дуже популярна і сильно розгалужена. Пісня про Нечая значну частину своєї популярности завдячує тому, що вона притягла і поглинула пісню про Берестечко.
Дата добавления: 2015-07-22; просмотров: 704;