ВРАЖІННЯ ВІД ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО АКТУ, ПОГОЛОСКИ ПРО МОСКОВСЬКУ ПРОТЕКЦІЮ ТА ЇЇ ПЕРСПЕКТИВИ, ПОГОЛОСКИ ПРО РОЗЧАРОВАННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Тепер треба з'ясувати по змозі, як фактично відбувався сей перехід козацької України під московський протекторат, і які вражіння й настрої викликав.

Я почну з оповідання київського висланця, печерського черця Макария Криницького-одного з висланих від митрополита і печерського архимандрита емісари для того щоб анулювати заяви випущені московською місією і козацькою адміністрацією. Де він зложив своє оповіданнє, зістається невідомим, бо й джерело, звідки походить се оповіданнє незвісне ¹), і саме воно нічого не поясняє крім того, що з Київа Криницький поїхав 15 січня ст.ст.-хоча далі в тексті сказано, що виїхав він ще 13 січня, зараз по приїзді московських дворян, висланих з Переяслава для переведення присяги і переписи козацьких кріпостей (Кикина з товаришами). Але оповіданнє настільки інтересне, що я вважаю потрібним його навести ціле:

“Післаний він від митрополита київського і архимандрита печерського умисно на те, аби вчинити маніфестацію в луцькім ґроді про те що Москва, наїхавши на Київ, вимагає від о. митрополита, архимандрита і всього духовенства неслушної річи: аби від короля відступили і за пана його не мали, а московському государеві поклонились і присягли. Про те також, що все духовенство вчинити того не хоче, і як не було ніколи ребілізантами, так і на будуче того не бажає. Про се чинять маніфестації по ґродах-післали до в. кн. Литовського ксьондза Шпаковского, з київського бернардинського конвенту, що весь час при отцю митрополиті пробував.

“Розповів (Криницький), що посли московські ²) і архимандрит з черцями пятого дня януарія за старим калєндарем в'їхали до Переяслава, і на водохрещеннє московський архимандрит відправляв церемонію. Другого дня приїхав до Переяслава Хмельницький і скликав на раду чернь, об'явив свою волю-що вже добре надумався ³) і вибрав за пана московського царя. Відповіли, що йдуть за волею старших.

“Дня 8 Хмельницький у двох з Виговським віддав присягу і підданство московському цареві, на що йому присягли навзаєм посли ⁴), і віддали від царя корогву булаву і богату кучму. Потім дня 9 присягли полковники: Джеджала, Тетеря переяславський, ніжинський, прилуцький і инші-котрих не знає. Старого війта переяславського хорого принесено на ліжку, аби присяг, і він другого дня після присяги помер. Богуна, кажуть, не було. Зазначені пункти післані до царя, які там умови-не знає ⁵).

“Задніпрянські міста Москва займає ⁶), теж чинять у Київі й инших: має в них бути московська старшина. До Київа 13 дня януарія-ст. кал.-того дня що той чернець виїхав-приїхали московські писарі, а третього дня мала бути сама Москва- котру проважають полковники, а Хмельницький поїхав.

“Москва вимагає присяги від митрополита і духовенства; вони її ще не складали, бояться, аби старших духовних не перемінили ⁷).

“На питаннє, чи Хмельницький в тім порозумівся з ханом ⁸), не вмів відповісти. Каже, що Орди на Україні нема, і він не сподівається братерства з ними надалі. Орда- кудою йшла через Україну, поступала по-неприятельськи: Паволоч і Хвастов знищила.

“Про Могильницького ⁹) каже, що живе в Чигрині. Не думає, аби тої зими козаки пішли на війну. Про шлюб доньки Хмельницького з Московитом не знає ¹⁰). Тимошева вдова в Чигрині, в дуже малім поважанню, і все від неї забрано”.

Послухаймо тепер вражінь нашого шляхетного земляка, Якима Єрлича.

Іґноруючи попередні зносини Хмельницького з Москвою, він представляє собі справу так, мовляв Хмельницький підчас Жванецької кампанії помітив, що хан хитнувся в сторону короля, тому скоро тільки вернув на Україну, зараз вислав до царя посольство, піддаючи йому військо і всю Україну, і цар “не памятаючи присяги-своєї і свого батька, і вічного договору с Польшею, приймає тих зрадників і висилає до Київа своїх думних бояр і воєвод, щоб вислухати присягу по всіх українських містах, містечках і селах”. В'їзд до Київа ¹¹) тих воєвод був такий: напереді йшов або їхав козацький полк, потім вели коней царських-12 турецьких коней, в ріжних капах з золотоглаву до самої землі і з золотими сідлами. За тими кіньми йшов полк синів боярських, гарно вбраних, в соболях, на турецьких конях в уборах з золота і перел. Між ними були 4 корогви, дуже великих і дивних, коштовної чудесної роботи: на одній лев, на другій одноріг, на третій Мелюзина (русалка), на четвертій чудодива морські. За ними воєводи ¹²). Процесія духовних вийшовши з Св. Софії їx стрічала і відпровадила до церкви. Позаду йшов знов полк зрадників і розбійників. Кілька день пізніш вислухано присягу духовенства й міщан київських, від великого до малого, і дань на них вложено.

Чорнобильський протопоп так писав чернобильському підстарості в початку лютого н. с. ¹³): “Просив я слізно Господа мого, аби річи добре стали, але як бачу-зле! Бо видав нас усіх Хмельницький московському цареві в неволю, по Володимир, по Турів, і ще далі.

“Сам з військом своїм присяг, і місто Київ силою ¹⁴), під страхом кари мечної, змусив до того, що присягло. Тільки духовенство не присягало, а ті всі міста і місточки присягли. Не знаю, що буде з Чорнобилем; дуже скоро будуть змушені зробити те саме. Сам оглядав я своїми очима нещасливими, як Москва на Київ наїздила. Від царя були такі особи-називані шумно ¹⁵) як тільки бути може (вичислені Бутурлин, Алферьев, Лопухин і “стольник царський”), з ними тисяча коней Москви, два полки козаків. Перед корогвами їх ведено 9 турків ¹⁶), пишно вбраних в капи. Потім ішли їх корогви, дуже гарні червоно-рябі ¹⁷): на одній лев, на другий одноріг, на третій риба морська з дівочим лицем в короні. Потім ведено 8 турків прибраних в капи з сріброголову ¹⁸) по саму землю. За ними самі йшли, пішо, в Золоті Ворота, де їх стрічали о. митрополит і все духовенство-за слізами світу не бачило, а й. м. о. митрополит з жалю аж обумирав. І ще був з ними архимандрит з столиці-він присягу читав коли міщани присягали, протопоп із столиці й инші черці й дякони, в пишних ризах. А самого гетьмана не було.

“Воєвода московській іде на Київ з ста тисячами: Німців пятдесят тисяч і Москви стільки ж ¹⁹). Сих гостей скоро сподівайтеся до себе і тримайтеся пильно в обережности! Сорок тисяч Донців і 80 тисяч козаків-сі против Орди, а цар з усею силою рушився з столиці під Смоленськ. Того всього скоро сподівайтеся, і лист мій всім моїм мил. панам і добродіям ознайміть, а мене в ласці своїй панській ховайте, аби я за вами був безпечний свого життя в Чорнобилю-бо не маю чим своїх діток вивезти-тільки що живемо.

“У Чорнобиль заїхав стольник царський Василь Петрович Кикин ²⁰) в четвер 26 явуарія ²¹). Добре зробив єси, що до нас не поїхав — був би в руках. Було з ним 5 хоругов люду, і вже дістали про тебе відомість і пильнували ²²). Богато було крику-плачу, як міщан до присяги гнали. Цар обіцяє всіх при правах і маєтностях заховати, хто добровільно піддасться і охреститься, і ще понад то права запевняє”.

Відомий нам ротмистр Павша пише Радивилові з Мозиря 2 н. с. лютого ²³): “За певну річ доношу в. кн. м.-так як би сам в. кн. м. очима своїми на то дивився,-що той зрадник Хмельницький з полковниками своїми задніпрянськими виконав присягу московському цареві 22 січня в Переяславі і одержав від московського царя через тих чотирьох воєводів, а пятого архимандрита дарунки: шаблю, булаву і кілька пар сороків соболів. Полковникам дано по сороку соболів, сотникам по дві пари, отаманам по парі. Потім як вони зложили присягу, гнали до присяги міщан переяславських; ті завзято спротивлялись, а війт тамошній, бувши хорим, коли його веліли як хорого принести до церкви Пречистої, мусів присягу виконати, і в жалю вмер на третій день по тій присязі своєю смертю ²⁴).

“Хмельницький з усіми достатками і добитками своїми виїхав, і взявши щось з армати пішов до Миргороду, а звідти всі стада й худобу пригнали над Самару. Полковникові переяславському Тетерухові ²⁵) і ніженському-швагрові свому велів відпровадити трьох воєводів до Київа, щоб відібрали замок, місто і присягу від міщан, і вони третього дня ²⁶), з 6 тис. козаків і 500 Москви війшли до Київа. Хто був старшим воєводою, не міг довідатись-тільки то мені дали знати мої (люди), котрих я вислав іще перед Різдвом до о. митрополита, що старшого звали Микитою. Той Микита став у київського війта Сумковича; другий Василь Василевич, став у Левка, цехмистра кравецького, на Широкій вулиці; а третій став у міщанина при Вишгородській брамі. Невелику стацію привезено їм до Київа з Баришполя, Воронкова й инших ріжних міст, і роздано Москві. Коли Москва в'їздила, полковник Пішко велів стріляти з гармат, і в місті їх приймав, і всякі їм достатки давав. Другого дня обіслано весь київський маґістрат і поспільство, аби йшли до присяги. Ті дуже відмовлялись і не хотіли йти, але козаки гнали їх як худобу. Маґістрат виконав присягу в мурованій церкві Пречистої, на ринку, за їх московською ротою (присягою), що вони дали, і той архимандрит ту роту читав. Поспільство-ж одні у св. Спаса, другі у св. Микити, треті у Пречистої Наберезької ²⁷) виконали присягу, за тою ж ротою, але не називали себе власним хрещеним іменем, і після тої присяги сильно на них нарікали, а Бога просять, аби військо й. кор. м. як найскорше наступило: обіцяють охочо піддатись. Ту волю царську, що їм проголошено, дуже немило прийнято. Бо дано їм таке правило (kondycya), щоб простий нарід уборів (ochędostw) не вживав, в жовтих чоботях не ходив, тільки в ходаках та сермязі, жінки-в убранню власного виробу, а бавовни і крашених полотен вживати заборонено. На се все поспільство не годиться, і виглядає війська й. кор. м. як Бога.

“Й. м. о. митрополит присягати не схотів, так само о. архимандрит і все духовенство-вимовляються тим, що не мають згоди від константинопольського патріярха. Не знаю, чи в тих днях їx не примушено (до присяги), але знаю, що така деклярація від них була. Уманський і браславський полк не схотіли з Хмельницьким мати зносин, ані їхати на ту присягу до Переяслава, і так та половина України відірвалася.

“З Київа знову два воєводи мали виїхати 6 с. м. до Чорнобиля-полишивши в Київі свого воєводу. А відібравши Чорнобиль і зіставивши там залогою Броварську сотню-дуже добру, задніпрянську, а другу Вишгородську, а третю Димирську, а старшим якогось Москвитина, і добре обсадивши Чорнобиль,-Київський полк має попровадити воєводу-не знаю котрого-на воєводство Чернигівське Остер, Козелець, Любеч, Лоїв: вже по сто чоловіка пішло збройно на ті полки до Любеча. Любечани біжать до мене з тими відомостями, і в Брагинщині велика трівога”. (Автор висловлює гадку, що тих Любечан і инших жичливих людей можна було б ужити для бунтування Задніпрянської України і правобічної, пообіцявши їм від короля ріжні милости, і в пізнішім листі, 28 березня н. ст. Павша сповіщає, що Любечан і Лоївців, які мешкають по ріжних містах-в Чернигові, Ніжині, Острі, Козельці, він намовляв аби вони ширили універсали, роздані їм від Павші, з закликами до вірности королеві, і селяне з любецьких сіл, що на сім, правім боці Дніпра, обіцяли зістатися вірними королеві).

“Донесли мені також петриківські купці, що бувши в Київі чули, нібто Москва має поставити сильну залогу в Київі, другу в Чернигові, третю в Переяславі (З того приводу Павша звертає увагу на потребу скріпити залогу в Мозирі).

Пересилаючи Ян. Радивилові наведенний вище лист чорнобильського протопопа ²⁸), 11 лютого, він додає до його вістей такі новини від себе: “Полк кр(оп)ивенський і полтавський відірвались від Хмельницького і не схотіли присягати цареві московському. Великий пострах пішов між поспільством. На ринку переяславськім гультяї одного разу при зборі вівса силоміць немало Москви кіями погаласували і овес від них відібрали. І сам Хмельницький був в немалім страху, так йому сказали: Ми за котів душ наших продавать не будемо, як ти продав, і пана свого зрадив” ²⁹). Від Чорнобильців дуже мало у кого відібрав присягу-силою, і міщане таможні нерадо Москву прийнявши, роз'їхались і як бога виглядають війська (королівського). І так доношу-що й уся Україна того собі бажає. Отець митрополит і архимандрит київський іще не присягали і присягать не хочуть, так заявили, що краще їм умерти, ніж віддати присягу цареві московському, і при сій деклярації стоять” ³⁰). В иншім листі тогож Павші маємо такі відомости з місяця березня:

“До Київа війшло кілька тисяч Москви і в валу на площі коло св. Софії стали. Зараз місту і манастиреві печерському і всій волости чернецькій, селам і містечкам найближшим наказано привезти з диму по 3 палі дубові: хочуть на тім валі ставити і місто фортифікувати.

“Той зрадник Хмельницький мешкає в Чигрині разом з Виговським, а їх жони з дітьми, і невістка також за Дніпром в Миргороді-живуть з усіма достатками. Тим часом їздив сам зрадник до Путивля і там з тими московськими воєводами порозумівався. Військо московське стоїть в Комарицькій волости і ще нікуди не рушається-через недостачу сіна. Свіжа залога козацька прибула до Чорнобиля-їх не більше 150 коней, а Москви між ними тільки 30. Минулого тижня вже не дозволили нашим купувати збіжа, і вигнали небожат з міста, взявши по 4 золоті від воза як мито, і виправляючи їх з міста велено їм казати: коли хочете мати хліб, виходьте сюди до нас з жонами і дітьми, буде вам ліпше! Теж саме в Іванкині (?) сталось. А з Котельні й инших містечок прийшло минулого тижня до Норинська більше ста коней, а що лишалося ще людей на тім пожарищу, всіх забрали з жінками і дітьми на свої вози і повезли з собою на Україну: не лишилось людей крім кількох баб у шпиталю.

“Та чорнобильська залога наказала міщанам і всій волости, щоб привезли по 3 палі-хочуть фортифікуватись, так само і в Горностайполі. Як Горностайпільці так Чорнобильці обіцяли мені зіставатися жичливими, але я вже сумніваюсь, бо вже ті залоги стали, і почали вже за царя молитись, і московські церемонії відправляти.

“В Чернигові досі залоги ще не було; козаки сидять по домах і коней годують, хліб готують. Те саме по всій Україні діється.

“На полковництво київське прислали з Чигрина Яненка полковника. Той зрадник приїхавши показав свою нелюдськість: велів стяти Пішка, попередьього київського полковника. Що за причина, не можу довідатись, але так доносять, що був нам прихильний.

“Маю також певну відомість, що Хмельницький вислав послів до хана, й іменем царським його прохає, аби стояв при війську московськім і козацькім-обіцяє йому від московського царя грошей у-двоє против того, що мав би він дістати від короля, і сина свого обіцяє дати в застав,-аби тільки пристав до московського царя.

“То також доношу, що минулого тижня війшли були лижники-казали мені, що було їх 400; прийшли до села Дернович, ухопили хлопа і на муках взяли у нього деякі відомості; спаливши село й замучивши кілька хлопів, повернули до Дніпра” ³¹).

Молдавський воєвода доносив королеві, що йому написали з Рашкова-з крайнього погранича козацької території. “14 фебруарія дано мені знати напевно, що якийсь Москаль, якого звуть “воєводичом”, приїхав 12-го до Рашкова від московського царя, і козаки його прийняли з найбільшою пошаною. Сказав їм, що Хмельницький вирікся приятелювання з ханом і став “голдовником” (васальом) московського царя й віддав йому всю Україну. “Тому така тепер воля царя нашого, аби ви всі були йому вірними голдовниками яко панові християнському!” Скликав на. другий день всіх до церкви і велів присягати на вірне підданство. При тім обіцяв їм (козакам, очевидно) кожному на рік осібно з царського скарбу по 20 талярів і барву (жупан)-аби тільки щиро служили. А в кожному місті має бути старостою Москаль. Сю присягу в четвер (12 лютого) козаки в Рашкові виконали, а другого дня той Москаль мав їхати до Мясковки, і так їздячи від міста до міста мав приводити козаків до присяги на вірне підданство (holdowanie), а сповнивши се, має зістатися в Браславі. І нічого иншого сі неприятелі не мають на гадці, тільки спільними силами вдертися до держави в. к. м. і нищити, а здобувши побіду-мати собі столицю в Київі” ³²).

Житомирський староста Тишкевич (титулярний чернигівський воєвода) доносив канцлєрові з Войславич 1 березня:

“Повернувши застав своїх післанців, що повернулися від Хмельницького нічого не добившися в справі мого майна. Бо той зрадник, розірвавши ліґу з ханом, сам (піддався цареві московському, і всю Україну віддав йому в руки: при моїх післанцях передав йому Київ. Віддав усю Чернигівщину, Київ і Браслав аж по сам Тетерев, і ріжні Москалі понаїздили сюди, відбираючи аж по Паволоч наші володіння ³³). По великодню найдальше за два тижні будемо мати неприятеля коло Люблина-наскільки мої могли вирозуміти. Поспів би й скорше, але дивляться на ті війська, що пішли на Смоленськ і Полоцьк-щоб лекше нас підійти, розірвавши наші сили. Сам Хмельницький трохи не під вартою; конференцій йому з ніким не позволяють ³⁴). Козаки теж самі між собою замішались ³⁵), не знають куди обернутись і дивляться на ті річи. Бо Москва так проголосила: хто з хлопів, шляхти та козаків хоче бути під московською владою, аби до них приставав і присягав на то ³⁶); хто не хоче-аби за Тетерев переходив. То тільки, що ніяких насильств не чинять над тими, котрі добровільно від них відриваються, а тим що до них пристали, обіцяють охорону і всякі вільности від царя” ³⁷).

Альбрехт Радивил записує під місяцем січнем-але очевидно заднім числом як то кажуть.

“Хмельницький, казячися з ненависти (до Польщі), помітив, що згода між ним, нами і Татарами (уложена під Жванцем) дуже непевна, і покликав до помочи московського (царя)-і сього місяця присягнув (йому) в Переяславі. Але що варварським московським звичаєм всі у них звуться “холопами” (rustici subditi), жахнувся від сеї назви, і схиливши голову на руку, казав собі принести горілки. Випивши зложив присягу. Зараз по тім Москаль зайняв місця і замки, особливо Київ-прислав туди двох воєвод і наказав будувати замок коло церкви с. Софії” ³⁸).

Ґоліньский записує в своїх записках:

“До Київа приїздив московський патріярх з 40 тисячами (війська)-відбирав від Руси присягу, від панів і хлопів, на підданство і послушенство цареві московському і йому самому-аби виріклися свого константинопольського патріярха. Був і в Переяславі, і по инших містах. Хмель сам присягу зложив, і козаки з ним; приводили Русь до того, що піддалася московському цареві; декотрі того не хотіли, і попи инші від того відмовлялися, але инші годилися. Хмельницький збаламутив і підбив Москву: збратався з ними і сполучився против Корони польської, а при Хмельницькім і Виговський теж, його секретар-був то шляхтич польський, що до Хмеля пристав і з ним віддав присягу патріярхові московському-за се (патріярх) зробив Хмельницького князем всеї Руси в Київі. Від московського царя дано йому дарунки: булаву саджену рубинами, шаблю, корогву і шість сороків соболів. Полковникам і осавулам по сороку, сотникам по дві пари, иншим по парі, по одному. Скоро тільки Москва опанувала Київ, Білу Церкву, Чигрин, Брацлав-зараз вона взяла Русь в своє послушенство міцно, і стала собі брати з Руси, що хотіла” ³⁹).

Бізаччіоне переказує такі відомости отримані з Польщі: “Хмельницький присяг цареві і перехрестився на московське, і цар зажадав, щоб уся старшина присягла також, і найкраще місто щоб було віддано його намісникові. Але козаки, що вийшли з Сучави, не схотіли присягти московському царю кажучи, що виходячи з Сучави вони присягли навпаки. Богдан так розсердився, що велів стяти декого з їx старшини ⁴⁰), і у Поляків се розбудило надію, що між козаками почнеться на сім ґрунті незгода-богато було таких, що не хотіли московської влади, і оден з видніших старшин звернувся до Потоцкого обіцюючи викликати повстаннє. Йому були видані листи, яких він жадав, і він їx поширював, щоб поглибити незгоду. Але патріярх вислав накази, підтримані Богданом, щоб по всій Україні “попи або священики грецькі, маґістрати по містах і всі повіти заприсягли на послух цареві, а хто відмовлявся, зараз їх арештовано і відіслано до Москви. Се він підбивав царя до війни з Польщею і добивався того щоб козаки перехрестилися, і щоб усе духовенство зреформувалося на московський лад (393).

“Але як Богдан побачив, що московські висланці взялися списувати все що було на Україні: людей, худобу, міста, замки і села, стало йому завистно, і він знову став накликати Татар, і спровадивши їх вигнав з Київа Москалів, що війшли були туди. Се приспало підозріння Орди, а він бачучи себе між Татарами, Москалями і Поляками, за поміччю сих ворогів що чигають на погибіль людську, сподівається утриматися спираючись то на одних то на других, і вяжучися з обома против Поляків” (с. 394).

Записки Theatrum Europaeum також відбивають в собі той інтерес, з яким політики сумежних країв придивлялись і прислухались до наслідків нової політичної комбінації. Насамперед читаємо про нові порядки заведені на Україні московськими воєводами і попами; відомости походять очевидно з Браславщини: спеціяльно згадується приїзд московського воєводи до Немирова-де він пробув уже два місяці. Всього було прислано на Україну 7 воєводів; привівши Хмельницького і полковників до присяги вони з 14 попами об'їхали край, церкви посвячено на ново і заведено нові порядки; “наче новий світ заложено”. Полковники і старшина мусіли присягти, що надалі у них не буде ніякої приязни (порозуміння) з Татарами, ніякого послуху католицькій владі. На Євреїв неповинні ані дивитись ані їx терпіти між собою; побачивши Єврея треба за ним плювати. А коли б хто небудь щось купив у Єврея, буде на 2 місяці відлучений від церкви. Козаки мусіли зложити приречення, що вони не будуть напиватись, не вживатимуть табаку ні инших міцних напитків” (609-610).

6 березня отримано в Варшаві відомість з України, що Хмельницький не вдоволившися тим що віддав московському (цареві) найкращі українські міста, ще й перехрестився на московське, і з ласки царя став київським князем: Московіти коронували його в одній з київских церков на князівство київське-спеціяльно для того виготовленою шапкою ⁴¹). Об'явив при тім, що хто хоче в тих церквах зістатись, мусить так само як він перехреститись. Козаки були тим дуже незадоволені. Богато з них збунтувалось і перейшло до польського табору, між иншим й Богун (Bocham)-котрому король написав, що поскільки він схоче бути вірним і послушним йому і Річипосполитій, буде наставлений над Запоріжським військом і одержить булаву ⁴²). А далі (підчас літнього сойму) читаємо вже таку звістку, що з страху і недовіря перед своїми Хмельницький утік до Москви ⁴³).

Потім наступають чутки про розчарування Хмельницького:

Хмельницький при тім усім мав тільки ту мету, щоб стати самому володарем України і в ній панувати ⁴⁴), але скоро побачив, що його обдурено в тих лукавих плянах. “Він поділив (для свого панування) всю Русь на 7 воєвідств, повідомив царя, що він для кращого правління ⁴⁵) поділив край на сім частин. Вел. князь московський був рад то почути, зараз вислав туди сім своїх воєводів, і ті прийняли в своє володіннє згадані воєводства та стали збирати всі доходи кождий з свого воєводства, так що Хмельницькому ледво лишилось щоб собі зібрати на прожиток ⁴⁶). Побачивши себе так гірко обманутим він післав до в. князя і став просити щоб принаймні одно воєводство було полишене для його утримання, але дістав від царя таку відповідь: Русь його (царева), і він (Хмельницький) також. Ся відповідь так збентежила Хмельницького, що він уже став над тим думати, якби себе забезпечити. Послав до турецького цісаря своїх послів і просив його помочи” ⁴⁷). Свій союз з Московським (царем) виправдував так, що він мовляв не звернений проти Отоманської держави ⁴⁸) і т. д.

“Незадоводений з царя Хмельницький обмінювався з ним гострими писаннями. Цар йому робив закиди, що він йому не помагає згідно з даним приреченнєм, коли цар задля нього розірвав свою згоду з королем польським. Коли Хм. буде далі так поводитись, то цар тільки потягне дзвін за язик, і від того гуку (Хмельницький) зараз опорожнить окуповану ним Україну. А Хмельницький йому на се відповів: Він так само не отримав обіцяної царем платні для війська. А коли (цар) схоче в дзвін дзвонити, він заграє на козі, від котрої (цар) затанцює йому на Москівщині і вискочить назад до свого краю” (з окупованих білоруських земель) ⁴⁹).