ПІСНІ ПРО НЕЧАЯ-ЇХ ПОЛІТИЧНА ІДЕЯ, ДОКІР ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ЗА НЕЧАЯ
Характеристично се переломилося в народній пісенности.
В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думи про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в устнім репертуарі XIX в. 1). Але пісні про нього часто збиваються на тему про Берестечко і погром Хмельницького; инші обмінюються подробицями з темами про Саву Чалого, про Довбуша. Коли вилучити сі запозичення, чи спільні мотиви, можемо зазначити такі мотиви, що ріжним способом комбінуються і розроблюються в варіянтах пісень про Нечая:
Польське військо наступає, Нечая остерігають, радять тікати, але Нечай не хоче марно втеряти своєї слави.
Він іде до куми Хмельницької в гостину, їсть і пє, і не слухає осторог.
Запевняє, що поставив добру сторожу, часом називає вірного сторожа — Шпака.
Йому радять принаймні тримати при собі зброю, і він, очевидно, сю пораду бере на розум.
Він пє і гуляє, а сторожа тим часом зникає.
Запізно схаменувся: побачив ворогів уже в місті.
Кладе Ляхів як снопи, крівава річка тече за ним, — аж нарешті кінь не може вискочити з трупу що нагромадився наоколо нього.
Пробує відкупитись від Ляхів — але ті не годяться, і рубають його “на мак”.
Инші варіянти смерти: ловлять його джуру, випитують його секрет і вбивають срібною кулею.
Найпростіший варіянт: Нечай підчас битви оглядається назад — а йому зрубають голову.
Инший, можливо символічно-політичний: він пошпортався на хмелину — і взяли його Ляхи за чуприну (часом торг при тім — і відмова Ляхів).
Ведуть Ляхи Нечая на Савур-могилу - покотилася його голова у долину.
Качається його голова по ринку — і далі грозить Ляхам, що буде їх бити (дуже інтересний варіянт, але на жаль — не безпосереднє записаний).
Козаки ховають Нечая у святої Варвари.
Популярний заспів (вар. Д):
Ой з-під лісу [лісу] з-під зеленого гаю
Ой крикнули пани козаченьки: утікаймо Нечаю!
Тут опущений властивий факт, початок можна реставрувати приблизно так (вар. К):
Ой з-під лісу, лісу, з-під зеленого гаю
Вийшло Ляхів сорок тисяч — утікаймо Нечаю!
— Не бійтеся, не бійтеся, пани отамани,
Поставив я стороженьку усіми шляхами!
Як я маю, козак Нечай, звідси утікати:
Славу свою козацькую марно втеряти? 2)
— А а тебе, мій Нечаю, не убезпечаю:
Держи собі коня в сідлі для свого звичаю! (А)
— Ой єсть в мене козак Шпачок — той дасть мині знати:
Ой той скаже, коли мині треба утікати (О) 3).
— А я тебе мій Нечаю не убезпечаю,
Держи лучок і стріл пучок для свого звичаю (в)
(Держи собі шабелечку да під опанчею) (А) 4).
А Нечай того не думає, Нечай не гадає -
А з кумасею із Хмельницькою мед-вино кружає.
(Гей поставив козак Нечаєнко він стороженьку в місті,
А сам пішов до Хмельницької щуки-риби їсти — Е)
(То він засів коло стола, з-дрібна промовляє,
А з кумою із любою мед-вино кружляє — Б)
Ой сів же пан Нечаєнко та щуки риби їсти,
Ох і прилетіли та до Нечаєнка та не мудриї вісти:
— Ох і же ти, та пан Нечаєнко, мед-горілку кружаєш,
А вже твої стороженьки та на місці не має!
(А сам пішов до кумасеньки та щуки-риби їсти,
Озирається — аж нема та стороженька на місті 5)
(Ой не вспів же пан Нечаєнко на скамницю сісти -
Ой одсуне всю оболоночку, аж усі Ляхи в місті 5).
Подивився козак Нечай в кватиру очима -
Ай вже Ляшків сорок тисяч стоїть за плечима — Ж).
Ей, я козак молоденький Ляхів не боюся,
Маю ж бо я козаченьків тай оборонюся! (А)
— Та біжи хлопко, та біжи малий, від хати до хати,
Та давай, хлопко, та давай, малий, козаченькам знати!
— Ой як мині, пане Нечаєнко, а знати давати -
Напилися наші козаченьки, полягали спати! (К)
Ай як ударив та козак Нечай та об стіл булавою:
Ой тут мині, козаку Нечаю, накладати головою! (Л)
(Ударивши козак Нечай у стіл головою -
Кумко ж моя Хмельницькая — пропав я з тобою — Щ)
(Ой як тупне да пан Нечаєнко да об скамью ногою -
Ой тепер мині за всіх одвічати а своєю головою! — б)
Ой як крикне козак Нечай на хлопця малого:
“Сідлай, хлопче, сідлай малий, коня вороного!
(Сідлай мині вороного, собі буланого:
Гей виріжем вражих Ляхів геть що до одного! — А)
(Кульбач, хлопче, коня собі, мині вороного,
Іде Ляхів хоть сто, тисяч — іще то не много! — Б)
(Та сідлай, хлопче, сідлай, малий, коня вороного,
А під мене та малий хлопче, старого гнідого — М)
“Ой підтягай, та малий джуро, попруги із-туга:
Буде на Ляхів, та на тих панів велика потуга!”
Ох не вспів та Нечаєнко та на коня ізсісти
Задріжали в коня вороного ніженьки на місці (Д)
(Гей як вискочив козак Нечаєнко сам коничка сідлати,
Гей під кониченьком, гей під вороненьким стали ніженьки дріжати — Е)
“Ой ти коню, [коню] вороненький, не бійся зі мною,
Іно не доторкай (коню вороненький] землі під собою!” (В)
(Ей стій, ей стій, коню, не бійся нічого,
Не доступай підковами землі під собою — Ж)
Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти,
Взяв Ляхами як снопами по два ряди класти! (А)
Ой кинувся козак Нечай від башти до башти, (Б)
Ой став же він Ляхів, лядських панів, як яшний сніп класти (К)
(Переїхав Нечай козак від брами до брами,
Сколотив Ляшеньками як вовк вівцями.
Переїхав Нечай козак від башти до башти,
Ой взяв [Нечай] вражі Ляшки як сніп в полю класти — Ж)
Ой кинувся козак Нечай від дому до дому -
Та зложив же Ляхів тисяч з коней як солому (А)
Ой кинувся козак Нечай від брами до брами -
Оглянувся назад себе — тече кров ріками (Б)
(“Ото вам, вражі Ляшки, за тую провину:
Збавили-сьте мого брата — за яку причину” — В)
Повернувся козак Нечай на правую руку -
Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу! (А)
Ой удався козак Нечай до коня словами:
“Не доступай, кінь козацький, до землі ногами!”
Ой як стисне козак Нечай коня острогами,
За ним Ляхів сорок тисяч з голими шаблями (А)
Оглянувся козак Нечай на правеє плече -
За ним за ним кров людськая річеньками тече!
Оглянувся козак Нечай на лівую руку:
Не вискочить кінь вороненький із лядського трупу (Г)
(Ой оглянеться козак Нечай та на лівеє плече
-Аж позад коня і поперед коня крівавая річка тече — З).
Ой оглянеться козак Нечай тай на праву сторону -
Та покотилася Нечаєва головонька до долу (Ж).
Озирається та Нечаєнко та на лівеє плече -
Ой полетіла та Нечаєнку та головонька з плечей (Д).
(Ой узяли вражі Ляхи джуру притомляти,
Взявся джурі маленькому коник потикати.
Взяли джуру маленького цюркою крутити:
“Скажи, скажи, джуро малий, чим Нечая вбити?”
- Пани мої вельможниї нічим го не вбєте,
Тільки кулею срібненькою під лівеє плече!”
Пустилися вражі Ляхи ґудзики вривати,
На Нечая на козака кулецьку зливати.
Ой не постиг пан Подольський з конівки напити,
А взяв козак ба і Нечай головку хилити — Щ)
(Не знаєте вражі Ляхи, чим його убити -
Срібним ґуцьком самопала треба зарядити — О).
“Скажи хлопче, скажи малий, чим Нечая вбити?
“Срібним ґудзьом посвяченим рушницю набити 6).
Ой спіткнувся козак Нечай на хміль на тичину (Б)
(Спотикнув ся козак Нечай на хміль на хмелину (В)
Злапав його пан Борейко 7) ззаду за чуприну — Б)
(Пошпотався під Нечаєм коник на купинку
Злапав Ляшок, скурвий синок, його за чупринку — А)
- На добрий день козак Нечай, як ся тут маєш?
Що ж ти собі лиш погадав — вже в руках зістаєш!” (Б)
“Годі ж тобі, вражий сину та й так воювати,
Треба ж твою кров козацьку з лядською змішати! (Г)
- Ой ви хлопці та молодці [котрий буде у місті],
Поклоніть ся моїй жінці, нещасній невісті (АБ) (Поклоніться, перекажіть нещасній невісті)
(Поклоняйтесь мамі, жінці, нещасній невісті С)
Нехай вона назбирає срібла злота досить,
Нехай мене викупляє та й останку просить!
Не хотіли вражі Ляхи срібла злота брати,
А веліли Нечаєнка в дрібний мак сікати.
(“Має вона сукні, має і блавати
Нехай приїзжає та Нечая із неволі викупляти!
- Не хочем ми, козак Нечай, твоїх сукон ні блаватів.
Тільки хочемо ми тебе на мак порубати — Б).
- Гей молоді козаченьки, котрий буде в місті,
Поклоніть ся матусеньці, нещасній невісті:
Нехай вона, нехай плаче, а вже не виплаче -
Ой над сином над Нечаєм чорний ворон кряче! (А)
Ой глянула його мати та нову кватирку -
Качаєть ся Нечаєва головонька по ринку (А)
(Не за малу хвильку — за малу годину
Покотилась Нечаєва голова в долину — В)
(Не за довгий час не задовго, за малу хвилинку
Качається Нечаєва голова по ринку -
Качається і говорить: іще буду жити,
Як ся била із Ляшками, так і буду бити! 8)
(Ой поїхав та пан Нечаєнко на Саву могилу
Покотилась його головонька у яр у долину — Д)
Та поз'їзджались та пани та стали сумувати:
Ой деж бо нам Нечаєву голівоньку сховати?
Ой сховаймо його голівоньку а де церков Варвара
Ой щоб розійшлась по усьому світу Нечаєнкова слава (Д)
(Ой збиралися славні козаченьки в Нечаєві палати,
Та вони стали думать, де Нечая поховати.
Ой поховали пана Нечаєнка та в Київі край Варвари
Коли зажив та пан Нечаєнко козацької слави — З)
(Ой нумо ж ми, премилеє браття, думати гадати,
Де нам сеє тіло Нечаєве біло, де нам його поховати?
Гей зійдімось, премилеє браття, на високу могилу,
Та викопаємо, премилеє браття, глибокую яму,
Та посадім, премилеє браття, червону калину,
Гей щоб зойшла лицарськая слава на всю Україну — У).
З літературного погляду ся пісня, чи пісні дуже інтересні тим, що в ріжних своїх варіянтах притягають для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу: гіперболізм богатирського розмаху Нечая, роля його коня, промови до нього звернені — все се зроблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тім часі, так що з неї обіруч черпала нова героїчна поезія на козацькі теми1). По друге — інтересний паралєлізм пісні про Нечая з піснями про Берестецький погром: хронольоґічно й ідеольоґічно вони були настільки близькі, що мабуть уже в процесі формування між ними була діфузія, обмін мотивами, хоча в основнім замислі мабуть була глибока ріжниця політичного характера.
Ся політична ідея пісні про Нечая нас тут головно й займає. Досі вона лишилась без уваги 10), тим часом як на мій погляд досить ясно, що пісня мала тенденцію протиставити Нечая Хмельницькому, поставити загибель Нечая на його рахунок, і навіть обвинуватити його в зраді проти Нечая. Що така тенденція можлива, на се вказують сучасні джерела, які противставляють Нечая Хмельницькому як найбільшу фіґуру між козаччиною після гетьмана, вважають його головою опозиції проти Хмельницького, ще більш непримиреної супроти Польщі ніж сам гетьман, переказують чутки про розходження й конфлікти між ними, і високо оцінюють популярність Нечая. З сих чуток найбільш конкретні належать до весни 1650 р. і були вже в своїм місці переказані 11). Тоді Хмельницький, як каже Кисіль, заклявся зробити кінець Нечаєві — "дати йому шию утяти”, але скінчилося мовляв на тім, що Нечай відкупився великими грошима. Одначе чутки про гострі конфлікти між ними не переставали ходити і потім, як ми то бачили. Коли ходили вони в польських кругах, то мабуть ходили і в українських, і мізерна смерть під польським натиском такого визначного проводиря могла толкуватись не тільки як недбальство Хмельницького, що його відповідно не підтримав, — але і як вияв його нещирости і зради — тим більше коли скоро по тім (по берестецькім погромі) наступили ще яскравіші факти, які давали привід говорити про гетьмана як про заздрісного і підозріливого тирана, що не терпить поруч себе популярних полковників і безпардонно їх нищить (історія з Гладким й ин., котрі ми вже чули і ще далі почуємо). В світлі таких настроїв звертають на себе увагу такі подробиці пісні:
Нечай гине тому що загуляв у куми Хмельницької. Данило Нечай полковник браславський і родина Хмельницьких були посвоячені, через Данилового брата Івана, що оженився з донькою гетьмана; чи дійсно була кумою Данила Нечая гетьманова жінка і котра — чи перша (бувша Чаплинська, що траґічно загинула кілька місяців по тім), чи нова жінка, котру гетьман узяв того-ж року, — се невідомо. Але пісня могла мати на гадці взагалі се посвояченє.
Далі, хоч не сказано виразно, що Хмельницька звабила Нечая з злими замірами, але в ріжних варіянтах підчеркується, що Нечай гине через неї. В однім варіянті той Лях, що від нього Нечай гине, каже йому: “Я ж тобі не винен ні моя родина, ино тобі завинила кума твоя мила” (с. 68). В иншім: “Ударивши козак Нечай у стіл головою: кумо ж моя Хмельницькая, пропав я з тобою” (с. 85).
Супроти того може бути символічною рисою, що Нечай в деяких варіянтах попадає в руки Поляків тому що підчас битви “спотикнувся на хмелину”, або (Б і В) “на хміль”. А далі таке противставленнє, що “Хмель по тичині вьється, а Нечай з Ляхами бється”, і гине в сій битві. Він “одвічає за всіх своєю головою” (б), тим часом як Хмельницький сидить десь безпечно, ослонений військом.
Я думаю, що сі риски (може розгублені з часом і поблідлі, коли ся антитеза перестала бути зрозумілою і цікавою) разом з схарактеризованою вище ситуацією дають право говорити про певну політичну тенденцію пісні, а з тим — і про таку інтерпретацію факту в сучаснім українськім громадянстві. Я ще повернуся до неї, говорячи про пісні про Берестечко.
Для повноти поетичної історії сеї кампанії мушу згадати фраґмент думи, мовляв записаної Кулішем від кобзаря Андрія Шута:
Як у Винниці, на границі під Бугом рікою
Там стояв Іване Богуне каленицький (кальницький)
Обителю комлицький 13).
Із Ляхами із мостивими панами чотири неділі в запорі,
Казав-би як у тяжкій великій неволі.
Од своїх рук листи писав,
До гетьмана Хмельницького посилав:
Пане-гетьмане Хмельницький, Батю Зинови Чигиринський, Помоч порятунку дай 12).
Признаюсь, текст сей не викликав в мині абсолютного довіря що до його повної автентичности. Так як єсть, він служить, очевидно, вступом до історії героїчної оборони Богуна в Винниці. Мотив посилання по поміч до Хмельницького — котрої Богун на час не дістав, може вказувати, що й тут був той мотив занедбання гетьманом західнього пограниччя в критичний момент, що в яскравішій формі виступає в піснях про Нечая. Чи була така паралєльна дума тоді, чи пробували її скомпонувати з пісні про Нечая новішими часами, — голос за спеціялістами думо-творчости.
Дата добавления: 2015-07-22; просмотров: 744;