Причини виникнення дефіциту бюджету та методи його фінансування

Оскільки бюджет є системою всеохопних перерозподільчих відносин, його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства взагалі.

Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання.

По-перше, визначення реальних обсягів доходів.

По-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб.

По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб'єкта, у тому числі держави, перевищують його можливості.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінансовий стан держави, а й характеризує багато в чому фінансову ситуацію країни взагалі, і тому цікавить усіх громадян та кожну підприємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:

— рівновага доходів і видатків;

— перевищення доходів над видатками;

— перевищення видатків над доходами.

Рівновага доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи -» видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечення видатків бюджету, а з іншого — вона може профі-нансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. Відтак будь-яке відхилення від цієї врівноваженості є порушенням засад фінансової діяльності держави і недоцільне.

Перевищення доходів над видатками бюджетний профіцит — взагалі відображає стабільну фінансову ситуацію, хоч і не є метою діяльності держави. Він може виявлятися в різних формах.

Можна виділити три основних форми бюджетного профі-циту.

1. Бюджетний профіцит у вигляді свого роду бюджетних резервів: заплановане перевищення використовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи. Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування,наприклад в Україні у складі державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів, обсяг якого неповинен перевищувати 1 % обсягу видатків загального фондубюджету відповідно до Бюджетного кодексу.

2. Перевищення доходів над видатками, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів порівняно знормованими органами влади та управління вищого рівнявидатками. В Україні таке перевищення має форму "бюджетного надлишку" і підлягає вилученню до бюджету вищогорівня.

3. Бюджетний профіцит може бути результатом антицик-лічної політики держави в результаті збалансування бюджетув межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі —дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем. Насамперед дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як держави зокрема, так і фінансової системи в цілому. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Іншими суб'єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.

Обсяги фінансових реоурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи взагалі, а не станом бюджету. Брак коштів убюджеті можливий і за достатнього забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності фінансовими ресурсами та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може йтися про фінансову кризу в тій чи іншій країні — це тільки проблеми, пов'язані з формуванням бюджету, що спричинені певними об'єктивними чи суб'єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету може бути викликаний і обмеженістю фінансових ресурсів, що зумовлює незначні обсяги виробленого ВВП і, відповідно, низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються всіх суб'єктів.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, причинами виникнення та напрямом дефіцитного фінансування:

1) за формою прояву виділяють плановий — запланованийі затверджений у законі про Державний бюджет України,фактичний — це реальне перевищення, офіційно зафіксоване, та прихований дефіцити. Прихований дефіцит — це занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що нерідко робиться цілеспрямовано і є результатомпевних політичних ігрищ (наприклад перед виборами, щобпідвищити свої заслуги і примусити виборців проголосуватиза них ще раз), а також може бути результатом "жорсткого"КУРСУ уряду на щороку збалансований бюджет. Прихованістьдефіциту є ознакою незваженості та непродуманості фінансової політики держави;

2) за причинами виникнення розрізняють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити.

Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів усуспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів.

Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами.

Циклічний дефіцит — це дефіцит, який є результатом цик^ лічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит — це дефіцит, який є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні;

3) за напрямами дефіцитного фінансування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та активний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Дефіцит державного бюджету — неоднозначне явище. Представники кейнсіанської школи стверджують, що поміркований бюджетний дефіцит — це благо, оскільки він дає можливість збільшити сукупний попит шляхом дефіцитного фінансування державних видатків.

Для відповіді на питання про бажаність бюджетного дефіциту для суспільства треба вирішити дві проблеми:

1) визначити: дефіцит є наслідком спаду виробництва вкраїні чи фінансової політики держави;

2) визначити: дефіцит бюджету зменшує приватні інвестиціїчи заохочує їх.

Характеризуючи бюджетний дефіцит, треба зазначити, що в його основі завжди лежить банальна причина — намагання використати коштів більше, ніж є реальних доходів. Теоретично вирішити проблему дефіциту досить просто — збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все набагато складніше: збільшувати податки або не доцільно, або не можливо, а скорочувати видатки теж не можливо, бо вони досягли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансування державних потреб є досить звичайною практикою у країн з різними фінансовими можливостями.

Основними причинами бюджетного дефіциту є:

— зменшення приросту національного доходу внаслідокекономічної кризи і спаду виробництва;

— збільшення державних видатків;

— зменшення надходжень до державного бюджету;

— падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

— циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокіта тривалі;

— непослідовна фінансово-економічна політика;

— зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат).

Є три основні концепції збалансованості бюджету:

— на щорічній основі;

— на циклічній основі;

— функціональних фінансів.

Збалансування бюджету на щорічній основі знижує або зовсім виключає ефективність фіскальної політики держави, оскільки суперечить антициклічній та стабілізуючій її спрямованості. Наприклад, у період спаду виробництва та безробіття доходи населення падають, тобто зменшуються і податкові надходження до бюджету. У такому разі держава повинна або збільшити податкові надходження шляхом впровадження нової податкової політики, або зменшити видатки, або поєднати обидва ці заходи в сукупності. В умовах інфляції за номінального підвищення грошових доходів автоматично збільшуються і податкові надходження. Якщо брати за мету щорічне збалансування доходів і видатків бюджету, то треба негайно збільшувати державні видатки. Тому оперативне державне регулювання доходів і видатків, яке передбачає втручання держави у сферу податково-фіскальної політики протягом року, призведе до нестабільності в економіці та бізнесі країни.

Збалансування бюджету в ході економічного циклу передбачає, що уряд розробляє і впроваджує антициклічну політику і водночас балансує бюджет. Економічний цикл може займати у різних країнах від чотирьох до восьми — десяти років. Дії уряду, пов'язані з протистоянням спаду, повинні бути спрямовані на зниження податків, що приведе до підвищення ділової активності, і на збільшення видатків, таким чином свідомо провокуючи появу бюджетного дефіциту. У період подальшого інфляційного підйому необхідно збільшити податкові надходження й урізати видатки уряду. Позитивне бюджетне сальдо, що виникне на цій основі, може бути використане на покриття державного боргу, що виник у період спаду. Таким чином урядові фіскальні дії повинні створити позитивну анти-циклічну силу, що допоможе збалансувати бюджет не на щорічній основі, а за період у декілька років. Ключова проблема цієї концепції полягає в тому, що періоди піднесення і спаду можуть бути неоднаковими за глибиною та тривалістю, і тоді завдання стабілізації економіки вступає у суперечність із завданням збалансування бюджету в ході циклу. Наприклад, якщо занепад економіки буде довгим і глибоким, а період піднесення коротким, це призведе до появи великого дефіциту в період спаду, незначного або взагалі нульового позитивного сальдо у період розквіту і, таким чином, до виникнення циклічного дефіциту бюджету.

Сутність концепції функціональних фінансів полягає в тому, що держава повинна турбуватися не про збалансованість бюджету, а про макроекономічну стабільність економіки. Прибічники цієї концепції стверджують, що податкова система повинна автоматично стимулювати збільшення податкових надходжень у період економічного зростання (недискреційна фіскальна політики), що приведе до самоліквідації бюджетного дефіциту. Крім того, за рахунок позик та емісії грошей уряд фактично може фінансувати будь-який дефіцит, тобто держава не може збанкрутіти. Вважається також, що за великого обсягу національного багатства, у тому числі у населення, проблема державного боргу не є обтяжливою і гострою для національної економіки.

Держава будує свою фінансову політику так, що періодично використовує усі три концепції.

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

— кредитно-грошова емісія (монетизація);

— випуск державних позик;

— боргове фінансування;

— зважена податкова політика.Кредитно-грошова емісія пов'язана з випуском додаткової маси грошей в обіг для фінансування саме бюджетного дефіциту. Емісія грошей посилює інфляцію, погіршує стан грошового обігу, спричинює тяжкі наслідки у сфері економічних та соціальних відносин. Внаслідок монетизації дефіциту бюджету держава може отримати сеньйораж — дохід від друкування та карбування грошей. Він виникає, якщо темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВНП, у результаті чого середній рівень цін збільшується і в країні починає наростати інфляція. В результаті усі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок, який з'являється за рахунок перерозподілу частини їхніх доходів на користь держави через зростаючі ціни. Інфляційний податок — це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.

Покриття бюджетного дефіциту за допомогою боргового фінансування, тобто випуску державних позик за визначених умов, виштовхує частину інвестицій із виробничого процесу, призводить до падіння чистого експорту, збільшення ринкової ставки процента і зниження споживчих видатків. Державні цінні папери "зв'язують" частину грошових коштів населення та фінансових ресурсів підприємств, зокрема комерційних банків, які внаслідок цього проводять менше активних операцій, тобто згортають обсяги кредитних та інвестиційних операцій. Грошовий ринок реагує на підвищення попиту на гроші зростанням процентної ставки. Це зростання скорочує приватні інвестиції, що пов'язано з виникненням так званого ефекту витіснення, який великою мірою послабляє стимулюючий ефект фіскальної політики. Ефект витіснення визначається тим, що чим більший дефіцит, тим вищий обсяг заощаджень, який використовується для фінансування державних видатків, і тим менша величина коштів, доступних для фінансування інвестицій.

Проблему дефіциту державного бюджету неможливо вирішити за рахунок боргового фінансування, оскільки категорії "бюджетний дефіцит" і "державний борг" тісно пов'язані між собою. Державний борг складається із суми випущених, але непогашених державних позик з нарахованими процентами за весь час існування держави. За рахунок боргового фінансування можна знизити величину бюджетного дефіциту, але відразу автоматично починає зростати державний борг. Як уже зазначалося, щорічний дефіцит може покриватися або за рахунок зростання державного боргу, або за рахунок емісії грошей. Навіть бездефіцитний бюджет не може свідчити про здоровий стан економіки, якщо у держави великий борг, тому бюджетний дефіцит завжди є у центрі уваги, а величина державного боргу обмежується — за міжнародними стандартами він не повинен перевищувати 60 % від обсягу ВВП. Саме цю величину граничного обсягу боргу закладено у Бюджетному кодексі України2.

Ще одним методом фінансування бюджетного дефіциту є впровадження зваженої податкової політики. Проблема збільшення податкових надходжень до державного бюджету виходить за межі фінансування бюджетного дефіциту, оскільки пов'язана з проведенням комплексної податкової реформи, спрямованої на зниження податкових ставок і розширення бази оподаткування.

Одним із головних завдань фінансової науки є розробка податкових концепцій, що визначають економічно оптимальний і соціально справедливий рівень оподаткування, достатній для фінансування державних функцій, який би не пригнічував стимули до інвестування і мотивації до праці.

Проблему вибору моделі фінансування можна розглядати досить широко: який зі способів — "податкові фінанси" або "боргові фінанси" — більше відповідає вищим цілям розвитку суспільства, забезпечує оптимальний розподіл між державою і приватним сектором? Першим дослідив податкові та боргові фінанси Д. Рікардо. Він дійшов висновку, що ці дві форми фінансів однаково впливають на характер і обсяг суспільного добробуту ("теорема еквівалентності Рікардо"). Іншими словами, у відносинах платників податків з державою податки і борги сприймаються приватними особами однаково, але підвищена сплата податків задля погашення державного боргу вже викликає невдоволення. З цього Д. Рікардо робить висновок, що система боргів більш спустошлива для національного капіталу, ніж система оподаткування того ж розміру. Навколо висновків Д. Рікардо і сьогодні точиться полеміка. її головна тема — поведінка приватного сектору, стан економіки, господарські ефекти фіскальної політики держави за змішаного податково-боргового фінансування бюджетних витрат.

Слід зауважити, що жоден зі способів фінансування дефіциту державного бюджету не має абсолютних переваг над іншими і не є повністю безінфляційним.








Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 2928;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.01 сек.