Валютне регулювання

Сучасний валютний ринок становить розгалужену систему механізмів, функціонування яких має забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют із метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Найсуттєвішим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору і дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, а й його спроможністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.

Свобода вибору суб'єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе у процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.

Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку. По-перше, він завжди є конкурентним ринком. Суб'єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання найбільшого прибутку. По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять елементи валютного ризику. Валютний ризик органічно пов'язаний із конкуренцією, з елементами невизначеності економічної кон'юнктури, зрештою, з обов'язковою присутністю суб'єктивного моменту в поведінці контрагентів, який не завжди можна прогнозувати.

Невід'ємним атрибутом валютного ринку є наявність функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок — це інституційно регульований ринок. Уся система міжнародних валютних організацій, союзів і угод, що діють на міждержавній і транснаціональній основі, а також система страхування від валютного ризику є відповідними атрибутами валютно-ринкової діяльності. Але функція регулювання валютного ринку може реалізуватися тільки у певних межах. І за формою, і за змістом вони не можуть і не повинні підмінювати ринкових саморегуляторів. Вони лише доповнюють і відповідно коригують дії останніх.

Валютний ринок, побудований лише на інституційно регульованих структурах, перестає бути ринком по суті. У такому разі він втрачає основне — свою стимулюючу функцію, конкурентно-конструктивну місію. Тому, розглядаючи механізм ринкових регуляторів, необхідно виходити з їх обслуговуючої, коригувальної ролі в загальному процесі саморегулювання валютного ринку. Таким чином, взаємний інтерес контрагентів, валютний прибуток, конструктивна конкуренція, комерційний ризик, система інституційних регуляторів — такий далеко не повний перелік основних органічно пов'язаних між собою ланок, на яких будується сучасна структура валютного ринку.

У валютних операціях, здійснюваних на валютному ринку, беруть участь різні групи економічних суб'єктів, кожна з яких прагне задовольнити власний комерційний інтерес. Це традиційна тріада — продавці валюти, її покупці та посередники. Іншими словами, суб'єктами валютного ринку є:

— по-перше, фірми, організації й індивідуальні особи, зайняті в різних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

— по-друге, комерційні банківські установи, що забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

— по-третє, у функціонуванні валютного ринку особливоважливу роль відіграють брокерські фірми, контори й окреміброкери, що займаються посередницькою діяльністю, одержуючи за неї відповідну компенсаційну винагороду. На окремих валютних ринках ці структури проводять більше половинивалютних операцій;

— по-четверте, державні установи, основне місце серед якихзаймають валютні банки і державні казначейства окремихкраїн.

Основним споживачем валютного ринку, який, по суті, визначає попит на його основний товар — валютні ресурси, є світові транснаціональні банки. На них припадає близько 90 % усього валютного обігу. Внаслідок цього валютні курси формуються звичайно у процесі здійснення міжбанківських операцій.

Статистичних даних про щорічні обсяги операцій на валютному ринку немає. За деякими оцінками, сучасний сукупний оборот валютних ринків досягає 100 трлн дол. за рік. Така астрономічна цифра пояснюється багаторазовістю валютних переказів як готівкою, так і на безготівковій основі.

Сучасне технічне оснащення валютного ринку — його широка комп'ютеризація, насичення новітніми засобами електронного зв'язку, з одного боку, істотно прискорює оборот валютних ресурсів і міжнародних платіжних документів, міграцію капіталу, а з іншого — забезпечує органічне поєднання територіальних структур і функціональних центрів світового ринку в єдину глобальну цілісну систему.

Найбільші валютні центри розташовані в країнах, де валютні обмеження зведено до мінімуму. Такими центрами є валютні ринки у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та інших містах. На цих ринках обсяги валютних операцій можуть становити 100млрд дол. і більше в день.

Проте активи валютного ринку не зводяться тільки до грошових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють:

1)у вузькому значенні цього поняття — грошові знаки іноземних держав;

2) у широкому розумінні — цінні папери, тобто платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті, а також інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння та ін.).

У практиці функціонування валютного ринку використовують дві групи валютних операцій.

Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавний (у тому числі регіональний) і національний. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побудови усієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни. До членів МВФ у 1992 р. було прийнято країни колишнього СРСР, у тому числі Україну. У результаті фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, здійсненого цією важливою міжнародною організацією. Зараз її членами є практично всі (за невеликим винятком) країни світу.

Важливою ланкою в системі валютних відносин є Світовий банк — міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ у Бреттон-Вудсі (США, штат НьюГемпшир) у 1944 р. (попередня назва Світового банку — Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Вступ країни до МВФ автоматично забезпечує їй членство у Світовому банку. Одночасно вся кредитна діяльність банку, що має звичайно довгостроковий характер і пов'язана з фінансуванням об'єктів виробничого призначення, прямо і безпосередньо синхронізується з відповідними експертними оцінками МВФ. Йдеться про те, що надання кредитів Фондом одночасно забезпечує відкриття кредитів і Світового банку. Більше того, як свідчить світова практика, у такому разі у відповідний спосіб діють і найбільші приватні банки.

Вступивши до МВФ, Україна одночасно увійшла до структури Світового банку, їй виділена квота в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. Валютну готівку за членство України в банку в сумі 7,9 млн дол. внесли Нідерланди, що є країною — опікуном України в названій банківській структурі.

Вступ України до МВФ і Світового банку дає їй можливість одержувати достатньо вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації власної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принципів і методів, визначених МВФ і регіональними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

Зміст валютного регулювання конституюється чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та міждержавних розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування і розпорядження валютними цінностями, напрями валютного контролю і відповідальності за порушення валютного законодавства та ін.

Механізм валютного регулювання на національному рівні становить систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни.

З цією метою уряд приймає постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, уряд приймає постанови, що:

1) вимагають від окремих осіб або фірм, які одержують іноземну валюту, передати або продати її уряду;

2) нормують запаси іноземної валюти. Підприємець, котрий бажає здійснити платежі за кордон в іноземній валюті,може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дасть йому змоги купити за кордоном стільки товарів, скільки він хотів би. Тому українська фірма, що бажає експортувати свої товари за кордон, повинна знати про всі чинні постанови з валютного регулювання в Україні та в інших країнах, оскільки вони можуть відбитися на її спроможності постачати товари або одержувати платежі з цих країн.