Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 15 страница

ІІ. Закони України:

• від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який визначає правові й економічні основи капітального будівництва в Україні, а саме:

- дає поняття капітальних вкладень (ст. 1), визначає їх джерела (ст. 10);

- визначає основні фонди як об'єкти інвестування (ст. 4);

- визначає суб'єктів інвестиційної діяльності (ст. 5), їх права (ст. 7) та обов'язки (ст. 8);

- визначає договір як правову форму взаємовідносин між суб'єктами інвес­тиційної діяльності (ст. 9);

- закріплює правові форми державного регулювання у сфері інвестування (ст. 12);

- встановлює порядок прийняття рішень щодо загальноукраїнських інвес­тицій (які здійснюються з державного бюджету) - ст. 13;

- визначає принципи держзамовлення на капітальне будівництво (ст. 14);

- закріплює основні засади державної експертизи інвестиційних проектів (ст. 15);

- принципи ціноутворення в галузі капітального будівництва (ч. 2 ст. 17);

• від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування», який визначає основні за­сади містобудування як складної (комплексної) діяльності, що включає: планування, забудову територій та інше використання територій; розробку і реалізацію містобудівної документації та інвестиційних програм розви­тку населених пунктів і територій; визначення територій, вибір, вилучення

(викуп) і надання земель для містобудівних потреб; здійснення архітек­турної діяльності; розміщення об'єктів будівництва різного призначення (житлово-цивільного, виробничого, соціально-оздоровчого та іншого при­значення); створення соціальної, інженерної та транспортної інфраструк­тури територій і населених пунктів; розробку правових актів, державних стандартів, норм і правил, пов'язаних з містобудуванням; контроль за до­триманням містобудівної документації та ін. (ст. 2), визначає об'єкти (ст. 3) та суб'єкти містобудування (ст. 4), основні вимоги до містобудівної доку­ментації (ст. 5), основні засади у сфері містобудування (статті 7-15), понят­тя містобудівної документації та основні вимоги до її розробки та реалізації (статті 17-18) та ін.;

• від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якого виконання проектних та вишукувальних робіт належить до науково-технічної діяльності (ст. 1);

• від 14.10.1994 р. «Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування»: встановлює відповідальність за порушення вимог спеціального будівельного законодавства як виконав­цями (за договором підряду чи інвестором-забудовником, що здійснює бу­дівництво господарським способом), так і замовником за договором підря­ду на капітальне будівництво;

• від 10.02.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу» (визначає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інвестиційних програм і проектів будівництва);

• від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяльність», відповідно до якого об'єкти будівництва повинні відповідати встановленим архітектурним вимогам, при виборі виконавців можуть організовуватися конкурси, здійснення контролю за дотриманням встановлених архітектурних вимог та інвести­ційного проекту може здійснюватися за участю архітектора як розробника проекту та ін.;

• від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій» встановлює вимо­ги до будівельного майданчика, інвестиційного проекту будівництва щодо відповідності його затвердженому плану забудови відповідного населено­го пункту, обов'язок забудовника (інвестора чи уповноваженої ним особи) отримати необхідний для проектування дозвіл на будівництво об'єктів міс­тобудування відповідно до встановленого порядку (ст. 24), а також дозвіл на виконання будівельних робіт, що засвідчує право забудовника та підряд­ника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж і споруд (ст. 29);

• від 22 грудня 2006 року «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікро­районів) застарілого житлового фонду»;

• та ін.

ІІІ. Нормативно-правові акти Президента України, зокрема: укази Президента України від 03.03.2006 р. № 185/2006 «Про заходи щодо вдосконалення держав­ного регулювання у сфері будівництва житла та стабілізації ситуації на первин­ному ринку житла», від 10.04.2006 р. «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності» та ін.

IV. Постанови Кабінету Міністрів України:

• Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. № 225;

• від 25.11.1999 р. № 2137 «Про затвердження Порядку проведення архітек­турних та містобудівних конкурсів»;

• від 6 вересня 2000 р. № 1401 «Про затвердження Типового положення про управління капітального будівництва обласної, Київської та Севастополь­ської міської державної адміністрації»;

• від 27 грудня 2001 р. № 1764 «Про затвердження Порядку державного фі­нансування капітального будівництва»;

• від 18 січня 2003 р. № 56 «Про делегування повноважень щодо стандартиза­ції у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів»;

• від 22 вересня 2004 р. № 1243 «Про Порядок прийняття в експлуатацію за­кінчених будівництвом об'єктів»;

• Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2005 р. № 668;

• від 18.10.2006 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію»;

• Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затв. поста­новою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р. № 1434;

• Положення про Міністерство регіонального розвитку та будівництва Украї­ни, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 750

• Порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та про­ведення їх державної експертизи, затв. постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 31 жовтня 2007 р. № 1269

• та ін.

V. Відомчі нормативно-правові акти:

• спільний наказ Державного комітету України з питань регуляторної полі­тики та підприємництва і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 112/182 від 13.09.2001 р. «Про затвердження Ліцензійних умов провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих кон­струкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж)»;

• спільний наказ Державного комітету України з питань технічного регулю­вання та споживчої політики і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 24.02.2003 р. № 27/12 «Про затвердження Порядку ви­дання та розповсюдження нормативних документів у галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів»;

• наказ Державного комітету України з будівництва та архітектури від 16.07.2003 р. № 112 «Про затвердження Порядку розгляду Держбудом України інвестиційних програм і проектів будівництва, які затверджуються Кабінетом Міністрів України»;

• Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з проектування, монтажу, технічного обслуговування засобів протипожежного захисту та сис­тем опалення, оцінки протипожежного стану об'єктів, затв. наказом Держав­ного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій 01.09.2004 № 99/33; • таін.

У системі будівельного законодавства велика питома вага належить техніко-економічним нормам, що містяться в будівельних нормах, і правилах (державних, відомчих, регіональних), стандартах (державних, відомчих), тех­нічних умовах:

Державні будівельні норми (ДБН) - розробляються на продукцію, процеси і послуги в галузі містобудування (вишукування, проектування, зведення, рекон­струкції, планування і забудови населених пунктів і територій), а також у галу­зі організації, технології, управління й економіки будівництва; затверджуються Мінрегіонбудом України.

Відомчі будівельні норми (ВБН) - розробляються заінтересованими відом­ствами за погодженням з Мінрегіонбудом України, у разі відсутності ДБН, а також необхідності встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги ДБН, з урахуванням специфіки діяльності організацій та підприємств цього відомства.

Регіональні будівельні норми (РБН) - містять регіональні правила забудо­ви населених пунктів і територій; розробляються місцевими державними адміні­страціями за погодженням з Мінрегіонбудом України.

Державні стандарти (ДСТ) встановлюють організаційно-методичні та загаль-нотехнічні вимоги до об'єктів інвестування, в тому числі будівництва і промисло­вості продукції будівельного призначення, забезпечуючи їх розробку, виробни­цтво (виготовлення) та експлуатацію (використання); затверджуються відповід­ним господарським міністерством, відомством, а у сфері будівництва - Мінрегі­онбудом України.

Технічні умови (ТУ) встановлюють вимоги до конкретних видів промислової продукції будівельного та іншого призначення, її використання, пакування, мар­кування, приймання, контролю та випробування, транспортування та зберігання; затверджуються заінтересованими організаціями за погодженням з Мінрегіонбу­дом України.

Значну роль відіграють і рекомендаційні акти, що орієнтують учасників від­носин на оптимальну і бажану для суспільства поведінку у сфері капітального бу­дівництва. Прикладом таких актів є, зокрема, Положення про підрядні контракти в будівництві України, затверджене науково-технічною радою Мінбудархітекту-ри України (протокол від 15.12.1993 р. № 9), що містить положення щодо порядку укладання, змісту та виконання таких договорів.

6. Відповідальність за правопорушення у сфері капітального будівництва

У сфері капітального будівництва, включаючи й договірні відносини, застосо­вуються такі види господарсько-правової відповідальності:

1. Відшкодування збитків - універсальна форма господарсько-правової відпо­відальності, що застосовується в будь-яких відносинах: вертикальних і горизон­тальних, договірних і позадоговірних.

2.Стягнення неустойки (штрафних санкцій); використовується залікова не­устойка, яка сплачується за передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК) та/або догово­ром порушення сторонами договірних зобов'язань.

3.Конфіскація застосовується у випадках, передбачених законодавством:

- якщо договір підряду на капітальне будівництво визнаний недійсним як такий, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспіль­ства (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України);

- у разі якщо прибуток (доход) був отриманий учасником відносин з капі­тального будівництва внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 240 Господарського кодексу України).

4. Господарсько-адміністративні штрафи застосовуються відповідно до ст. 25 Закону від 16.11.1992 р. «Про основи містобудування» і ст. 1 Закону від 14.10.1994р. «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» у випадках:

• проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвер­дженої проектної документації - у розмірі 50% вартості цих робіт;

• передачі проектною організацією замовнику робочої документації, що не відповідає державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані в установленому порядку, та затвердженому проекту - у розмірі 30% вартості розробленої робочої до­кументації;

• виробництва, реалізації або застосування в будівництві будівельних ма­теріалів, виробів і конструкцій, які не відповідають державним стандар­там, нормам і правилам або проектним рішенням, а так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її, - у розмірі 25% вартості реа­лізованої продукції;

• виконання будівельних робіт, що не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням,- у розмірі 10% вартості ви­конаних робіт;

• прийняття в експлуатацію об'єктів, зведених з порушенням законодавства, а так само місцевих правил забудови населених пунктів або проектних рі­шень, - у розмірі 5% вартості відповідних об'єктів;

• здійснення окремих видів господарської діяльності у будівництві, що підляга­ють ліцензуванню, без отримання у встановленому порядку ліцензії - у роз­мірі плати за видачу ліцензії на відповідний вид господарської діяльності;

• ухилення від виконання або несвоєчасне виконання приписів інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю - у розмірі 50 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

• експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будів­ництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісія­ми - у розмірі 10% вартості виконаних робіт;

• в інших випадках, передбачених Законом від 14.10.1994 р.

При цьому сплата штрафів не звільняє підприємство від усунення допущених порушень і відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушень, передбаче­них названими законами.

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які здійснюють державний нагляд за додер­жанням підприємствами вимог спеціального будівельного законодавства (місто­будівної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, державних стандартів, норм і правил при здійсненні проектування, будівельних робіт, виго­товленні будівельних матеріалів, виробів і конструкцій).

5. Господарсько-організаційні санкції, що застосовуються інспекціями держав­ного архітектурно-будівельного контролю, які відповідно до своїх повноважень (діють на підставі Положення про архітектурно-будівельний контроль, затв.го постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 225, та Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затв. постановою Кабінету Мі­ністрів України від 18 жовтня 2006 р. № 1434) мають право:

• давати у межах своїх повноважень замовникам, проектним і будівель­ним організаціям, підприємствам, що виготовляють будівельні матеріа­ли, вироби і конструкції, обов'язкові для виконання приписи щодо усу­нення порушень законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів, вносити замовникам про­позиції про припинення фінансування об'єктів до усунення виявлених недоліків;

• вимагати в необхідних випадках від замовників, підрядників, виробників будівельних матеріалів, виробів і конструкцій вибіркового розкриття окре­мих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомок і за­мірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матері­алів, виробів і конструкцій;

• зупиняти будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурним вимогам, технічним умовам, затвердженим проектним рішенням, місцевим правилам забудови населених пунктів або здійснюються без дозволу на їх виконання, а також виробництво і застосування в будівництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, виготовлених з порушенням державних стандартів;

• вносити подання відповідним органам про анулювання або призупинення дії ліцензій на право здійснення спеціальних видів робіт у проектуванні та будівництві суб'єктами, які допускають грубі порушення законодав­ства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог, технічних умов, затверджених проектних рішень, місцевих правил забудови населе­них пунктів;

• безплатно одержувати від замовників, будівельних організацій, підпри­ємств, що виробляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а також органів державної статистики звітні дані про введення в дію основних фон­дів, реалізацію готової продукції;

• складати протоколи про правопорушення у сфері містобудування та накла­дати штрафи відповідно до чинного законодавства.

Дії і рішення посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю можуть бути оскаржені в органи, яким ці інспекції підпорядковані, або до суду.

Контрольні запитання

1. В яких значеннях застосовується поняття «капітальне будівництво»?

2. В яких формах може здійснюватися капітальне будівництво?

3. Скільки основних стадій має процес капітального будівництва?

4. Які основні нормативно-правові акти регулюють відносини, що складаються в процесі капітального будівництва?

5. Розкрийте поняття «будівельні правовідносини».

6. Яким чином проявляється комплексний характер будівельних правовід­носин?

7. Які категорії осіб беруть участь у будівельних правовідносинах?

8. Наскільки значною є роль держави як учасника будівельних правовідносин?

9. На яке відомство покладаються функції спеціально уповноваженого органу держави у сфері капітального будівництва?

10. У чому полягають основні функції спеціально уповноваженого органу дер­жави у сфері капітального будівництва?

11. Які види діяльності у сфері капітального будівництва підлягають ліцензу­ванню?

12. В чому проявляється державне регулювання відносин у сфері капітального будівництва?

13. Яка мета проведення державної експертизи інвестиційних проектів будівни­цтва?

14. В якому порядку здійснюється прийняття закінчених будівництвом об'єктів в експлуатацію?

15. Які форми відповідальності застосовуються до порушників законодавства про капітальне будівництво?

16. Чи застосовується повне відшкодування збитків за порушення умов догово­ру (контракту) на капітальне будівництво?

17. Які види господарсько-правових санкцій застосовуються у вертикальних від­носинах з капітального будівництва? Які органи можуть застосовувати такі санкції?

18. Який вид та форми неустойки передбачені ГК за порушення умов договору підряду на капітальне будівництво?

ТЕМА 24.

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.Поняття інновацій та інноваційної діяльності.

2.Система законодавства про інноваційну діяльність.

3.Інноваційні правовідносини.

4.Заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності.

1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності

Одним з видів господарської діяльності (а для значної частини суб'єктів гос­подарювання - складовою їх господарської діяльності, що забезпечує конкурент -ноздатність її результатів - товарів, робіт послуг) є інноваційна діяльність, яка має особливе значення у зв'язку з орієнтацією нашої держави на забезпечення інноваційного шляху розвитку економіки країни.

Попри деякі розбіжності в законодавстві (про що зазначатиметься нижче) можна дати таке визначення цього поняття:

Інноваційна діяльність - це різновид господарської діяльності, що здійсню­ється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у вироб­ництво і соціальну сферу з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в тому числі випуску і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнення прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, здій­снення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального й еколо­гічного становища, випуску нових конкурентноздатних товарів, послуг та ін.

Вирішальною ознакою інноваційної діяльності є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/або застосовуються в процесі її здійснення.

Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноз-датні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Залежно від мети здійснення інноваційна діяльність може бути некомерційною та комерційною.

Некомерційною слід визнати таку інноваційну діяльність, метою здійснення якої є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими стро­ками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у ви­робництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку як без­посередня мета здійснення такої діяльності - відсутня, проте вона може бути до­сягнута згодом як один з її результатів).

Комерційною є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і ко­мерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Види інноваційної діяльності, відповідно до ст. 327 ГК України, визначаються залежно від її напрямів:

• проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

• розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів тех­ніки і технології;

• розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначе­них для поліпшення соціального та екологічного становища;

• технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробни­цтва нової продукції або впровадження нової технології.

Здійснення інноваційної діяльності можливе завдяки збалансованій реаліза­ції (1) приватних інтересів учасників (в тому числі суб'єктів) такої діяльності (в забезпеченні конкурентоспроможності товарів та послуг і збільшення в результа­ті цього розміру прибутку від їх реалізації) і (2) публічних інтересів (в підвищенні ефективності економіки країни, регіону, а також задоволення інших суспільних потреб у сфері охорони здоров'я, освіти, культури тощо). Зазначена обставина зу­мовлює втручання держави у сферу інноваційної діяльності. Основними напря­мами та принципами державної інноваційної політики є:

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння іннова­ційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної коо­перації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутріш­ньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і мит­ної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Для стимулювання залучення інвестицій в інноваційну діяльність встановле­на система державних гарантій (ст. 329 ГК України) та низка інших заходів. Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності:

- підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку створення та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовіс­ної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та со­ціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

Програмою розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки (затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801) передбачений комплекс заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної діяльності, зокрема:

• створення системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції;

• розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб'єктів господарської діяльності;

• створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інновацій­них проектів;

• розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здій­снення лізингових, факторингових та інших операцій.

Найбільшого заохочення з боку держави та суспільства заслуговує інноваційна діяльність з пріоритетних напрямів, що забезпечують науково-технологічне онов­лення виробництва та сфери послуг у країні, наповнення внутрішнього ринку кон­курентною наукоємною продукцією та можливість виходу з нею на світовий ринок. З метою концентрації ресурсів держави на таких напрямах Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» передба­чено механізми реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності залежно від їх видів: стратегічні (розраховані на тривалу перспективу - не менше ніж 10 ро­ків - найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-прогнозного аналі­зу світових тенденцій соціально-економічного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу) і середньо-строкові (розраховані на реалізацію протягом найближчих 3-5 років напрями інно­ваційного оновлення промислового, сільськогосподарського виробництва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою кон­курентоспроможністю на внутрішньому та/або зовнішньому ринках).

Проте напрям стимулювання інноваційної діяльності держава поєднує з ін­шим, що має забезпечити ефективність використання коштів держави та місцевих бюджетів на підтримку інновацій та уникнення (мінімізацію) зловживань з боку несумлінних суб'єктів інноваційної діяльності. Це забезпечується низкою відпо­відних заходів, серед яких провідне місце належить науково-технічній експертизі інноваційних проектів та їх реєстрації. В обов'язковому порядку підлягають такій експертизі інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, а також інноваційні проекти, що реєструються з метою отримання передбачених законом пільг чи інших форм фінансової підтримки з боку держави.

2. Система законодавства про інноваційну діяльність

Інноваційна діяльність регулюється низкою нормативно-правових актів різ­ної юридичної сили - від законів до локальних нормативно-правових актів.

Нормативно-правові акти вищої юридичної сили: кодекси:

• Господарський кодекс України, в главі 34 дається визначення інноваційної діяльності (ст. 325), визначаються її види (ст. 327), форми інвестування в інновації (ст. 326), шляхи та форми державного регулювання (ст. 328) та система державних гарантій інноваційної діяльності (ст. 329), основні заса­ди державної експертизи інноваційних проектів (ст. 330), поняття та зміст договору на створення і передачу науково-технічної продукції (ст. 331), який використовується для виконання інноваційних розробок на замов­лення суб'єкта інноваційної діяльності з метою їх наступної реалізації;

• Цивільний кодекс України - глава 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт» (регулює договірні відносини, що складаються в процесі виконання таких робіт, в тому числі розробки інноваційних проектів);

закони України:

• від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», в ст. З якого закріплено по­няття інноваційної діяльності як однієї з форм інвестиційної діяльності;

• від 13.12.1991 р. «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким інноваційна діяльність належить до науково-технічної (ст. 1);

• від 02.10.1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визна­чає основні засади проведення науково-технічної експертизи, включаючи й експертизу інноваційних програм і проектів;

• від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності техно­логічних парків» (в ред. Закону від 12.01.2006 р.), що регулює особливість здійснення інноваційної діяльності зазначених у ньому суб'єктів інновацій­ної діяльності;

• від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», що забезпечує правове ре­гулювання комерційної інноваційної діяльності, в тому числі: дає визна­чення основним поняттям (інновацій, інноваційної діяльності, інновацій­ного продукту, інноваційної продукції, інноваційного проекту, інноваційної інфраструктури, суб'єктів інноваційної діяльності, інноваційного підпри­ємства, об'єктів інноваційної діяльності - статті 1, 4, 5, 14-16), закріплює принципи державної політики у сфері комерційної інноваційної діяльності (ст. 3), основні засади державного регулювання в цій сфері (статті 6-12), визначає правовий режим інноваційних проектів (статті 12-13) та заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності (статті 17-22);

• від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Укра­їні», що закріплює визначення понять пріоритетних напрямів інновацій­ної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, експертизи, затвердження, механізму їх реалізації та моніто­рингу;

• від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», що визначає правові, економічні, організаційні та фінансові заса­ди державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій і спря­мований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продук­ції, охорони майнових прав на вітчизняні технології на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері; визначає умови укладення договору про трансфер технологій, в тому числі його істотні умови (ст. 16), види таких договорів (ст. 17) та обмеження щодо їх укладення (ст. 18);