Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності 16 страница

• від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка», що регу­лює правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані зі створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка», і спрямова­ний на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва, впровадження високотехнологічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення надходжень до державного та місцевих бюджетів шляхом по­єднання освіти, науки і виробництва з метою прискорення інноваційного розвитку економіки України.

Крім законів, Верховна Рада України прийняла низку постанов, які регулю­ють інноваційні відносини. Однією з них (від 13 липня 1999 р.) є затверджена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, в якій ви­знається виключна значущість інноваційного шляху розвитку економіки Украї­ни, визначаються його головні цілі, пріоритетні напрями, комплекс стимулюючих та організаційно-управлінських заходів.

Підзаконні нормативно-правові акти з питань інноваційної діяльності регу­люють, як правило, процедурні та/або організаційні аспекти питання інновацій­них відносин, серед них:

акти Президента:

• в тому числі Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій, затв. Указом Президента України від ЗО грудня 2005 року № 1873/2005; Указ Президента України від 18.08.2006 р. «Про Національну раду з інноваційного розвитку України»;

постанови Уряду України:

• від 28 грудня 2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку ін­вестиційної діяльності на 2002-2010 роки», в якій важливим напрямом державної інвестиційної політики визнається сприяння створенню інду­стріальних парків для розвитку високотехнологічних виробництв, а також передбачається низка заходів, спрямованих на його реалізацію;

• від 05.08.2002 р. № 1106 «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів»;

• від 17 липня 2003 р. № 1094 «Про затвердження Порядку формування, екс­пертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності»;

• від 6 серпня 2003 р. № 1219 «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур ін­ших типів»;

• від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвердження Порядку державної реє­страції інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів»;

• від 20.09.2006 р. № 1335 «Про віднесення Української державної іннова­ційної компанії до сфери управління Державного агентства з інвестицій та інновацій»;

• від 23.11.2006 р. № 1643 «Про затвердження Порядку зарахування сум по­датку на прибуток підприємств на спеціальні рахунки технологічного пар­ку, його учасників та спільних підприємств, використання зазначених ко­штів і здійснення контролю за їх витрачанням»;

• від 29.11.2006 р. № 1657 «Деякі питання організації діяльності технологіч­них парків»;

• Порядок проведення моніторингу та здійснення контролю за реаліза­цією проектів технологічних парків, затв. постановою КМ України від 21.03.2007 р.№517та ін.;

• розпорядження КМ України:

• від 27.12.2006 р. № 669-р «Питання створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки»;

• Концепція створення індустріальних (промислових) парків, схвалена роз­порядженням КМ України від 01.08.2006 р. № 447-р;

• та ін.;

відомчі нормативно-правові акти:

• Порядок ведення державного реєстру технопарків та інноваційних структур інших типів, затв. Міністерством у справах науки і технологій 30.10.1998 №281;

• Наказ Міністерства промислової політики України від 11.09.2006 № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобуду­вання для агропромислового комплексу»;

• Порядок конкурсного відбору інноваційних проектів для їх фінансової під­тримки, затв. наказом Державного агентства України з інвестицій та інно­вацій від 16.11.2006 №34;

• та ін.

Міжнародно-правові акти:

• Угода про науково-технічне співробітництво в межах СНД (13.03.1992 р.);

• Угода від 24 вересня 1993 р. про підтримку і розвиток малого підприємни­цтва в державах - учасницях СНД (Угоду ратифіковано із застереженнями Законом № 582-XIV від 08.04.99);

• Угода від 24 грудня 1993 р. про міждержавну експертизу проектів будівни­цтва, які становлять взаємний інтерес для держав - учасниць Співдружнос­ті Незалежних Держав;

• Угода від 16 червня 1994 р. між Україною та Європейським Співтовари­ством про наукове і технологічне співробітництво (Угоду ратифіковано За­коном № 368-IV від 25.12.2002);

• Угода між Урядом України, Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів Республіки Білорусь про співробітництво і кооперацію в галу­зі створення і виробництва хімічних волокон і технологічного обладнання для їх випуску (Москва, 17 жовтня 1994 р.).

3. Інноваційні правовідносини

У процесі організації, безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та контролю за дотриманням її суб'єктами вимог чинного законодавства складається особливий різновид господарських відносин - інноваційні відносини, що, як пра­вило, регулюються актами законодавства різної юридичної сили та договорами.

Інноваційні відносини складаються щодо певних благ. Ст. 4 Закону «Про ін­новаційну діяльність» визначає цінності, що можуть бути об'єктами інновацій­ної діяльності, а саме:

інноваційні програми і проекти;

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційно­го або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції. Учасниками інноваційних відносин є:

1) суб'єкти інноваційної діяльності;

2) органи (організації), наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності;

3)особи, що належать до інноваційної інфраструктури;

4)споживачі інноваційної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та/або юридич­ні особи - як резиденти, так і нерезиденти, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цін­ності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб'єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою ін­тенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурен­тоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових органі­зацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задоволен­ня потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.

Відповідно до Положення про порядок створення і функціонування техно-парків та інноваційних структур інших типів (затв. постановою КМ України від 22.05.1996 р. № 549), інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції.

Розрізняють інноваційні структури організаційного типу (вид А) та договірно­го Шипу (вид Б).

Інноваційні структури організаційного типу (вид А) створюються в порядку, встановленому законодавством для відповідних організаційних форм суб'єктів підприємництва (підприємства, господарські товариства, виробничі кооперати­ви, господарські об'єднання).

Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укла­дення учасниками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в яко­му мають бути зазначені відомості: про склад учасників, напрями інноваційної ді­яльності, органи управління і порядок прийняття ними рішень, права та обов'язки учасників, порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку, при­йняття нових учасників інноваційної структури, порядок ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.

Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, орга­нізації та установи незалежно від форм власності (з урахуванням обмежень, вста­новлених законодавчими актами), зокрема:

- науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;

- навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базо­вих спеціальностей інноваційної структури;

- виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт і винаходів;

- інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

- суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, по­слуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Основними джерелами фінансування інноваційної структури є: вклади учас­ників; бюджетне фінансування за умови виконання державного замовлення; кре­дити банків; інвестиції, в тому числі іноземні; прибуток від підприємницької ді­яльності інноваційної структури; випуск в обіг цінних паперів відповідно до вста­новлених законодавством вимог.

Набуття статусу інноваційної структури (що засвідчується свідоцтвом про її реєстрацію та дає їй право на отримання податкових, валютно-фінансових та ін­ших передбачених законодавством пільг і переваг) відбувається з дотриманням встановленої процедури, першим етапом якої є розробка і затвердження уповно­важеним на це органом (Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів) проекту діяльності інноваційної структури, який повинен містити:

- визначення концепції та цілей функціонування інноваційної структури;

- визначення основного інноваційного продукту (товару, виду послуг);

- техніко-економічне обґрунтування;

- інформацію про учасників інноваційної структури;

- інформацію про її органи управління та положення про орган управління науково-технічною діяльністю інноваційної структури, погоджене з МОН України;

- бізнес-план, який передбачає комплекс підготовчих робіт з розгортання інноваційної структури (проведення необхідної інформаційно-рекламної роботи, залучення коштів заінтересованих українських та іноземних ін­весторів, виділення відповідної земельної ділянки тощо), робоче освоєн­ня території, будівництво й оснащення конкретних об'єктів, формування творчих колективів, опрацювання організаційно-економічного механізму функціонування інноваційної структури, створення бізнес-центру, техно­логічних інкубаторів, інноваційних фондів, навчальних закладів, консал­тингових і страхових фірм тощо, міжнародне співробітництво, виробничу та комерційну діяльність. Проект діяльності інноваційної структури (ІС) разом з її статутом (для ІС корпоративного типу/виду А) або договором про спільну діяльність (для ІС дого­вірного типу/виду Б) подаються до Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (Комісія), яка протягом не більше ніж 90 днів з моменту подання зазначених документів організує проведення їх експертизи і визначає відповідність критеріям діяльності ІС для набуття відпо­відного статусу (критерії визначаються Комісією, виходячи з вимог забезпечення світового рівня продукції/послуг, яку мають виробляти ці ІС).

Комісія готує експертний висновок і пропозиції щодо надання інноваційній структурі відповідного статусу, на підставі якого Міністерство освіти та науки України (МОН) здійснює реєстрацію інноваційної структури та її основного ін­новаційного продукту шляхом включення її до Державного реєстру інноваційних структур та видачі відповідного свідоцтва встановленого зразка.

Найбільш поширеним різновидом ІС організаційного типу є інноваційне під­приємство.

Інноваційним підприємством, відповідно до статей 1 і 16 Закону «Про інно­ваційну діяльність», визнається ІС організаційного типу (підприємство будь-якої організаційно-правової форми або об'єднання підприємств), що розробляє, виро­бляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70% його загального обсягу продукції і (або) послуг. Інноваційне підприємство може функціонувати як інноваційний центр, бізнес-інкубатор, технополіс, технопарк і та. ін.

Інноваційний продукт - це результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає таким вимогам: 1) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досяг­нення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патен­ти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів; 2) розробка продукту під­вищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень; 3) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентноздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають таким вимогам: 1) є результатом виконання інноваційного проекту; 2) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентноздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційний продукт та інноваційна продукція виробляються в результаті реалізації інноваційного проекту. Інноваційний проект - це комплект докумен­тів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції. Якщо іннова­ційний проект належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяль­ності, затверджених Верховною Радою України, він визнається пріоритетним інноваційним проектом (Порядок формування, експертизи та обговорення пріо­ритетних напрямів інноваційної діяльності затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1094).

Інноваційні проекти незалежно від джерел інвестування підлягають обов'язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудів­них і санітарно-гігієнічних вимог. Крім того, деякі категорії інноваційних проек­тів, відповідно до ст. 330 ГК України, підлягають державній експертизі в повному обсязі. Це стосується таких випадків:

• інвестування інноваційних проектів за рахунок Державного бюджету Укра­їни або місцевих бюджетів;

• виконання інноваційного проекту на замовлення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування;

• у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про необхідність експертизи окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногос­подарське значення.

Державна підтримка реалізації інноваційного проекту та передбачені законом пільги можуть надаватися лише за умови його державної реєстрації, яка здійсню­ється МОН України за ініціативою суб'єкта інноваційної діяльності у порядку, визначеному постановою КМ України від 17 вересня 2003 р. № 1474 «Про затвер­дження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів».

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інноваційних проектів МОН України організує проведення експертизи прийнятих до розгляду інноваційних про­ектів (виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявля­ють проекти на державну реєстрацію, відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу»). Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться МОН України до Державного реєстру інноваційних проектів, інформація про це публікується в офіційному бюлетені МОН України, а суб'єкту інноваційної діяльності видається свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту (є чинним протягом трьох років від дати його видачі).

Одним з різновидів інноваційного підприємства є технологічні парки, особли­вості правового становища яких визначається Законом «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». Відповідно до п. 1 ст. 1 цього За­кону, технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб (далі - учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з ме­тою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з ви­робничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечен­ня промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Відповідно до Порядку державної реєстрації технологічних парків, затв. по­становою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2006 р. № 1657:

• для здійснення державної реєстрації технологічний парк, визначений За­коном України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності техноло­гічних парків», подає до МОН такі документи: 1) заяву за затвердженою МОН формою; 2) проект діяльності та розвитку технологічного парку (далі - проект), підписаний керівником парку або його керівного органу, прошитий, пронумерований та засвідчений печаткою технологічного пар­ку або його керівного органу; 3) нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та установчих документів - для тех­нологічного парку - юридичної особи; нотаріально засвідчені копії догово­ру про спільну діяльність, свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб (керівного органу технологічного парку) та установчих документів -для технологічного парку - групи юридичних осіб; 4) довідку органу дер­жавної податкової служби за місцем реєстрації парку як платника податків про стан розрахунків з бюджетами всіх рівнів;

• вимоги до проекту, в якому мають зазначатися (бути включені):

- мета, функціональне призначення та галузева спрямованість його діяль­ності;

- етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

- ступінь розвитку наукової і виробничої інфраструктури, можливості її по­дальшого вдосконалення;

- результати аналізу ринків збуту продукції, в тому числі шляхом експорту, ринків сировини, витратних матеріалів, ресурсів для виробництва кінцевої продукції;

- відомості про рівень забезпеченості учасників технологічного парку ква­ліфікованими кадрами, прогнозні обсяги, джерела та форма фінансуван­ня на кожному етапі розвитку парку, прогнозні обсяги цільових субсидій для реалізації проектів парку та прогнозні обсяги сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

- дані про економічні, науково-технічні, соціальні та бюджетні результати діяльності парку;

• процедура реєстрації технологічного парку включає такі етапи:

1) МОН (а) реєструє подані документи відповідно до вищезазначених вимог у спеціальному журналі, (б) видає керівникові технологічного парку або його ке­рівного органу (уповноваженій керівником особі) письмове підтвердження факту надходження документів, (в) проводить перевірку їх відповідності встановленим вимогам пунктів і (г) протягом п'яти робочих днів з моменту реєстрації передає їх на розгляд Мінекономіки, Мінфіну, Мінпромполітики, Державної податкової адміністрації, Держмитслужби та у разі потреби інших центральних органів ви­конавчої влади;

2) у разі невідповідності документів встановленим вимогам МОН протягом п'яти робочих днів з моменту реєстрації повертає їх парку;

3) центральні органи виконавчої влади розглядають документи з урахуван­ням критеріїв, визначених МОН за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Мінпромполітики та Державною податковою адміністрацією, і не пізніше ніж че­рез 15 днів з моменту їх надходження подають МОН висновки щодо реєстрації технологічного парку;

4)на підставі позитивних висновків МОН протягом 10 робочих днів з мо­менту їх надходження приймає рішення про державну реєстрацію технологічного парку, згідно з яким керівникові парку або його керівного органу (уповноваженій керівником особі) видається свідоцтво про державну реєстрацію технологічного парку (далі - свідоцтво) за встановленою формою, що фіксується у спеціальному журналі за підписом особи, яка видала, і особи, яка одержала свідоцтво;

5)у разі коли центральні органи виконавчої влади висловили зауваження до проекту, МОН повертає документи технологічному парку у триденний строк з моменту їх надходження; технологічний парк усуває недоліки та надсилає МОН доопрацьовані документи;

6)МОН реєструє документи та надсилає їх на повторний розгляд централь­них органів виконавчої влади, які висловили зауваження; у разі повторного над­ходження зауважень від центральних органів виконавчої влади МОН може внести у п'ятиденний строк подані технологічним парком документи на розгляд Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів, утвореної постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 961, яка розглядає (за участю представників центральних органів виконавчої влади, що ви­словили зауваження) подані МОН документи у 30-денний строк з моменту їх над­ходження та надає МОН рекомендації щодо врегулювання розбіжностей стосов­но доцільності державної реєстрації парку; з урахуванням рекомендацій Комісії МОН приймає у триденний строк рішення щодо державної реєстрації технологіч­ного парку або повертає йому документи для внесення відповідних змін;

• заміна свідоцтва про державну реєстрацію технологічного парку: 1) підста­ви: внесення змін до установчих документів його керівного органу, що сто­суються найменування, організаційно-правової форми, місцезнаходження керівного органу парку, та зіпсуття свідоцтва; 2) документи, що подаються до МОН для заміни свідоцтва: заява про внесення відповідної зміни (змін) до свідоцтва чи про його зіпсуття; нотаріально засвідчену копію установчих документів керівного органу; оригінал свідоцтва; 3) МОН приймає протя­гом п'яти робочих днів з моменту надходження до МОН вищезазначених документів відповідне рішення. До другої категорії учасників інноваційних правовідносин (органів/організа­цій, наділених управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері інновацій­ної діяльності) насамперед належать органи державного регулювання. Такими, відповідно до розділу II Закону «Про інноваційну діяльність», є:

1. Верховна Рада України (визначає єдину державну політику у сфері іннова­ційної діяльності і здійснює повноваження, визначені ст. 7 Закону «Про іннова­ційну діяльність»: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної діяльності як окрему загальнодер­жавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального роз­витку, охорони довкілля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності).

ІІ. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради (затвер­джують регіональні інноваційні програми, що кредитуються з бюджетів відпо­відно Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтримки регіональних інноваційних програм; контролюють фінан­сування регіональних інноваційних програм за кошти бюджету Автономної Рес­публіки Крим, обласних і районних бюджетів).

III.Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, місь­кі ради (відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програ­ми; визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти міс­цевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядкову­ють їх своїм виконавчим органам; доручають своїм виконавчим органам фінан­сування місцевих інноваційних програм за рахунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджують порядок формування і використання коштів комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; контролюють фінансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролюють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ).

IV.Кабінет Міністрів України здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної ді­яльності як окрему загальнодержавну програму або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затверджує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеціально уповноваженому цен­тральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; готує та по­дає Верховній Раді України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реє­стру інноваційних проектів; інформує Верховну Раду України про виконання ін­новаційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів).

V. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності: здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх державної реєстрації; здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Ка­бінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інновацій­них програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи; затвер­джує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеці­алізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснен­ня фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфі­кації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності); здійснює контрольні функції у сфері інноваційної діяльності щодо суб'єктів такої діяльності.

Спеціально уповноваженим органом у сфері інноваційної діяльності було (а щодо певних питань - зберігає свої повноваження) Міністерство освіти і науки України до прийняття Президентом України Указу від 30.12.2005 р. «Про утво­рення Державного агентства України з інвестицій та інновацій», яким було за­тверджено також і Положення про це Агентство, що визначає:

• Статус Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України): центральний органом виконавчої влади зі спеціальним ста­тусом, робота якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України; Держінвестицій України є спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

• Основні завдання Держінвестицій України:

- участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики;

- координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвес­тиційної та інноваційної діяльності.

• Держінвестицій України відповідно до покладених на нього завдань: 1) по­дає в установленому порядку пропозиції щодо формування державної ін­вестиційної та інноваційної політики; 2) готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, державних інноваційних програм та необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; 3) бере участь у розробленні проектів Державної про­грами економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України та Програми діяльності Кабінету Міністрів України; 4) вживає за­ходів щодо залучення інвестицій в економіку України; 5) подає на розгляд Президентові України та Національній раді України з інвестицій та інно­вацій (далі - Національна рада) аналітичні матеріали та пропозиції з пи­тань, віднесених до його компетенції; 6) здійснює організаційне, інформа­ційне, правове та інше забезпечення діяльності Національної ради; 7) готує матеріали для проведення засідань Національної ради, проекти її рішень; вносить пропозиції Національній раді щодо персонального складу утворю­ваних нею експертних рад та робочих груп за напрямами інвестиційної та інноваційної діяльності; 8) організовує відповідно до законодавства про­ведення експертиз інвестиційних та інноваційних програм і проектів, по­дає відповідні пропозиції для розгляду Національною радою; 9) здійснює в межах своєї компетенції супроводження та фінансування інвестиційних та інноваційних програм і проектів, координацію роботи, пов'язаної із за­лученням в установленому порядку інвестицій, кредитів для реалізації програм і проектів, визначених Національною радою; 10) у межах своєї компетенції бере участь у підготовці міжнародних договорів України, го­тує пропозиції щодо їх укладення, денонсації, укладає міжнародні договори України та забезпечує їх виконання; 11) формує інформаційні бази даних про інвестиційні та інноваційні програми і проекти; 12) готує відповідно до законодавства пропозиції щодо запровадження спеціального режиму ін­вестиційної та інноваційної діяльності; 13) здійснює державну реєстрацію інноваційних проектів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; 14) здійснює в межах своєї компетенції контроль за організацією виконання державних інвестиційних та інноваційних програм; 15) готує і подає Кабіне­ту Міністрів України пропозиції щодо утворення спеціалізованих держав­них інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути (положення) про ці установи; 16) затверджує порядок формування і використання коштів під­порядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і здійснює контроль за їх діяльністю; 17) бере участь в організації навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, готує пропозиції щодо вдо­сконалення системи підготовки та перепідготовки фахівців у цій сфері; 18) в установленому порядку проводить інформаційну, консультаційну роботу, бере участь у підготовці та проведенні конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок з питань, що належать до його компетенції; 19) здійснює відповід­но до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають в його управлінні; 20) забезпечує у межах своєї компетен­ції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті Держінвестицій України; 21) ви­конує інші функції, передбачені законодавством. Разом з тим Міністерство освіти та науки зберегло низку повноважень у сфері інноваційної діяльності. Відповідно до Положення про Міністерство освіти і на­уки України, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р. № 1757: