Підприємства державної форми власності 3 страница

«Види іноземних інвестицій», ст. 4 «Об'єкти іноземного інвестування», ст. 7 «Пра­вовий режим інвестиційної діяльності», ст. 13 «Державна реєстрація іноземних ін­вестицій», ст. 16 «Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвес­тиціями»), а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р.;

• постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. «Про порядок вида­чі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестицій­ну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна»;

• постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 р. «Про затверджен­ня Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іно­земними інвестиціями»;

• постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 р. № 1855 «Про до­пущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)»;

Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за доручен­ням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку України: Затв. постановою Правління НБУ від 17.01.2001 р. № 18 та ін.

Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:

• підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів госпо­дарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іно­земні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місця проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодав­ства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);

• наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визна­чених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2, 16 Закону «Про режим іноземного інвестування», ст. 391,392 ГК) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду);

• створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство і набуття в результаті цього корпоративних прав у такому підприємстві; набуття підприємством статусу ПІІ пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвес­тиції на його баланс;

• до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставлять­ся спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством Украї­ни для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціне­ної в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сто­рін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;

• майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статут­ного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для ре­алізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначається ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними ін­вестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвести­ційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна;

• продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умо­ви їх сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України;

• на підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національ­ний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами, та між­народними договорами України, ратифікованими ВР України;

• з метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захис­ту прав іноземних інвесторів (ст. 397 ГК, статті 8-12 Закону «Про режим іноземного інвестування»);

• з метою захисту інтересів національної економіки законом можуть вста­новлюватися обмеження щодо здійснення певних видів господарської ді­яльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської діяльності, що належать до монополії держави).

Іноземне підприємство фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та майна (в іноземному підприєм­стві іноземна інвестиція має становити 100%). За організаційно-правовою фор­мою таке підприємство може бути унітарним чи корпоративним. Виникнення

такого підприємства пов'язується із заснуванням іноземними інвесторами (інвес­тором) нового підприємства чи набуття такими особами у власність майнового комплексу діючого унітарного підприємства або 100% акцій (часток) підприєм­ства корпоративного типу. З метою захисту інтересів національної економіки та національної безпеки законом можуть визначатися галузі, в яких створення іно­земних підприємств забороняється.

Особливості правового статусу іноземних підприємств визначаються ст. 117 ГК України.

3.6. Орендні підприємства

Орендні підприємства, що посідали значне місце в економіці України в 90-х роках минулого століття, попри приватизаційні процеси, все ще зберігаються як специфічний вид підприємства.

Орендне підприємство - це підприємство у формі господарського товари­ства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи ін­шого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності.

До характерних рис орендного підприємства належать такі:

• господарська організація корпоративного типу;

• діє на підставі ГК (ст. 115), законів «Про господарські товариства», «Про оренду державного та комунального майна», установчих документів, договору оренди;

• має форму господарського товариства;

• учасниками такого товариства є члени трудового колективу підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно якого передається в оренду;

• створення членами трудового колективу господарського товариства з ме­тою оренди цілісного майнового комплексу (ЦМК) державного підприєм­ства, на якому вони працюють, зумовлене участю в ньому більше ніж 50% членів трудового колективу; оренда ЦМК державного підприємства (його структурного підрозділу) можлива за умови відсутності на це заборони в законодавстві та наявності відповідних погоджень;

• учасники господарського товариства - орендного підприємства повинні брати обов'язкову трудову участь у виробничо-господарській діяльності такого підприємства;

• діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу державного, кому­нального чи іншого підприємства;

• функціонує на базі змішаної власності: державної чи комунальної (основни­ми фондами, що належать державі чи територіальній громаді, ОП володіє і користується на підставі договору оренди) та колективної (власністю ОП є: статутний капітал/складене майно підприємства, сформоване за рахунок вкладів учасників; прибуток, що залишається в розпорядженні такого під­приємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і відсотків за банківський кредит, а також усе набуте за рахунок прибутку; цінні папе­ри та грошові кошти як складова орендованого ЦМК, що береться на під­ставі договору кредиту; сировина, паливо, матеріали орендованого ЦМК, що викуповується ОП).

ТЕМА 8.

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ

ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

1.Поняття та характерні риси господарських товариств.

2.Класифікація господарських товариств.

3.Форми господарських товариств.

3.1.Повне товариство.

3.2.Командитне товариство.

3.3.Акціонерне товариство.

3.4.Товариство з обмеженою відповідальністю.

3.5.Товариство з додатковою відповідальністю.

1.Поняття та характерні риси господарських товариств

В умовах ринкових відносин значна питома вага у виробничій та інших сфе­рах економіки належить господарським товариствам.

Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фі­зичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило).

Правове становище господарських товариств регулюється Господарським ко­дексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), За­коном України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства».

Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»):

• господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

• універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосу­вання для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових ком­паній, корпоративних інвестиційних фондів), неприбуткових господар­ських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань у формі холдингових груп, кожна з яких складається з холдингової компанії та її корпоративних/дочірніх підприємств;

• наявність статусу юридичної особи;

• основний правовий титул майна товариства - право власності, основними джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товари­ства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі до­говорів та інших правочинів, не заборонених законом;

• корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персо­нальних товариствах) або за допомогою органів управління (об'єднання капіталів);

• подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається уста­новчим документом товариства;

• можливість для засновників (залежно від їхніх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до фор­мування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додат­ковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство; • наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в розподілі при­бутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації (це типовий склад корпоративних прав, а фактичний - залежить від форми товариства, правового статусу його учасників, сфери діяльності товариства, положень його установчого документа).

2. Класифікація господарських товариств

Господарські товариства можуть бути різних видів і форм. Поділ господар­ських товариств на види здійснюється за певними ознаками, а на форми - за су­купністю ознак. Класифікація господарських товариств має практичне значення: законодавство передбачає застосування різних принципів правового регулюван­ня щодо певних видів господарських товариств, насамперед щодо товариств, які належать до об'єднань капіталів і персональних товариств. Подібний поділ гос­подарських товариств, широко відомий у комерційному праві (як зарубіжному, так і вітчизняному - дореволюційному, періоду непу, сучасному), здійснюється за ознакою домінування в них майнових чи персональних елементів.

Персональними товариствами або об'єднаннями осіб є такі господарські това­риства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них нале­жать повне товариство і командитне товариство) притаманні специфічні риси:

• установчий документ - засновницький договір, а в командитному товари­стві з одним повним учасником - меморандум;

• обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі в товаристві для всіх (повне товариство) або частини його учасників (командитне товариство);

• створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками під­приємницької діяльності, у зв'язку з чим традиційною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості країн перехідної економіки) ви­могою до учасників повного товариства та повних учасників (повних това­ришів) командитного товариства є наявність у них статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва (в Законі «Про господарські товариства» та Ци­вільному кодексі України така вимога відсутня, але передбачена ч. 7 ст. 80 Господарського кодексу України);

• наявність у всіх (повне товариство) або частини учасників (командитне това­риство) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства;

• відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру майна товариства та порядку його формування (за окремими винятками); це має визначатися засновницьким договором/меморандумом;

• управління справами здійснюється безпосередньо самими учасника­ми товариства, що несуть повну субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями;

• порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закрі­плюючи його в засновницькому договорі;

• заборона для таких учасників конкурувати з товариством;

• складність виходу з товариства (заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлен­ня про вихід за певний термін).

До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких доміну­ючими є майнові елементи (акціонерне товариство/AT, товариство з обме­женою відповідальністю/ТОВ і товариство з додатковою відповідальністю/ ТДВ). Попри наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї групи господарських товариств:

• обмеження ризику учасників товариства за результати діяльнос­ті товариства розміром сплачених вкладів (акцій) і відсутність у них (учасників AT, TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (притаманно для учасників ТДВ), що викли­кає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;

• законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);

• основний установчий документ - статут;

• участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їхніх часток у статутному фонді/капіталі товариства;

• здійснення управління товариством за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи інші форми контролю за діяльністю виконавчого органу), порядок форму­вання та вимоги до яких встановлюються законом і статутом товариства;

• обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі в товари­стві (за деякими винятками) для його учасників;

Можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриман­ням встановленої законом та статутом товариства процедури

Можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді/капіталі товариства)

• можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажан­ням з дотриманням встановленої законом і статутом товариства процедури;

• можливість створення таких товариств однією особою та функціонуван­ня у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 153 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України, щодо створення ВАТ у процесі приватизації шляхом перетворення держав­них унітарних підприємств - ч. З ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», щодо державних акціонерних товариств і державних холдингових компаній - Указ Президента України від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств», ст. 6 Закону України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії в Україні»).

• можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутно­му фонді товариства).

3. Форми господарських товариств

Залежно від особливостей створення, правового статусу засновників та учас­ників, порядку управління, організаційної структури та інших ознак господарські товариства можуть мати такі форми (хоча законодавець їх визначає як види): по­вне товариство (ПТ), командитне товариство (КТ), акціонерне товариство (АТ), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариство з додатковою від­повідальністю (ТДВ).

Історична першість належить персональним (повному та командитному) това­риствам, які домінували у сфері господарювання протягом багатьох століть. Поява більш пристосованих до умов економічної конкуренції об'єднань капіталів у особі акціонерних товариств поклала край домінуванню персональних товариств.

На рубежі ХУІ-ХУІІ століть з ініціативи підприємців майже одночасно в Голландії та Англії виникли перші акціонерні товариства з однаковою назвою - Ост-Індські компанії.

Другий представник об'єднань капіталів - товариство з обмеженою відпові­дальністю - своєю появою завдячує німецьким юристам, які за дорученням пар­ламенту наприкінці XIX століття розробили три законопроекти про нову форму товариства, яке б мало привабливі для малого бізнесу риси акціонерного това­риства (насамперед відсутність у акціонерів субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства) і повного товариства (забезпечення закритості това­риства). Один з цих законопроектів був прийнятий німецьким парламентом і досі е чинним. Закон Німеччини від 20 квітня 1892 р. «Про товариства з обмеженою відповідальністю» завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, Що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн.

Товариство з додатковою відповідальністю фактично є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю і відрізняється від останнього лише наявністю у його учасників додаткової обмеженої відповідальності за зобов'язаннями товариства

За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правово­го статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господар­ських товариств:

• повне товариство;

• командитне товариство;

• акціонерне товариство;

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю.

3.1. Повне товариство

Повне товариство - це таке господарське товариство, всі учасники якого від імені товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність і несуть додат­кову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Основні риси:

• різновид господарського товариства;

• спеціальне регулювання: ГК України (частини б і 8 ст. 80), ЦК України (статті 119-132), Закон «Про господарські товариства» (статті 66-74);

• установчий документ - засновницький договір;

• відсутність законодавчих вимог про розмір і порядок формування майна, що регулюється засновницьким договором;

• відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному засновницьким договором товариства;

• можливість використання таких схем управління: а) управління здійсню­ється спільно всіма учасниками; б) управління доручається або одному, або частині учасників (так звані уповноважені учасники);

• повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

• субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

• обмежений рух учасників; зміна складу учасників можлива у разі: а) відступлення частки учасника (її частини) іншим учасникам або третім особам за згодою усіх учасників; б) правонаступництва у разі реорганізації учасни­ка - юридичної особи або спадкування у разі смерті учасника - фізичної особи, якщо решта учасників товариства дала згоду на вступ до товариства таких осіб; в) виходу учасника з товариства, про що він має заздалегідь по­відомити (за 3 місяці - якщо товариство було створене на невизначений строк, і лише за наявності поважних причин, якщо товариство було ство­рене на визначений строк); г) виключення учасника з повного товариства, що може мати місце у разі, якщо учасник систематично не виконує своїх обов'язків або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства; д) виділення частки учасника-боржника на вимогу його кредиторів;

• вимога до учасників товариства - наявність статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання (ч. 7 ст. 80 ГК України);

• законодавчо встановлена заборона для учасників конкурувати з повним то­вариством;

• заборона звернення стягнення на частку учасника повного товариства за його власними зобов'язаннями;

• можливість ліквідації повного товариства: а) на вимогу кредиторів одного з учасників, якщо товариство відмовиться виділити частку такого учасника-

боржника для задоволення вимог кредиторів; б) залишення в товаристві одного учасника, якщо останній протягом 6 місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, не реалізував передбаченої ч. 1 ст. 132 ЦК України можливості реорганізації повного товариства в інше господарське товариство, що може існувати у складі одного учасника.

3.2. Командитне товариство

Командитне товариство - це таке господарське товариство, в якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть по його боргах додаткову відповідальність усім своїм майном, на яке за за­коном може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

Основні риси:

• різновид господарського товариства, що належить до персональних това­риств;

• спеціальне регулювання: ГК України (частини 7 і 8 ст. 80), ЦК України (статті 133-139), Закон «Про господарські товариства» (статті 75-83);

• наявність двох категорій учасників як мінімум по одному учаснику кожної категорії: а) повних учасників і б) вкладників;

• установчим документом є засновницький договір, а у разі наявності в това­ристві лише одного повного учасника - установчим документом, відповід­но до ЦК (ч. З ст. 134), є підписаний такою особою меморандум;

• відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його форму­вання повними учасниками (ці питання регулюються засновницьким до­говором /меморандумом);

• обмеження сукупної частки вкладників 50% майна товариства;

• відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюєть­ся повними учасниками;

• порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається засновницьким договором;

• правове становище повних учасників аналогічне правовому становищу учасників повного товариства, включаючи й вимогу ч. 8 ст. 80 ГК України щодо наявності статусу зареєстрованого суб'єкта господарювання;

• можливість реорганізації у повне товариство, якщо вибувають усі вкладники.

Наявність у командитному товаристві двох категорій учасників (повні учас­ники та вкладники) зумовлює необхідність визначення відмінностей в їх право­вому становищі.

Повні учасники (учасники, що несуть повну відповідальність) командитного товариства:

• зобов'язані брати майнову і персональну участь у командитному това­ристві;

• управляють справами товариства;

• несуть субсидіарну солідарну (якщо їх двоє і більше) майнову відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

• мають права й обов'язки, аналогічні правам і обов'язкам учасників повного товариства: заборона конкурувати з товариством; вимога про попереджен­ня виходу з товариства з 3 міс, а якщо товариство створене на визначений строк, - і за наявності поважних причин;

• якщо повних учасників двоє і більше, то вони можуть здійснювати управлін­ня справами спільно або доручати це одному чи кільком повним учасникам.

Вкладники командитного товариства:

• зобов'язані брати лише майнову участь у товаристві (сплачувати як осно­вний, так і додаткові внески);

• на момент державної реєстрації товариства зобов'язані внести не менше 25% свого внеску;

• мають право брати участь у розподілу прибутку товариства відповідно до розміру своїх часток;

• вправі вимагати першочергового повернення вкладу (перед повними учас­никами) у разі ліквідації товариства;

• не беруть участі в управлінні справами товариства, але у разі необхідності на підставі й відповідно до виданого доручення можуть діяти від імені то­вариства;

• зобов'язані не перешкоджати здійсненню повними учасниками управління справами товариства;

• не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо повністю сплатили свої частки і не укладали угод від імені та в інтер­есах товариства без відповідного доручення;

• відповідають нарівні з повними учасниками за укладеною без доручення в інтересах товариства угодою у разі її схвалення товариством;

• самостійно відповідають усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення, якщо без відповідних повноважень уклали угоду від імені та в інтересах товариства й останнє не схвалило цю угоду;

• у разі включення імені вкладника у найменування командитного товари­ства така особа стає повним учасником цього товариства.

3.3. Акціонерне товариство

Акціонерне товариство (АТ) - це таке господарське товариство, статут­ний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартос­ті, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім власним майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товари­ства, у межах вартості належних їм акцій.

Характерні риси:

• різновид господарського товариства;

• спеціальне регулювання: ГК України (ч. 2 ст. 80, ст. 81), ЦК України (ст. 152-162), Закон від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства» (ст. 24-49), Закон від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», Закон від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Закон України від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії»;

• адекватність форми АТ ринковим відносинам та її універсальність: форма АТ придатна для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки (комерційних банків, страхових організацій, інвестицій­них фондів тощо), господарських об’єднань типу холдингових груп, а також для некомерційних організацій (у цій формі зазвичай створюються фондові біржі, створений і функціонує Національний депозитарій України);

• засновники - фізичні та/або юридичні особи з відповідним обсягом правосуб'єктності;

• можливість вибору засновниками виду АТ - відкрите чи закрите, якщо за­кон не вимагає певного виду АТ (у процесі корпоратизації та приватизації державних підприємств - ВАТ);

• можливість створення АТ як класичного типу (двома і більше засновника­ми), так і однією особою;

• обов'язковість двох фондів статутного та резервного; законодавчо встанов­лений мінімальний розмір статутного фонду/капіталу (не менше суми, ек­вівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки міні­мальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ); резервний фонд формується за рахунок прибутку АТ у розмірі не менше ніж 25% статутного фонду/капіталу;

• поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що імену­ються акціями;

• наявність статусу інституційного емітента цінних паперів (акцій), що зу­мовлює спеціальне регулювання діяльності АТ з боку Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), відповідно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (в тому числі визначення ДКЦПФР порядку реєстрації та випуску/емісії акцій);

• можливість залучення бажаних для товариства інвесторів як власників привілейованих акцій;

• відповідальність АТ за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності;

• відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'я­заннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

• можливість здійснення АТ в передбаченому законом порядку корпоратив­них операцій: а) емісії акцій; б) викупу власних акцій з метою їх наступно­го продажу чи анулювання; в) консолідації акцій (збільшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номіналь­ної вартості); г) дроблення акцій (зменшення номінальної вартості акцій на певний коефіцієнт без зміни розміру їх сукупної номінальної вартості; д) конвертації цінних паперів АТ (переведення цінних паперів одного виду чи класу в інший вид чи клас);