Підприємства державної форми власності 6 страница

8)залежно від сфери діяльності підприємств/господарських організацій, що входять до складу ГО, або їх організаційно-правової форми (банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страховиків, об'єднання аудиторських орга­нізацій, об'єднання торговців цінними паперами та ін.).

2. Промислово-фінансові групи як особливий

різновид господарського об'єднання

Промислово-фінансова група (ПФГ) - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції.

Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125); Законом України від 21.11.1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» (далі - Закон); По­ложенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп (затв. постановою КМУ від 20.07.1996 р. № 781).

Характерні риси ПФГ як особливого виду ГО:

• заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, по­бутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

• створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової лан­ки економіки за рішенням Уряду України;

• відсутність у ПФГ статусу юридичної особи;

• мета створення - реалізація державних програм розвитку пріоритетних га­лузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробни­цтво кінцевої продукції;

• тимчасовість діяльності ПФГ (створення ПФГ на певний строк);

• обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного бан­ку в ПФГ;

• порядок створення ПФГ: а) укладення між майбутніми учасниками ПФГ Генеральної угоди про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продук­ції; б) подання уповноваженою особою ініціаторів створення ПФГ Мініс­терству економіки передбаченого законом пакету документів і узгодження питання щодо доцільності й обґрунтованості створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

• відсутність спеціально створеного органу управління, функції якого, в тому числі представлення інтересів ПФГ в Україні та за її межами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги: виготов­лення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні й обмеження/заборона для певних категорій господарських орга­нізацій (торговельних підприємств, підприємств у сфері громадського хар­чування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

• особливий порядок реєстрації для ПФГ, яка здійснюється Міністерством економіки та з питань економічної інтеграції;

• ПФГ діють на підставі Генеральної угоди про сумісну діяльність по вироб­ництву кінцевої продукції;

• законом для ПФГ передбачаються пільги: 1) головне підприємство та учас­ники ПФГ звільняються від сплати вивізного (експортного) мита і митних зборів у разі експорту проміжної продукції; 2) головне підприємство та учасники ПФГ звільняються від сплати ввізного (імпортного) мита і мит­них зборів у разі імпортування проміжної продукції; 3) на банки - учас­ники ПФГ не поширюються обмеження щодо внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій, встановлені Законом України «Про банки і банківську діяльність», у частині інвестування ко­штів у розробку або розвиток і модернізацію виробництва кінцевої та про­міжної продукції ПФГ;

• вихід (виключення) головного підприємства або іншого учасника ПФГ здій­снюється шляхом прийняття постанови Кабінетом Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

• реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника ПФГ зі складу ПФГ Кабінет Міністрів України може здій­снювати у таких випадках: 1) за поданням Головної державної податкової інспекції України в разі більше ніж дворазового порушення норм статей 4 і 5 Закону; 2) припинення постановою або законом, прийнятими Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ; 3) у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відпо­відних державних програм;

• контроль і перевірку діяльності ПФГ здійснюють у межах своєї компетен­ції Кабінет Міністрів України, органи державної податкової інспекції, Наці­ональний банк України, Антимонопольний комітет України, інші державні органи, а також аудиторські організації;

• ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Мі­ністрів України у випадках: 1) закінчення затвердженого терміну її діяль­ності; 2) у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у вищезгаданих ви­падках; 3) за ініціативою учасників ПФГ.

3. Правовий статус холдингових компаній

Різновидом господарських об'єднань є холдингові групи.

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських ор­ганізацій використовується в Законі «Про банки та банківську діяльність» (статті 11-12). Банківська холдингова група визначається як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки (ст. 11), а фінансова холдингова група - об'єднання переважно фінансових установ за участі щонайменше одного банку (ст. 12). Центром таких груп є материнська компанія (або материнський банк), якій/якому належить щонайменше 50% акціонерного (пайового капіталу) або го­лосів кожного з інших учасників групи, які у випадку банківської холдингової групи іменуються дочірніми підприємствами материнського банку. Дочірні під­приємства банківської холдингової компанії не можуть володіти акціями холдин­гової компанії.

У Господарському кодексі (частини 5-7 ст. 126) та Законі від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії» законодавець уникає поняття «холдингова група», оперуючи поняттями, що позначають дві категорії учасників холдингової групи: Холдингову компанію та її корпоративні підприємства (ст. 1 та ін.), а також ви­значає основи їх правового статусу. Холдингова компанія в такому об'єднанні (холдинговій групі) є суб'єктом організаційно-господарських повноважень щодо своїх/корпоративних дочірніх підприємств, завдяки володінню контрольними пакетами акцій останніх.

Правовий статус холдингових компаній визначається ст. 126 ГК України та Законом від 15.03.2006 р. «Про холдингові компанії», а також відповідними по­ложеннями про господарські товариства - об'єднання капіталів, що містяться в Цивільному кодексі, Господарському кодексі, законах «Про господарські товари­ства», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні», холдингова компанія - це відкрите АТ, яке володіє, користується та розпоряджається холдин­говими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпора­тивних підприємств.

Своєю чергою корпоративне підприємство визначається як господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого воло­діє, користується та розпоряджається холдингова компанія.

Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), за визначенням ст. 1 згаданого Закону, є пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Відповідно до ст. З Закону, ХК можуть створюватися двома шляхами:

• у процесі корпоратизації та приватизації відповідними органами (ор­ганом, уповноваженим управляти державним майном, або органом прива­тизації) самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток (паїв);

• іншими суб'єктами (в Законі не зазначається, якими саме) на договірних засадах.

При цьому до уваги не береться такий спосіб утворення холдингової компанії, про який зазначалося в Указі Президента від 11.05.1994 р. «Про холдингові ком­панії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації», що втратив чин­ність згідно з Указом Президента від 12.07.2007 р. № 640/2007, як поглинання, тоб­то набуття одним господарським товариством (зазвичай відкритим акціонерним) контрольних пакетів акцій або відповідної частки в статутному фонді інших госпо­дарських товариств. Проте Закон встановлює (ч. З ст. 3), що холдинговими компа­ніями є лише організації, створені згідно з цим Законом, і, відповідно, використання словосполучення «холдингова компанія» дозволяється лише таким організаціям.

У випадках, передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції», створення ХК обумовлюється необхідністю отримання попереднього дозволу антимонопольних органів або Кабінету Міністрів України на економічну концен­трацію, узгоджені дії.

Особливості правового статусу ХК:

І. Закон передбачає спеціальний порядок реєстрації холдингових компаній, що має встановлюватися Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації (Держкомпід­приємництва) забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України як складової Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

II. Рішення про утворення ХК (відповідно до ст. 4 Закону) приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.

III.Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у фор­мі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забез­печення діяльності ХК; при цьому частка у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК.

IV.До виключної компетенції загальних зборів ХК належить вирішення пи­тань:

• формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств;

• визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративного підприємства;

• затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств;

• питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпора­тивних підприємств та/або ліквідацію ХК.

V. Правомочність загальних зборів ХК у разі включення до порядку денного питань про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних
підприємств та/або ліквідацію ХК - за умови реєстрації для участі в них акціонерів (їхніх представників), що мають відповідно до статуту ХК більше ніж 80% голосів; зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їхніх представників), що зареєструвалися для участі у загальних зборах.

VI. Корпоративне підприємство не може володіти акціями своєї ХК.

VII. Обов'язковість щорічної аудиторської перевірки ХК та її корпоративних підприємств (ст. 8 Закону).

VIII. Публічність діяльності ХК: а) протягом місяця з дня державної реєстрації ХК вона повинна оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР; б) протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу на рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність і фінансову звітність своїх корпоративних підприємств (ст. 9 Закону).

IX. Ліквідація ХК: а) підстави: прийняття загальними зборами акціонерів ХК рішення про її ліквідацію; б) скасування відповідним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання; в) ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства.

Аналіз правового становища холдингових компаній та їх корпоративних (до­чірніх) підприємств дозволяє визначити характерні риси холдингової групи.

Особливості правового статусу державних холдингових компаній (ДХК) Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі від­критого акціонерного товариства, не менше ніж 100% акцій якого належить дер­жаві (ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні»).

ДХК має низку рис, зумовлених специфікою правового регулювання (статті 6-7 зазначеного закону), а саме:

1. Створюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації у встановленому ФДМУ та центральним органом влади з питань економіки порядку; засновники в процесі корпоратизації - органи, уповноважені управляти державним майном; у процесі приватизації - органи, уповноважені управляти державним майном та/або державні органи приватизації; рішення приймають зазначені органи за погодженням з Кабміном України (відповідно до порядку, передбаченого постановою КМУ № 1477 від 25.10.2006 р. «Про погодження з Кабінетом Міністрів України рішення щодо утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації»).

2. Ініціатором створення ДХК може бути:

• у процесі корпоратизації: державне підприємство; орган, уповноважений управляти державним майном;

• у процесі приватизації: державний орган приватизації; підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію; господарські товариства, утво­рені в процесі приватизації.

3. Перелік документів, що подається ініціатором створення ДХК органу, уповноваженому управляти державним майном:

• обґрунтованість доцільності утворення ДХК;

• перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропону­ється створити ДХК та її корпоративні підприємства;

• проект статуту ДХК.

У разі створення ДХК за ініціативою органу, уповноваженого управляти дер­жавним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити ДХК та її корпоративні підприємства, і проект статуту ДХК готує цей орган.

4.Статутний фонд ДХК формується за рахунок належних державі акцій (час­ток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

5.Єдиними акціонером ДХК від моменту її утворення до завершення проце­дури приватизації або припинення є держава.

6.Управління акціями ДХК здійснюється в установленому законом порядку; їх заборонено передавати в управління будь-яким особам.

7.Державні пакети акцій і державне майно, передане до статутного фонду ДХК, не можуть бути відчужені або перебувати у заставі, використані для форму­вання статутних фондів будь-яких підприємств.

8.ДХК не може бути корпоративним підприємством іншої ХК.

9.Рішення про приватизацію ДХК може бути прийняте лише після прийнят­тя рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств ДХК, пакети акцій яких передано до статутного фонду ДХК.

10.Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду ДХК, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві госпо­дарського відання (ст. 13).

11.Особливості управління холдинговим корпоративним пакетом акцій кор­поративного підприємства ДХК, переданим до статутного фонду ДХК:

• про проведення загальних зборів акціонерів (учасників) корпоративного підприємства виконавчий орган такого підприємства має письмово пові­домити ДХК та орган, уповноважений управляти державним майном, від­повідно до вимог законодавства; таке повідомлення повинно містити такі дані: повне найменування та місцезнаходження товариства; дату, час і місце проведення загальних зборів; час початку та закінчення реєстрації акціо­нерів (їх представників) для участі у загальних зборах; перелік питань, що виносяться на голосування; інші відомості, передбачені законодавством;

• ДХК спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у визначеному КМУ порядку має прийняти рішення з кожного питання, вне­сеного до порядку денного загальних зборів, і надати відповідні доручення на голосування представникові в термін і порядку, визначені КМУ; пред­ставник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управ­ляти державним майном;

• як господарська структура ДХК виконує повноваження, передбачені ст. 9 Закону «Про управління об'єктами державної власності», а саме:

1)укладає контракти з керівниками державних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;

2)розробляє річні фінансові та інвестиційні плани ДХК, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) і подає на затвердження упо­вноваженому органу управління, який здійснює контроль за її діяльністю;

3)забезпечує розроблення та затверджує річні фінансові й інвестиційні пла­ни, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) дер­жавних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;

4) проводить аналіз і обов'язкові щорічні аудиторські перевірки своєї
фінансово-господарської діяльності та подає отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює контроль за її діяльністю.

4.Кабінет Міністрів України як суб'єкт

організаційно-господарських повноважень

Кабінет Міністрів України (КМУ) є вищим органом у системі органів вико­навчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства/відомства, Раду Міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміні­страції; спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ст. 1 Закону від 21.12.2006 р. «Про Кабінет Міністрів України»).

Відповідно до ст. 5 Закону України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управ­ління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України:

1)визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності;

2)встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управ­ління, визначеним цим Законом;

3)визначає порядок призначення уповноваженої особи на виконання функ­цій з управління корпоративними правами держави та інших об'єктів державної власності;

4) визначає умови створення та діяльності господарських структур;

5)приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господар­ських структур (державних господарських об'єднань, державних холдингових ком­паній) і визначає центральні органи виконавчої влади, які здійснюють контроль за їх діяльністю;

6)призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських струк­тур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України;

7)приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію казенних під­приємств і визначає центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать;

8)приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність;

9)приймає рішення про закріплення в державній власності пакетів акцій (час­ток) акціонерних товариств, створених на базі державного майна, що приватизу­ється, терміни закріплення таких пакетів акцій (часток) у державній власності відповідно до законодавства про приватизацію;

10)приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про до­строковий продаж пакетів акцій (часток), закріплених у державній власності, або їх частини;

11)встановлює критерії відбору об'єктів державної власності для передачі їх в управління уповноваженим особам;

12)встановлює критерії відбору уповноважених осіб для передачі їм в управ­ління об'єктів державної власності;

13)визначає порядок управління корпоративними правами держави та ви­плати винагороди уповноваженим особам за належне виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави;

14)приймає за поданням Фонду державного майна України рішення про пе­редачу повноважень з управління корпоративними правами держави уповнова­женим органам управління та господарським структурам;

15)розробляє та укладає міжнародні договори України щодо об'єктів держав­ної власності України згідно із законодавством;

16)призначає позапланові ревізії та перевірки фінансово-господарської ді­яльності підприємств державного сектору економіки, які стосуються використан­ня об'єктів державної власності;

17)встановлює критерії ефективності управління об'єктами державної влас­ності та порядок їх застосування;

18)визначає порядок:

а) здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності;

б) спрямування коштів, визначених Державним бюджетом України, на фінансування витрат, пов'язаних з викупом часток (акцій, паїв) вторинної емісії господарських організацій з корпоративними правами держави, та заходи щодо реструктуризації, досудової санації та інші заходи, які стосуються функціонування об'єктів державного сектору економіки;

в) відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об'єднаннями, господарськими структурами;

г) конкурсного відбору керівників державних суб'єктів господарювання;
ґ) оплати праці та винагороди керівникам державних підприємств;

д) призначення, діяльності, відповідальності та винагороди посадовим особам уповноважених органів управління, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств;

е) призначення, діяльності, відповідальності та оплати праці державних контролерів використання об'єктів державної власності (далі - державні контролери);

є) створення та ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності;

ж) визначення вартості об'єктів державної власності;

з) проведення інвентаризації об'єктів державної власності;

и) відчуження та списання об'єктів державної власності;

і) розпорядження активами державних господарських організацій;

ї) розрахунку та використання концесійних платежів за державне майно;

й) оцінки об'єктів оренди та порядок розрахунку, розподілу і використання плати за оренду (суборенду) державного майна;

к) визначення підприємств державного сектору економіки, на яких проводять­ся щорічні аудиторські перевірки використання об'єктів державної власності;

19)забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності;

20)затверджує річні фінансові плани державних підприємств, що є суб'єктами природних монополій, і державних підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мли грн.;

21)приймає рішення щодо реорганізації (реструктуризації) підприємств, які не підлягають приватизації;

22)погоджує рішення уповноважених органів управління щодо створення, реорганізації та ліквідації діяльності підприємств державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

23)погоджує умови приватизації та реструктуризації об'єктів державної влас­ності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

24)затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

25)забезпечує контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна;

26) виконує відповідно до законів інші функції з управління об'єктами дер­жавної власності.

5. Господарські міністерства/відомства

як органи господарського управління

Господарські (галузеві) міністерства (відомства). В системі господарю­вання розрізняють дві категорії міністерств (відомств):

• функціонального типу (Міністерство економіки, Міністерство фінансів тощо);

• галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство вугільної промисло­вості, Міністерство транспорту та зв'язку тощо).

Господарське міністерство (відомство) - це господарська організація (ор­ган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підпри­ємств та організацій галузі, а також функції власника майна щодо підпорядкова­них їй державних підприємств та організацій.

Правовою основою діяльності господарських міністерств (відомств) є Закон України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власнос­ті», Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) та Положення про конкретне господарське міністерство/відомство (наприклад, По­ложення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затв. Постановою Кабі­нету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789).

Основні риси господарського міністерства (відомства):

• господарська організація, яка здійснює управління господарською діяль­ністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;

• господарська організація унітарного типу;

• підпорядкованість Кабінету Міністрів України;

• установчий документ - положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконав­чої влади України;

• наявність статусу юридичної особи;

• необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій частка державного майна, закріплена за ним на праві оперативного управління;

• наявність функцій двох видів: а) щодо загальногалузевого управління (участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програ­ми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщенні державного замовлення на продукцію галузі та укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) по окремим видам ді­яльності, затвердження державних стандартів, норм і правил на продукцію

(роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики у відповідній галузі, дача висновку щодо доціль­ності та обґрунтованості створення ПФГ та ін.); б) щодо управління майном державних підприємств, які належать до сфери відповідного міністерства, здійснюючи щодо цих підприємств функції власника державного майна. Відповідно до ст. 6 Закон України від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності», господарські міністерства/відомства (як уповно­важені органи управління) здійснюють такі повноваження щодо державних під­приємств і державного майна:

1)приймають рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підпри­ємств, установ та організацій, заснованих на державній власності;

2)ініціюють створення господарських структур (державних господарських об'єднань і державних холдингових компаній), розробляють проекти їх установ­чих документів;

3)затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням;

4)укладають і розривають контракти з керівниками державних підприємств, установ, організацій і господарських структур та здійснюють контроль за їх ви­конанням;

5)розробляють стратегію розвитку державних підприємств і господарських структур;

6)затверджують річні фінансові та інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних підприємств і гос­подарських структур, що належать до сфери їх управління, та здійснюють контр­оль за їх виконанням у встановленому порядку;

7)проводять моніторинг фінансової діяльності, зокрема виконання показни­ків фінансових планів підприємств, що належать до сфери їх управління;

8)забезпечують проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визна­чених державних підприємств і господарських структур;

9)визначають посадових осіб, відповідальних за стан фінансово-господарської діяльності одного або кількох державних підприємств (далі - відповідальний представник органу, уповноваженого управляти об'єктами державної власності);

10)здійснюють контроль за діяльністю господарських структур;

11)ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням таких об'єктів;

12)здійснюють управління казенними підприємствами відповідно до законо­давства;

13)здійснюють управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

14)передають функції з управління об'єктами державної власності господар­ським структурам та уповноваженим особам, укладають з ними договори дору­чення і здійснюють контроль за ефективністю їх виконання в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України;

15)виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вно­сять пропозиції щодо умов його подальшого використання;

16)приймають рішення про подальше використання державного майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі корпоратизації;