Підприємства державної форми власності 1 страница

(державних комерційних і казенних підприємств)

Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господа­рювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарюван­ня (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною попри приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю залишення в державній власності об'єктів загальнодер­жавного значення (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного май­на»), що забезпечують:

• виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну само­стійність української держави (підприємства з лісовідновлення, лісорозве­дення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забез­печують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо);

• соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агент­ства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.);

• життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловос­ті; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та збері­гання мобілізаційних запасів, та ін.);

• контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реа­лізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підпри­ємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин, та ін.).

Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно, можуть здій­снюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво», а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, - ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) «Про приватизацію дер­жавного майна» та Законом України від 07.07.1999 р. «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товари­ствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерцій­не підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - дер­жавне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підпри­ємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.

Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:

• господарська організація унітарного типу;

• підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;

• функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за держав­ним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оператив­ного управління;

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве мі­ністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підпри­ємство;

• управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособо­вим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;

• обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприєм­ства слів «державне підприємство»;

• відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідаль­ності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управ­ління якого воно входить.

Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні під­приємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях:

1)засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах);

2)щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпо­рядження майном залежать від правового титулу майна;

3)щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

4)щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного за­мовлення та укладення державного контракту; дотримання процедур закупі­вель, визначених Законом «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти»);

5)щодо затвердження фінансового плану підприємства компетентним ор­ганом держави (зазвичай господарським міністерством/відомством, до сфери управління якого належить підприємство, а у передбачених законом випадках - Кабінетом Міністрів України).

Державні унітарні підприємства залежно від комплексу ознак (виду госпо­дарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господар­ського кодексу України).

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в статтях 74-75 Господарського кодексу України:

• наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господар­ського кодексу;

• основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпо­ряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обме­женням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати май­нові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне під­приємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управ­ління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах; відчужувати нерухоме майно, повітряні та морські судна - ще й за погодження з Фондом державного майна України; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів - лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних за­садах; одержані від продажу зазначених об'єктів кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану підприємства;

• обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповнова­жений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне госпо­дарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;

• обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом норма­тивів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервно­го, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;

• необхідність підтримання майново-фінансового стану (розміру активів) державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімаль­ного розміру статутного фонду, який досі законом не передбачений;

• наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення та державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, ви­значенні перспектив економічного та соціального розвитку підприємства й виборі контрагентів;

• затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що пе­редує плановому, компетентним органом держави, а саме: а) щодо підпри­ємств, що є суб'єктами природних монополій, і підприємств, плановий роз­рахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. грн., - Кабіне­том Міністрів України; б) щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять;

• обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім на­лежним на праві господарського відання майном (у тому числі у разі визна­ння банкрутом);

• відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної від­повідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 74 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному під­приємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровіль­но або за рішенням суду);

• можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товари­ство) чи казенне підприємство.

Казенні підприємства

Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до

Закону України «Про підприємства в Україні». Особливості правового станови­ща казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського Кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:

від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного підприємства»;

від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казен­ні» та ін.

Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає прива­тизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Основними рисами казенного підприємства є такі:

• господарська організація унітарного типу;

• створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; згідно зі ст. 37 Закону «Про підприємства в Україні» (втратив чинність після введення в дію Гос­подарського кодексу України), створення казенних підприємств було мож­ливим лише шляхом реорганізації (перетворення) державних унітарних підприємств, майно яких не підлягає приватизації, за наявності однієї з ви­значених законом умов (якщо державне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію держави; якщо воно є природним монополістом або основним споживачем - понад 50% - продукції такого підприємства є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного підприємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке підприєм­ство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених у ч. 1 ст. 76 ГК умов (законом дозволено здійснен­ня господарської діяльності лише державним підприємствам; основним споживачем - понад 50% - продукції, робіт, послуг підприємства є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровироб­ників чи споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом);

• здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної в поєднан­ня з комерційною чи без такого поєднання);

• функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (ві­домство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його ке­рівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефектив­ністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською ді­яльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план і план роз­витку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на по­ставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою;

• діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабіне­том Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має вклю­чати, крім загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенно­го підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою та відповідаль­ність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;

• належить до підприємств-невласників; функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативно­го управління, яке передбачає: а) необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна зі значним об­меженням повноважень щодо розпорядження майном (аналогічними до тих обмежень, що встановлені для державних комерційних підприємств); б) специфіку відповідальності (згідно з ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), а субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе держава (ця обставина ви­ключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).

Державні підприємства можуть бути корпоративного типу. Це стосується так званих корпоратизованих підприємств або державних (національних) акціонерних товариств, легалізація яких пов'язана з прийняттям Президентом України Указу від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств» (особливості правового становища таких організацій розглядатиметься в наступних темах).

3.2. Підприємства комунальної форми власності

Значною мірою подібними (за своїм правовим становищем) до державних під­приємств є комунальні підприємства, оскільки перші й другі функціонують на базі публічних (державної та комунальної) форм власності (комунальна власність, від­повідно до першої редакції Закону «Про власність», належала до підвиду держав­ної форми власності; виділення комунальної власності в окрему форму права влас­ності пов'язано з прийняттям Конституції України, в ст. 41 якої містяться окремі положення щодо форм права власності - приватної, державної та комунальної).

Закон «Про підприємства в Україні» не містив спеціальних положень щодо комунальних підприємств. У Господарському кодексі України цим підприємствам присвячена ст. 78, яка визначає основи правового становища лише унітарних кому­нальних підприємств, не приділяючи уваги підприємствам корпоративного типу.

Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому поряд­ку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном.

Комунальним унітарним підприємствам притаманні такі характерні риси:

• господарська організація унітарного типу;

• створюється за рішенням органу місцевого самоврядування (уповноваже­ним ним органом) у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини

комунальної власності;

• функції власника майна щодо комунального підприємства виконує уповно­важений орган, тобто орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство (виконком відповідної місцевої ради, управління/ департамент виконкому);

• функціонує на базі майна, що перебуває у комунальній власності та закрі­плюється за таким підприємством на праві господарського відання (кому­нальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство);

• статутний фонд комунального унітарного підприємства має бути сформова­ним до його реєстрації як суб'єкта господарювання уповноваженим органом;

• мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприєм­ства встановлюється відповідною місцевою радою;

• найменування комунального унітарного підприємства має містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядуван­ня, до сфери управління якого входить це підприємство;

• відсутність у підприємства субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями органу місцевого самоврядування та уповноваженого ним органу;

• управління підприємством очолює керівник підприємства, що признача­ється органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є під­звітним цьому органові;

• збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок вико­нання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядуван­ня, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду;

• поділ комунальних унітарних підприємств (як і державних унітарних під­приємств) на комерційні та некомерційні обумовлює можливість застосу­вання до цих видів підприємств положень Господарського кодексу щодо державних комерційних підприємств і казенних підприємств (з урахуван­ням відмінностей між ними).

Комунальні підприємства можуть бути корпоративного типу з використанням форми акціонерного товариства (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією кому­нальних підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю (можливість створення однією особою такого товариства передбачається Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 114; ч. 1 ст. 140) і Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 79).

3.3. Підприємства колективної власності.

Виробничі кооперативи

Господарський кодекс України (ст. 93) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства ко­лективної власності. До них належать:

• виробничий кооператив;

• колективне підприємство (в тому числі колективне сільськогосподарське підприємство);

• унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи ко­лективним підприємством;

• унітарне підприємство, що створюється суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.).

Особливості правового становища колективного сільського підприєм­ства (КСП) визначаються Законом України від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон):

- підприємство корпоративного типу;

- мінімальна кількість членів КСП законом не встановлюється, проте вжи­вання множини щодо засновників і членів КСП (ст. З Закону) дозволяє визначити цю кількість - щонайменше дві особи;

- вимоги до членів КСП - фізичні особи (громадяни), які досягли 16-річного віку, беруть особисту трудову участь у господарській діяльності КСП і сплатили пай;

- установчий документ - статут; вимоги до змісту статуту КСП (ст. 4 За­кону): найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності; порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньо­му; принципи формування спільної власності та права членів КСП щодо неї; порядок розподілу прибутку, в тому числі отриманого від операцій із цінними паперами; загальні права та обов'язки членів підприємства; орга­ни самоврядування (управління), порядок їх формування та компетенція; права та обов'язки підприємства і його членів щодо використання й охоро­ни земель, водних та інших природних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і трудової діяльності; питання оплати та охорони праці, соці­альні гарантії; умови і порядок реорганізації та ліквідації підприємства; можливість включення й інших положень, що не суперечать законодавству України;

- предмет діяльності - виробництво сільськогосподарської продукції та то­варів;

- суперечливі положення Закону щодо правового титулу майна КСП (статті 7 і 9): об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена КСП продукція, одержані доходи, придбане на законних підставах майно, корпоративні права (частки у статутному фонді господар­ських товариств і міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є КСП); проте, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, «майно у підпри­ємстві належить на праві спільної часткової власності його членам»; пай (як частка пайового фонду КСП) є власністю члена КСП і може успадко­вуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту під­приємства (ч. 2 ст. 9 Закону);

- розмір паю залежить від майнової та трудової участі членів КСП в його діяльності; щорічно члену КСП нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді (ці відносини регу­люються статутом підприємства);

- у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, гріш­ми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі;

- відсутність вимог до мінімального розміру майна КСП і його фондів (крім пайового, який є обов'язковим фондом); КСП самостійно визначає види, порядок формування та використання фондів і резервів;

- до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприєм­ства, цінні папери, акції, гроші та корпоративні права КСП в інших підпри­ємствах та організаціях; уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 9 Закону);

- органи управління КСП: 1) загальні збори членів КСП або збори уповнова­жених - вищий орган управління (затверджують статут підприємства, вно­сять до нього зміни та доповнення; вирішують питання про обрання правлін­ня, його голови та ревізійної комісії підприємства; приймають рішення про реорганізацію та ліквідацію підприємства, про його участь у господарських товариствах і господарських об'єднаннях; вирішують інші важливі питання діяльності підприємства); 2) правління (виконавчий орган);

- обов'язковість створення органів контролю (ревізійної комісії) законом не передбачається; такі органи створюються відповідно до положень статуту, рішення загальних зборів/зборів уповноважених, внутрішніх документів КСП;

- порядок ліквідації: прийняття відповідного рішення загальними зборами/ зборами уповноважених і створення ліквідаційної комісії; пред'явлення кредитами протягом встановленого ліквідаційною комісією строку (що­найменше два місяці) претензій до КСП; задоволення безспірних боргів (в першу чергу - борги перед бюджетами, установами банку та компенсація витрат на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди лік­відованим підприємством, а також здійснюється капіталізація платежів, належних з КСП у зв'язку із заподіянням каліцтва або іншим ушкоджен­ням здоров'я чи зі смертю громадянина; в другу чергу задовольняються інші безспірні претензії, заявлені протягом встановленого строку; в третю чергу - претензії, заявлені після закінчення встановленого строку (але до моменту завершення ліквідації КСП); з майна КСП, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, членам КСП видаються натурою (або грішми чи цінними паперами) паї.

До категорії підприємств колективної власності також належать:

• підприємства споживчої кооперації (ст. 11 ГК);

• підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій (ст. 112);

• підприємства у формі господарських товариств - (крім державних і кому­нальних);

• дочірні підприємства виробничих кооперативів і господарських товариств;

• виробничі кооперативи.

Підприємства колективної власності можуть бути унітарними та корпоратив­ними (у формі виробничого кооперативу або господарського товариства, в тому числі створеного однією особою).

Підприємством корпоративного типу, що функціонує на базі колективної форми власності, є виробничий кооператив.

Виробничий кооператив - це господарська організація корпоративного типу, яка створюється на добровільних засадах громадянами для спільного здійснення господарської (виробничої) діяльності з метою отримання доходу і діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності, са­моуправління та самофінансування.

Нормативною основою діяльності виробничого кооперативу є відповідні по­ложення ГК України (статті 94-112), ЦК України (статті 163-166), а також зако­ни - загальний (Закон України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію») та спеціальний (Закон України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»). В Ци­вільному та Господарському кодексах України також містяться положення про ви­робничі кооперативи (статті 163-166 ЦК України; статті 94-110 ГК України). Про­те з деяких питань (фонди кооперативу; принцип визначення частки (загального паю) члена кооперативу; основні засади розподілу прибутку кооперативу між його членами та ін.) зазначені акти законодавства містять колізійні положення.

Основні риси виробничого кооперативу, відповідно до Закону України від 10.07.2003 р. «Про кооперацію» (набув чинності з моменту його опублікування, тобто до введення в дію ГК України та ЦК України):

• господарська організація корпоративного типу;

• мета діяльності - отримання доходу та забезпечення зайнятості населення;

• створення на добровільних засадах;

• безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продук­ції/товарів, виконання робіт, надання послуг);

• наявність статусу юридичної особи;

• наявність статуту як обов'язкового установчого документа, який повинен містити відомості, визначені ст. 8 Закону (найменування кооперативу, його тип і місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів ко­оперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок вста­новлення розмірів і сплати внесків і паїв членами кооперативу та відпові­дальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок при­йняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку й звітності у кооперативі; порядок реор­ганізації та ліквідації кооперативу, вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови та порядок повернення паю; крім того, статут може містити інші пов'язані з особливостями діяль­ності кооперативу положення, що не суперечать законодавству);

• корпоративний устрій: мінімальна кількість засновників (членів) - 3 - як правило, фізичні особи, що досягли 16-річного віку, і наявність основного капіталу, поділеного на паї;

• здійснення виробничо-господарської діяльності на засадах самофінансу­вання;

• наявність власного майна, яке формується за рахунок таких джерел: паї членів кооперативу (основний та додаткові); внески членів кооперативу (вступний, членські, цільові); кошти, що надходять від господарської діяль­ності кооперативу; кошти, що надходять від створених кооперативом під­приємств, установ та організацій; грошові та майнові пожертвування, благо­дійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних та фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законом;

• відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру основного капіта­лу виробничого кооперативу;

• обов'язкова наявність таких фондів: пайового фонду (формується за раху­нок паїв членів кооперативу); неподільного фонду (формується за рахунок вступних внесків членів кооперативу та відрахувань від доходу кооперати­ву; стабілізує майнову базу кооперативу, оскільки не може розподілятися між членами кооперативу, крім передбачених законом випадків); резервно­го фонду (формується за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, пе­рерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших не заборонених законом надходжень для по­криття можливих втрат/збитків); спеціальний фонд (формується за раху­нок цільових внесків членів кооперативу та інших не заборонених законом надходжень для забезпечення його статутної діяльності; використовується за рішенням органів управління кооперативу); в сільськогосподарських ВК до обов'язкових фондів належать пайовий фонд і неподільний фонд;