ТЕОРІЯ О.Р.ЛУРІЯ ПРО МОЗКОВУ ОРГАНІЗАЦІЮ ВИЩИХ ПСИХІЧНИХ ФУНКЦІЙ

Школою О.Р.Лурія був розроблений нейропсихологічний підхід, який передбачає системний аналіз мозку і психіки в їх єдності і взаємній обумовленості. Він дозволяє співвіднести зрілість мозкових структур зі сформованістю психічних функцій, що беруть участь у різних видах діяльності людини.

Одне з найбільш важливих досягнень нейропсихології – формулювання принципів мозкової організації вищих психічних функцій (ВПФ).

Під вищими психічними функціями розуміють складні форми психічної діяльності, що здійснюються на основі відповідних мотивів, регулюються відповідними цілями і програмами і підкоряються всім закономірностям психічної діяльності.

ВПФ мають такі властивості:

- формуються за життя, під впливом соціальних факторів;

- опосередковані (головним чином мовленням) і мають системну будову;

- довільні (свідомі) за способом здійснення.

Становлення ВПФ проходить низку етапів, від розгорнутих матеріальних дій з опорою на мовлення і завершуючи внутрішніми згорнутими діями подумки (див. теорію П.Я.Гальперіна).

ВПФ створюються шляхом надбудовування нових утворень над старими зі збереженням останніх у вигляді підлеглих шарів всередині нового цілого.

ВПФ як системи, що складаються з ієрархічно пов’язаних між собою ланок, мають значну пластичність. Незмінними (інваріантними) в них залишаються тільки вихідна задача (усвідомлена мета) і кінцевий результат. Засоби досягнення результату варіативні, різні на різних етапах формування функцій.

Відповідно до концепції О.Р.Лурія, структури мозку можна умовно об’єднати в три функціональні блоки, що обов’язково беруть участь в любому вигляді психічної діяльності. Перший блок забезпечує регуляцію тонусу і неспання, другий – отримання, переробку і зберігання інформації, третій – програмування, регуляцію і контроль психічної діяльності.

1. Блок регуляції тонусу і неспання (енергетичний).

Для здійснення різних видів психічної діяльності необхідно, щоб мозок був у стані неспання. Цей стан досягається при оптимальному тонусі кори головного мозку, забезпечується стволовими та підкірковими утвореннями мозку (верхні відділи мозкового стовбура, ретикулярна формація) і утвореннями древньої (медіальної та базальної) кори.

Структури першого блоку не тільки тонізують кору, але й самі зазнають її впливу. Отже, активація мозку може регулюватись на мимовільному та довільному рівнях.

Вважається, що активація мозку пов’язана з такими джерелами:

- обмінні процеси організму;

- стимуляція із зовнішнього середовища;

- потреби, наміри, плани, програми, які виникають у людини.

2. Блок отримання, переробки і зберігання інформації.

Розташований у задніх зовнішніх відділах головного мозку і включає потиличну (зорову), скроневу (слухову) і тім’яну (загальносенсорну) області.

Для цього блоку характерна ієрархічна будова. В первинних зонах високоспеціалізовані нейрони здійснюють диференційований аналіз інформації. Вторинні, або гностичні, зони забезпечують синтетичну роботу окремих аналізаторів. Третинні зони, або зони перекриття, інтегрують інформацію, отриману від різних органів чуття. Саме третинні зони відповідають за складання планів і програм поведінки, регуляцію і контроль людської діяльності. Латералізація функцій також забезпечується на рівні вторинних і третинних зон.

3. Блок програмування, регуляції і контролю складних форм діяльності.

Цей блок пов’язаний з організацією активної свідомої діяльності людини. Його складові розташовані в передніх відділах великих півкуль. Виконавчим апаратом блоку вважається передня центральна звивина, так звана рухова зона.

Найбільш істотною частиною третього блоку є префронтальні відділи лобових часток. Вони мають зв’язки з відділами мозку, що лежать нижче, ретикулярною формацією, з усіма іншими конвексітальними відділами кори. Префронтальні відділи забезпечують універсальну функцію загальної регуляції поведінки.

Взаємодія півкуль забезпечується мозолистим тілом (його передньою третиною). Ця взаємодія сприяє здійсненню найбільш важливих для соціальної адаптації форм психічної діяльності, є органічною основою формування когнітивних стилів, образу власного «Я», уявлення про оточуючих.

Системний аналіз психічних процесів дозволив О.Р.Лурія зробити висновок про те, що будь-яка форма свідомої діяльності є складною функціональною системою і здійснюється за рахунок спільної роботи всіх трьох блоків мозку.

Послідовність дозрівання структур мозку знаходить відображення в рівнях регуляції поведінки на різних етапах дорослішання та соціалізації. Мимовільна регуляція, обумовлена фізіологічними потребами й афективним життям, пов’язана з підкірковими структурами, вона актуалізується у формі бажань («Я хочу»). Регуляція, що спирається на врахування власних можливостей («Я можу»), вже є довільною і вимагає морфологічного дозрівання другого блоку мозку. Регуляція, що включає зобов’язання («Я повинен»), базується на процесах, опосередкованих мовленням, вимагає дозрівання третього блоку мозку.