Сучасний етап в розвитку вітчизняної вікової психології

Стратегічні напрями розвитку вітчизняної психологія базуються на культурно – історичній теорії Л.С.Виготського. Послідовники Л.С.Виготського активно працювали над цілеспрямованим формуванням у дітей пізнавальних функцій. Основними завданнями були – з’ясувати фактори, які сприяють розвитку та механізми використання їх у якості підсилювача.

Біля джерел становлення сучасної вікової та педагогічної психології знаходилися А.П.Нечаєв, П.П.Блонський, Г.С.Костюк, С.М.Максименко. У центрі уваги були питання навчання: механізми розвитку психічних процесів у дітей в умовах шкільного навчання, психологічні особливості учбової діяльності, залежність результативності навчання від організації пам’яті і мислення, методів розвитку дитячого мислення.

Питанням психічного розвитку дітей дошкільного віку присвячені дослідження А.В.Запорожця, Л.А.Венгера, М.І.Лісіної, О.М.Дьяченко, Н.Н.Під`якова, В.С.Мухіної; віковим особливостям школярів – дослідження Б.Г.Ананьєва, Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова, Г.С.Костюка; питанням розвитку учнів у процесі навчання – дослідження Н.А.Менчинської, А.К.Маркової, Л.І.Божович, О.В.Скрипченко, С.Д.Максименка, А.А.Люблинської; проблемам розвитку здібностей у дітей – дослідження Б.М.Тєплова, О.Н.Леонтьєва, В.А. Крутецького, Н.С.Лейтес.

До періодизацій розвитку, які за основу роздивляються причини, рушійні сили розвитку, виокремлюють суттєві характеристики кожної стадії, традиційно вважають періодизації Л.С.Виготського та Д.Б.Ельконіна.

В основі періодизації психічного розвитку Д.Б.Ельконіна слугує положення культурно-історичної теорії Л.С.Виготського та теорія діяльності А.Н.Леонтьєва. Джерелом психічного розвитку є зовнішня практична діяльність дитини. У межах провідної діяльності відбувається формування центральних вікових новоутворень. Розвиток дитини має соціальний характер. Тільки у соціальній взаємодії лежать витоки психічних новоутворень.

Ельконін уявляв дитину як цілісну істоту, яка активно пізнає оточуючу дійсність: світ предметів та світ людей. Тобто існує дві системи відносин: “дитина – “предмет” та “дитина – дорослий”. Предмет – це суспільний предмет, маніпулювати яким повинен навчити дорослий. Дорослий постає перед дитиною не стільки як людина, а як представник конкретного суспільства, носій соціальних ролей, мотивів, стереотипів дій, виховання. Діяльність дитини в межах системи “дитина – суспільний предмет” та “дитина – суспільний дорослий” – це єдиний процес. Завдяки якому формується особистість дитини. Складаючи єдиний процес засвоєння систем “дитина – предмет” та “дитина – дорослий” у межах провідної діяльності, одна з систем виходить на перший план, займаючи домінуюче місце. Отже, замінюючи одна одну провідні діяльності з’ясовують періодичність систем “дитина – предмет” та “дитина – дорослий”.