Рушійні сили розвитку психіки

Як довів І.П.Павлов, людська психіка розвивається як система, що самовдосконалюється. Постійно порушується і знову відновлюється рівновага між організмом і середовищем, причому стан рівноваги є тимчасовим, а процес урівноваження – постійним. Суперечності, що виникають при цьому, спонукають організм до активності, спрямованої на їх подолання, на відновлення рівноваги.

„Зняття” одних суперечностей призводить до виникнення нових, які відповідно спонукають до нових дій, до подальшого удосконалення діяльності особистості. Психіка, свідомість дитини, розвивається внаслідок її власної діяльності з освоєння об`єктивної дійсності, діяльності, що опосередкована взаєминами із дорослими. Зовнішні протиріччя лише тоді стають джерелом розвитку психіки, коли вони інтеріоризуються, перетворюються на внутрішні, породжують у людини протилежні тенденції, що вступають у боротьбу між собою, вони стають джерелом її активності, спрямованої на подолання внутрішніх суперечностей шляхом вироблення нових форм поведінки (Г.С. Костюк).

Становлення окремих сторін психіки також породжує безліч суперечностей, зокрема при переході від перцептивного до мисленного пізнання дійсності, від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення та мовлення, від аналітичного розрізнення об`єктів до їх синтетичного відображення тощо.

Д.Б.Ельконін вважав, що психічний розвиток протікає у формі оволодіння дитиною діяльностями двох типів: тими, у рамках яких проходить орієнтація в основних смислах людської діяльності та освоєння цілей, мотивів, норм взаємин між людьми, і тими, в яких освоюються суспільно вироблені способи дій з предметами й еталони виділення в предметах тих чи інших сторін.

Невідповідність потреб і мотивацій, що формуються через діяльність першого типу та операційно-технічні можливості, якими дитина оволодіває через діяльність другого типу, і складає визначально рушійну суперечність психічного розвитку.

Посилення цієї суперечності сприяє зміну провідної діяльності, в якій і формується необхідні для її подолання психічні новоутворення. О.М.Леонтьєв виділяє такі ознаки провідної діяльності:

• по-перше, у формі провідної діяльності виникають і диференціюються нові види діяльності;
• по-друге, в ній перебудовуються й формуються окремі психічні функції;
• по-третє, вона визначає зміни особистості.

Кожному періоду відповідає своя провідна діяльність:

Таке визначення провідних видів діяльності є загальноприйнятим. Наприклад, Д.І.Фельдштейн вважав, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільнокорисна діяльність в усіх її формах. М.С. Каган вважав провідною діяльністю для ранньої юності ціннісно-орієнтаційну діяльність, пошук сенсу життя, самостійне визначення моральних і естетичних ідеалів тощо. Різні підходи до осмислення вказують на різні суперечності, але всі вони є джерелом психічного розвитку.