Тема 13. Робочий час. 5 страница

Потерпілому від нещасного випадку на виробництві випла­чується одноразова допомога, розмір якої встановлюється ко­лективним договором, відшкодовуються витрати на медичну і соціальну допомогу, якою вважається додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо.

Отже власник або уповноважений при заподіянні шкоди здо­ров'ю працівника каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'я­заним з виконанням ним своїх трудових обов'язків повинен відшкодувати працівнику

1) втрачений заробіток;

2) одноразова допомога;

3) витрати на медичну і соціальну допомогу;

4) відшкодування моральної шкоди.

Тема 19. ОХОРОНА ПРАЦІ.

План

1. Поняття охорони праці за трудовим правом.

2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії.

3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

4. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

1. Поняття охорони праці за трудовим правом.

Охорона праці – це створення здорових та безпечних умов праці різними засобами. Поняття охорони праці розрізняють в широкому та вузькому значенні .В широкому значенні – термін охорона праці застосовується для всієї совокупності норм трудового права, направлених на всебічну охорону всіх трудових прав. В вузькому понятті під охороною праці розуміють забезпечення здорових та безпечних умов праці всіми засобами: правовими, економічними, медичними, лікувально-профілактичними, санітарно-гігієнічними, лікувально-профілактичними безпосередньо на робочому місці.

Легальне визначення поняття охорони праці дається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Крім Закону України «Про охорону праці» правове регулю­вання охорони праці знайшло відображення в нормах глави XI «Охорона праці» (ст. ст. 153-173), глави XII «Праця жінок» (ст. ст. 174-186), глави XIII «Праця молоді» (ст. ст. 187-200) КЗпП.

2. Норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії.

Правові норми, об'єднані терміном «охорона праці», вклю­чають в собі норми і правила з техніки безпеки і виробничої санітарії. Відмінність норм з техніки безпеки від норм з вироб­ничої санітарії визначається предметом, на регулювання якого спрямовані ті чи інші норми.

Норми з техніки безпеки містять обов'язкові вимоги, яким повинно відповідати підприємство в цілому, виробничі при­міщення, усі види обладнання і технологічні процеси з точки зору безпеки праці, попередження травматизму. Цими нормами передбачається встановлення різних огороджень, захисних пристроїв, проведення профілактичних випробувань, дистан­ційне управління, видача спеціальних індивідуальних засобів захисту, наприклад поясів, окулярів, екранів тощо.

Норми з виробничої санітарії містять обов'язкові вимоги щодо території підприємства, виробничих і побутових приміщень, робочих місць і технологічних процесів з точки зору гігієни праці і здоров'я працівників з метою попередження про­фесійних захворювань. Вимоги в галузі виробничої санітарії стосуються розмірів, планування і конструктивних елементів виробничих будівель, вентиляції, опалення, водопостачання, каналізації, освітлення побутових приміщень, пунктів харчу­вання, охорони праці тощо. Норми з виробничої санітарії пе­редбачають також професії з шкідливими умовами праці, які повинні забезпечуватись спецмолоком, спецхарчуванням, спец­одягом, спецвзуттям та іншими індивідуальними захисними засобами.

Не слід думати, що норми з техніки безпеки і виробничої санітарії є окремими нормативними актами. В державних міжга­лузевих і галузевих нормативних актах можуть одночасно місти­тися й положення з техніки безпеки і норми з виробничої сані­тарії.

У своїй сукупностінормативні акти про охорону праці — це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші доку­менти, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання. Їх прийнято поділяти на державні міжгалузеві і га­лузеві норми. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 бе­резня 1994 р. № 135 «Про порядок опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів по охороні праці» відповідним центральним органам державного управління доручено розробляти і затвер­джувати конкретні документи щодо організації нормотворчого процесу, планування і фінансування робіт, визначення базових організацій, які повинні займатися нормотворчою діяльністю з питань охорони праці.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1994 р. Комітет по нагляду за охороною праці нака­зом від 16 березня 1994 р. затвердив Положення про опрацю­вання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалу­зевих і галузевих нормативних документів «Законодавство України”

Фінансування охорони праці здійснює власник. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України, створюються фонди охоро­ни праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місце­вого і регіонального самоврядування для потреб регіону.

Фонд охорони праці на підприємстві використовується тільки для виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існую­чого рівня охорони праці на виробництві.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому, ніж передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охоро­ни праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, про­фесійних захворювань і аваріям.

На власника також покладається обов'язок за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на ро­боту) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників.

Обов'язковим медичним попереднім та періодичним огля­дам підлягають працівники, які приймаються на роботу або працюють у контакті з шкідливими речовинами та несприятли­вими виробничими чинниками; працівники усіх професій, що додаються до Положення про медичний огляд працівників пев­них категорій.

3. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.

У випадку травмування працівників, професійних захворю­вань або аварій на виробництві власник або уповноважений ним орган повинен провести розслідування. Порядок прове­дення розслідування регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. в редакції постанови від 17 червня 1998 року № 923.

Міністерство праці і соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та проводить контроль за якістю і своєчасним проведенням атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охо­рони праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють :

· органи Гене­ральної прокуратури України;

· Комітет по нагляду за охороною праці;

· Державний комітет України з ядерної та радиаційной безпеки України;

· органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

· органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Інспекторські перевірки залежно від їх конкретних завдань, мети і тривалості підрозділяються на три види: оперативні, цільові та комплексні.

Оперативна перевірка — це перевірка стану і організації робіт з охорони праці, додержання вимог щодо устаткування і об­ладнання, технологій вимогам нормативних актів з охорони праці, що проводиться державним інспектором чи іншою по­садовою особою протягом робочого дня (зміни).

Цільова перевірка — це перевірка на підприємстві конкрет­них питань з охорони праці, що проводиться одним чи групою інспекторів. Вона може здійснюватися протягом як одного, так і декількох днів, що необхідні для проведення перевірки.

Комплексна перевірка — це всебічна і детальна перевірка (ре­візія) стану безпеки і умов праці на підприємстві. Головна її мета — оцінка ефективності системи управління охороною праці, технічного стану об'єктів підприємства, стану безпеки та умов праці, виконання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

За порушення законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадо­вих осіб органів державного нагляду за охороною праці і пред­ставників професійних спілок винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, криміналь­ної відповідальності.

Адміністративну відповідальність можуть нести також під­приємства за порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середо­вища. На них може накладатися штраф, максимальний розмір якого не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заро­бітної плати підприємства.

На власника покладається також обов'язок відшкодувати збитки, завдані іншим підприємствам, громадянам і державі, на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при по­рушенні вимог щодо охорони праці.

Тема № 20. Індивідуальні трудові спори

План

І. Поняття трудових спорів та їх класифікація.

2.Комісія по трудових спорах як обов'язковий первинний орган по розгляду трудових спорів.

3.Судовий порядок розгляду трудових спорів.

І. Поняття трудових спорів та їх класифікація.

Основна група спорів виникає з трудових правовідносин. Стороною, трудові права якої порушені, переважно виступає працівник, тому ці спори, як правило, носять позовний харак­тер, є спорами про право.

За ознакою підвідомчості можна виділити три види розгля­ду цих спорів:

1)в загальному порядку, який включає до себе послідовність розгляду спору в комісії по трудових спорах (КТС) і суді. Природно, що розгляд цих спорів може закінчуватись в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесений до суду;

2)в судовому порядку, при якому розгляд трудового спору розпочинається безпосереднім зверненням до суду, минаючи КТС;

3)в особливому порядку, при якому певні категорії спорів або трудові спори певних категорій працівників вирішуються відповідно до спеціальних правил, визначених процесуальни­ми нормами.

Другу значну групу становлять колективні трудові спори, що виникають з організаційно-управлінських і соціально-еко­номічних відносин у сфері праці. Конфліктуючою стороною тут переважно виступає трудовий колектив одного або декіль­кох підприємств. Предметом такого спору можуть бути розбіж­ності як з приводу встановлення умов праці, так і в зв'язку із застосуванням чинного законодавства.

2. Комісія по трудових спорах як обов'язковий первинний орган по розгляду трудових спорів.

Комісія по трудових спорах (КТС) є обов'язковим первин­ним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах. Вона обирається загальними зборами або конференцією трудового колективу підприємства з числом працю­ючих не менше 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень КТС визначаються загальними зборами або відповідно конфе­ренцією трудового колективу підприємства. Якщо це виробни­че підприємство або організація, то кількість робітників у складі КТС повинна бути не менше половини її складу.

КТС обирає із свого складу голову, його заступників і сек­ретаря комісії.

Організаційно-технічне забезпечення КТС, а до такого за­безпечення відноситься надання обладнаного приміщення, дру­карської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підго­товка та видача копій рішень тощо, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

КТС підприємства має печатку встановленого зразка. Право звернення до КТС надано працівнику. В інтересах працівника з заявою до комісії може звернутись прокурор або відповідний орган профспілкової організації, членом якої є пра­цівник. Власнику або уповноваженому ним органу право на звернення до КТС законом не надано.

Працівник може звернутись до КТС у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про пору­шення свого права. У разі пропуску з поважних причин уста­новленого строку КТС може його поновити.

КТС повинна розглядати усі спори, що виникають на підприємствах. Комісія не може розглядати лише спори, що безпосередньо віднесені до компетенції міського суду, або коли по спору встановлений особливий порядок його розгляду. При цьому трудовий спір підлягає розглядові в КТС за умови, що працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював роз­біжності при безпосередніх переговорах з власником або упов­новаженим ним органом.

Заява працівника, що надійшла до КТС, підлягає обов'яз­ковій реєстрації. Голова комісії або за його дорученням хтось із її членів проводить підготовку матеріалів до розгляду заяви на засіданні комісії; вирішує питання про виклик свідків; доручає спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок; має право зажадати від власника або уповноважено­го ним органу необхідні розрахунки та документи.

КТС повинна розглянути трудовий спір в десятиденний строк з дня подання заяви. Розгляд спору проводиться у при­сутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або, за вибором працівника, інша особа, в тому числі адвокат.

У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання КТС розгляд заяви відкладається до наступного за­сідання. При повторному нез'явленні працівника без поваж­них причин КТС може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання КТС вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

На засіданні КТС ведеться протокол, який підписується го­ловою або його заступником і секретарем.

КТС по трудових спорах приймає рішення більшістю го­лосів її членів, присутніх на засіданні. Рішення викладається в письмовій формі і в ньому зазначаються: повне найменування підприємства; прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору; суть спору; прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу; ре­зультати голосування і мотивоване рішення комісії. Рішення підписується всім складом комісії, що розглядав спір.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються пра­цівникові, власнику або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах пра­цівник чи власник або уповноважений ним орган можуть ос­каржити його до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою для відмови у прийнятті заяви. Визнавши причину пропуску строку поважною, суд може по­новити цей строк і розглянути спір по суті. В разі, коли пропу­щений строк не буде поновлено, заява не розглядається.

Рішення КТС набуває чинності і підлягає виконанню влас­ником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження. У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рі­шення у встановлений строк КТС підприємства видає праців­никові посвідчення, що має силу виконавчого листа.

В посвідченні вказуються:

· найменування органу, який виніс рішення по трудовому спору,

· дата його прийняття і видачі по­свідчення;

· прізвище, ім'я та по батькові працівника;

· рішення по суті спору.

Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови КТС підприємства та печаткою комісії.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган в десятиденний строк звернувся із заявою про вирішення трудового спору до районного (місько­го) суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримі­сячного строку до районного (міського) суду, судовий викона­вець виконує рішення КТС у примусовому порядку. У разі про­пуску працівником установленого тримісячного строку з поваж­них причин КТС, що видала посвідчення, може поновити цей строк.

3. Судовий порядок розгляду трудових спорів.

Другим органом по розгляду трудових спорів є місцевий суд. Право на судовий захист — одна із найважливі­ших гарантій охорони трудових прав трудящих. Тому чим дос­тупніша можливість його використання, тим краще забезпе­чується законність у сфері трудових правовідносин.

В місцевих судах розглядаються трудові спори за заявою:

· працівника або власника чи уповноваженого ним орга­ну, коли вони не згодні з рішенням КТС підприємства чи його підрозділу;

· прокурора, коли він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

Безпосередньо в місцевих судах розглядають тру­дові спори :

· за заявами працівників підприємств, де КТС не оби­рається;

· працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміни дати і форму­лювання причини звільнення, оплати за час вимушеного про­гулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, та трудових спорів суддів та прокурорсь­ко-слідчих працівників; керівника підприємства (філіалу, пред­ставництва, відділення та іншого обособленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступ­ників, а також посадових осіб таможенних органів, державних податкових адміністрацій, яким присвоєні персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби і органів державного контролю за цінами;

· керівних працівників, які оби­раються, затверджуються і призначаються на посади держав­ними органами, органами місцевого і регіонального само­врядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і фор­мулювання причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінар­них стягнень, за винятком спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади та трудових спорів суддів і проку­рорсько-слідчих працівників;

· власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству; працівників з питань застосування за­конодавства про працю, коли спір відповідно до чинного зако­нодавства попередньо був вирішений власником або уповнова­женим ним органом і профспілковим органом підприємства у межах наданих їм прав.

До безпосереднього розгляду в суді віднесені також спори про відмову у прийнятті на роботу :

· працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;

· молодих спеціалістів, які закінчили і у встановленому порядку направ­лені на роботу на дане підприємство;

· вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, оди­ноких матерів — при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

· виборних працівників при закінченні строку їх повноважень;

· працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; іншим особам, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Трудові спори суди розглядають за загальними правилами цивільного судочинства, тобто керуються положеннями ЦПК України. Разом з тим у порядку розгляду трудових спорів є свої особливості. Незалежно від того, працівником, власником або уповноваженим ним органом чи прокурором порушена справа після вирішення спору в КТС, суд розглядає її як трудовий спір, що вирішувався в КТС, тобто на вимогу працівника до підприємства (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суди Ук­раїни від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів).

Маються на увазі випадки, коли сторони трудового спору не згодні з рішенням КТС, а прокурор вважає його таким, що суперечить чинному законодавству. Стаття 228 КЗпП надає сторонам і прокурору право оскаржити рішення КТС до рай­онного (міського) суду. Фактично ж у даному випадку є не ос­карження рішення, оскільки суд рішення КТС не ревізує, не змінює і не скасовує, а звернення до другого органу, а не до другої інстанції, бо суд по відношенню до КТС є другим орга­ном по розгляду трудових спорів, а не другою інстанцією. Таке звернення до суду здійснюється у формі заяви. Якщо вона по­дається працівником, то це буде позовна заява, яка повинна містити усі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК України.

Заява власника або уповноваженого ним органу до суду по­винна мати довільну форму, якою ставиться перед судом кло­потання про розгляд спору, що був розглянутий КТС, з рішен­ням якої власник або уповноважений ним орган не згоден. Це не позовна заява, бо власник або уповноважений ним орган позову не заявляє, тому при розгляді спору в суді, хоч із заявою до суду звернувся власник або уповноважений ним орган, су­дом буде розглядатись позов працівника до власника у такому ж обсязі, як він був заявлений для розгляду КТС.