Тема 13. Робочий час. 1 страница

План

1. Поняття робочого часу за трудовим правом. Види тривалості робочого час.

2. Режим роботи і облік робочого часу.

3. Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення.

1. Поняття робочого часу за трудовим правом. Види тривалості робочого часу

Робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового роз­порядку повинен перебувати на місці виконання робіт і вико­нувати свою трудову функцію або іншу доручену йому роботу:

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види. Передбачено два види робочого часу:

· нормований

· ненормований.

Нормований робочий часу свою чергу поділяється на робо­чий час :

· нормальної тривалості,

· скорочений робочий час

· не­повний робочий час.

Робочий час нормальної тривалості на підприємствах не може перевищувати 40 годин на тиждень. Саме ця тижнева норма є загальною нормою тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлена для деяких категорій працівників. Зокрема, неповнолітнім у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу встановлюється в 36 годин на тиждень. Для осіб віком від 15 до 16 років,- а також учням віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул, тривалість робочого часу встановлена в 24 години на тиждень.

Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, тривалість їх робочого часу не може переви­щувати половини встановленої для неповнолітніх максималь­ної тривалості робочого часу, тобто відповідно 18 і 12 годин на тиждень.

Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умова­ми праці, тривалість робочого часу встановлюється не більше як 36 годин на тиждень. Перелік працівників, для яких скоро­чується тривалість робочого часу, визначається Списком ви­робництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Скорочений робочий день встановлений для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До та­ких працівників віднесені лікарі, учителі, викладачі середні» спеціальних і вищих навчальних закладів тощо.

Для інвалідів І та II груп, які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, визначених для використання праці таких осіб, встановлюється 36-годинний робочий тиждень. Такої ж тривалості встановлений робочий день для інвалідів по зору } та II груп, які працюють на державних підприємствах, інвалідів-сліпих, які працюють в навчально-виробничих підприємствах республіканського товариства сліпих, для інвалідів І та II груп які працюють на підприємствах, в цехах і на дільницях, що створені на колишніх промислових артілей та артілей інвалідів, члени яких мали право на скорочений робочий день відповідно з правилами, що діяли в промисловій кооперації.

Неповна тривалість робочого часу може бути визначена як тривалість робочого часу, менша у порівнянні з робочим днем нормальної тривалості, або як неповний робочий тиждень. Отже, він може встановлюватись шляхом зменшення як тривалості робочого дня, так і тривалості робочого тижня. Такий робочий час встановлюється відповідно до ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і згодом.

Приймати працівників на роботу з неповною тривалістю робочою часу або встановлювати такий режим роботи пізніше можуть керівники всіх підприємств, незалежно від їх відомчої належності. Встановлення такого режиму роботи є правом влас­ника або уповноваженого ним органу. В окремих випадках, передбачени законом, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок, за бажанням працівника, приймати на роботу з неповним робочим днем або переводити на такий ре­жим окремі категорії працюючих. До них закон відносить

· ва­гітних жінок;

· жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім і відповідно з медичним висновком;

· інвалідів війни, інвалідів інших категорій, якщо таке скорочення робочого часу їм рекомендовано медично-соціальними експертними комісіями (МСЕК), учасників Вітчизняної війни.

Мінімальна або максимальна тривалість неповного робочо­го часу законодавством не визначена. Тому норма робочого часу на період роботи протягом доби чи тижня визначаються тільки за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. У разі необхідності керівник підприємства має право прийняти на одну посаду двох працівників. Досягнута угода не може бути змінена в односторонньому порядку.

При встановленні режимів праці з неповним робочим днем тривалість робочого дня, як правило, не може бути меншою чотирьох годин, а робочого тижня — меншою 20-24 годин відпо­відно при п'яти і шестиденному тижні.

Праця в умовах неповного робочого дня (в цьому полягає його відмінність від скороченого робочого часу) оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробіт­ку. Премія в них випадках нараховується в загальному порядку.

Ненормований робочий день є особливим режимом робочого часу для керівників, спеціалістів, державних службовців, праця яких за характером виконуваних ними функцій не завжди може бути обмеженою нормальною тривалістю робочого дня, не піддається точному обліку внаслідок режиму роботи, а також для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями органі­зації їх праці розподіляється ними на свій розсуд.

Термін «ненормований робочий день» не означає, що пра­цівники, для яких він встановлюється, повинні працювати не­обмежений час. Тривалість роботи для них також встановлена в 40 годин з відповідним їх розподілом на п'ять чи шість робо­чих днів. На них повністю поширюється внутрішній трудовий розпорядок. Зокрема, вони своєчасно повинні приходити на роботу, в установлені години користуватися перервами для відпочинку тощо.

Працівники з ненормованим робочим днем звільняються на загальних засадах від роботи в дні щотижневого відпочинку і в святкові дні. У разі їх залучення до роботи в ці дні їм пови­нен надаватись інший день відпочинку або оплачуватись робо­та у розмірі подвійної денної ставки.

Перебування на роботі понад норму робочого дня не пере­творює його в подовжений, оскільки власник або уповноваже­ний ним орган, незалежно від форм власності і господарюван­ня, не має права запроваджувати таке перебування постійно осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь зобов'язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніще.

Як вже відзначалось, нормальна тривалість робочого часу робітників і службовців не може перевищувати 40 годин на тиж­день: Робочий тиждень може бути п'ятиденним з двома вихід­ними днями і шестиденним з одним вихідним днем.

При п'ятиденному робочому тижні тривалість денної робо­ти (зміни) становить вісім годин (40 : 5) і визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змін­ності, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом.

При шестиденному робочому тижні тривалість денної роботи (зміни) становить сім годин із скороченням робочого дня перед вихідними днями до п'яти годин (7 год. х 5 дн.) + 5 годин.

2. Режим роботи і облік робочого часу.

Розприділення норм робочого часу в період календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму являється:

· початок і закінчення щоденної робо­та;

· тривалість перерв протягом робочого часу;

· тривалість та правила чередування змін.

З метою кращої координації роботи підприємств, будові організацій, пасажирського транспорту, дитячих дошкільних закладів початок щоденної роботи на підприємствах і в установах даної місцевості встановлюється виконкомами місцевих Рад народних депутатів. На підставі цього і з урахуванням вироб­ничих умов підприємства встановлюють у себе режим робочого часу.

У зв'язку з тим, що початок роботи пов'язаний з необхід­ністю одержання матеріалів, інструментів, технічної докумен­тації. у цей період продуктивність праці є самою низькою. Тому на багатьох підприємствах щодо окремих працівників передба­чається початок роботі на 30-40 хвилин раніше основних пра­цівників.

На роботах з особливими умовами і характером праці в по­рядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на дві частини за умови, що загальна три­валість роботи не перевищуватиме нормальної тривалості ро­бочого дня. Такий режим роботи може застосовуватись, на­приклад, для працівників залізничного транспорту, робота яких за своїм характером не може проводитись безперервно. Кількість і тривалість перерв, включаючи перерву для відпочинку і прий­няття їжи, не може бути більшою двох. Тривалість кожної пе­рерви повинна бути не менше однієї години, а час безперерв­ного відпочинку протягом доби — не менше 12 годин.

Керівникам підприємств міського пасажирського транспорту надано право за погодженням з профспілковими комітетами запроваджувати для водіїв і кондукторів автобусів, тролейбусів, трамваїв, які працюють на міських регулярних пасажирських лініях, робочий день з розподілом зміни на дві частини і допла­тою за відпрацьований час у кожній зміні з двома виходами на роботу до ЗО відсотків тарифної ставки (окладу). Переведення на такий режим роботи може провадитись за наявності згоди на це працівника. Число змін із розподілом 'їх на дві частини в розрахунку на місяць не повинно перевищувати 20 відсотків загальної кількості змін для працівників зазначених професій-Час внутрішньозмінної перерви в робочий час не включається.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівно­мірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього тру­дового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, виз­начені графіками змінності.

На деяких підприємствах вводяться так звані «гнучкі гра­фіки». Їх суть полягає у тому, що робітникам і службовцям дозволяється приходити на роботу і залишати роботу в зручний для них час, а також відлучатися з роботи за умови повного працювання усього пропущеного часу.

Прихід і залишення роботи розтягуються до двох годин: хтось бажає прийти на роботу на 8-му годину і залишити її о 17-й а хтось прийде на роботу о 10-й годині, але працюватиме до 19-ї години (з обідньою перервою).

При введенні такого графіку, коли це можливо за умов ви­робництва, зникає напруженість, що веде до помилок і виго­товлення браку, менше трапляється нещасних випадків, витрат робочого часу на короткочасні відпустки і відлучки, зникають запізнення на роботу і прогули. Сама можливість змінювати свій час роботи підвищує комфорт особи.

У справі зміцнення трудової дисципліни, охорони праці, в зростанні продуктивності праці важливе значення маєоблік робочого часу. Облік може бути поденним і підсумованим. Його організація покладається на власника підприємства або упов­новажений ним органи. Безпідставні витрати робочого часу повинні розглядатися як порушення трудової дисципліни. Якщо працівник без поважних причин запізнився на роботу або пе­редчасно її залишив, то цей час в робочі години не включаєть­ся і оплаті не підлягає.

Поденнимвважається облік, коли встановлена законом нор­ма робочого дня є обов'язковою для кожного дня роботи. Цей облік робочого часу може бути організований за картковою си­стемою, коли прихід на роботу і залишення її визначаються за допомогою контрольного годинника, за жетонною системою — застосуванням табельних жетонів чи марок, за пропускною си­стемою — шляхом здавання і видавання перепусток, за рапортно-відомістною системою — за допомогою використання комбі­нованих та інших систем обліку залежно від умов виробництва.

Облік приходу на роботу і залишення її ведеться в цілому по підприємству або по його структурних підрозділах. Якщо за умов виробництва встановлена для деяких категорій робітників і службовців щоденна або щотижнева тривалість робочого часу не може бути додержана, застосовується підсумований облік робочого часу.

Підсумковий облік робочого часу встановлюється на безпе­рервно діючих підприємствах, а також в окремих виробницт­вах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де умови виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена тривалість робочого часу. Він запроваджується власником бо уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом за умови, що його тривалість в обліковому періоді не перевищуватиме нормальної кількості робочих годин. При такому обліку робочих годин переробок у певні дні може компенсуватися недоробком в інші.

Підсумковий облік робочого часу може вводитись за різні відрізки часу: місяць, квартал, календарний рік. Переважно за­стосовується помісячний облік робочого часу. За календарний рік його дозволено запроваджувати для робітників, які зайняті в рослинництві радгоспів та інших підприємств сільського гос­подарства.

До підсумкового обліку відноситься й організація вахтового методу праці. Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, шо базується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови неможливості за­безпечення щоденного повернення працівників до місця по­стійного проживання. Робота організується за спеціальним ре­жимом праці, як правило, при підсумковому обліку робочого часу. Міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання.

Тривалість вахти не повинна перевищувати одного місяця. У виняткових випадках на окремих об'єктах (дільницях) робіт з дозволу міністерства чи відомства і відповідного центрального комітету профспілки тривалість вахти може бути збільшена до двох місяців.

Рішення про введення вахтового методу організації робіт приймається керівником підприємства за погодженням з проф­спілковим комітетом на підставі техніко-економічних розра­хунків з урахуванням ефективності його застосування у по­рівнянні з іншими методами ведення робіт.

При вахтовому методі організації робіт встановлюється, як правило, підсумковий облік робочого часу за місяць, квартал або за інший, більш тривалий період, але не більше чим за рік. На підприємствах ведеться спеціальний облік робочого часу і часу відпочинку на кожного працівника по місяцях з нароста­ючим результатом за увесь обліковий період.

Тривалість роботи в нічний час скорочується на одну годину. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години Ранку. Зменшення тривалості роботи в нічний час не поширюється для робітників і службовців, для яких передбачена скорочена тривалість робочого часу. При цьому необхідно наголосити, ці скорочується тривалість роботи саме в нічний час, а не тижднева норма робочого часу. Тому при складанні графіків змінності слід виходити з тижневої норми робочих годин навіть тоді, коли робота частково виконується у нічний час.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною у тих ви­падках, коли це необхідно за умов виробництва, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Не скорочується тривалість робочого дня і тих працівників, які приймаються для нічної роботи, наприклад сторожів.

До роботи в нічний час не можуть залучатися :

· вагітні жінки а також жінки, що мають дітей до трьох років. Виняток щодо заборони залучення жінок до роботи в нічний час встановлено для тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

· працівників мо­лодше вісімнадцяти років.

· Робота інвалідів в нічний час дозво­ляється лише за їх згодою і за умов, що не суперечать медичним рекомендаціям.

· Жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років (дітей-інвалідів — до шістнадцяти), не можуть залучатись до нічних робіт без їх згоди.

3. Поняття надурочних робіт і порядок їх проведення.

Роботи понад встановлену тривалість робочого часу є надурочними. Як правило, надурочні роботи не допускаються. Влас­ник або уповноважений ним орган може застосовувати такі ро­боти лише у виняткових випадках, що визначені законодав­ством. .. . .

Дозволяється проведення надурочних робіт, що необхідні для :

1. оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2. при проведенні громадське необхідних робіт по во­допостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, кана­лізації, транспорту, зв'язку — для усунення випадкових або не­сподіваних обставин, які порушують правильне їх функціону­вання;

3. при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робо­чий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі не­обхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4. при виконанні вантажно-розванта­жувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправ­лення і призначення;

5. продовження роботи в разі неявки пра­цівника, який заступає, якщо робота не допускає перерви і негайно вжити заходів до заміни працівника іншим працівником.

Наведений в ст. 62 КЗпП перелік випадків, коли власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи, є вичерпним..

Надурочні роботи можуть проводитись власником або упов­новаженим ним органом лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Власник або уповноважений ним орпц повинен звернутися до профспілкового комітету з письмовим поданням, в якому зазначаються: кількість надурочних робіт що необхідні для проведення певної роботи; для якої мети це потрібно; причини, що викликали їх потребу, а також які кате­горії працівників необхідно залучити до надурочних робіт, пе­релік цих робіт і час їх проведення.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

· вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

· жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інва­ліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

· За згодою інвалідів може здійснюватись залучення їх до над­урочних робіт за умови, що така робота не суперечить медич­ним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 го­дин на рік. Компенсуються надурочні роботи додатковою оп­латою у розмірах, що визначені ст. 106 КЗпП. Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.

Тема 14. Час відпочинку.

План

1. Поняття відпочинку та його види.

2. Трудові відпустки.

3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.

4. Соціальні відпустки.

5. Відпустки без збереження заробітної плати.

6. Порядок надання відпусток.

1. Поняття відпочинку та його види.

Підчасом відпочинку слід розуміти час, протягом якого робі­тники і службовці звільняються від виконання трудових обов'язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Чинним законо­давством про працю передбачені такі види відпочинку:

· пере­рви в робочому дні;

· щоденний (міжзмінний) відпочинок;

· що­тижневий безперервний відпочинок (вихідні дні);

· щорічні не­робочі (святкові) дні;

· щорічні відпустки.

Протягом робочого дня робітникам і службовцям повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через чотири години після початку роботи і триває не більше двох годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встанов­люється від ЗО хвилин до однієї години. На безперервних ви­робництвах з трьохзмінною роботою тривалість перерви може встановлюватись до 20 хвилин.

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в ро­бочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій Розсуд, залишати на час перерви місце роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Таких перерв декілька. Відповідно до ст. 183 КЗпП, матерям, які мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви до відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування ди­тини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години кожна.

Строки і порядок надання перерв встановлюються власни­ком підприємства або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом і з урахуванням бажання матері. Це означає, що перерви для годування дитини можуть приєднуватись до обідньої або об'єднуватись з обідньою і пе­реноситись на початок або кінець робочого дня.

Тим робітникам і службовцям, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних при­міщеннях, надаються спеціальні перерви для обігріву і відпочин­ку. Строк і порядок надання цих перерв також визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом. На власника або уповноважений ним орган покладається також обов'язок обладнати приміщення для обігріву і відпочинку працівників.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з ура­хуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Недовикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінно­го) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумову­ються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду.

При п'ятиденному робочому тижні робітникам і службов­цям надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом. Як правило, другий вихідний день має надаватись поряд із загальним вихідним днем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповід­но до ст. 70 КЗпП повинна бути не менш як 42 години.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 КЗпП забороняється. Залучення окремих робітників і службовців до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприє­мства і тільки у виняткових випадках, що визначені законодав­ством. Такими випадками визнаються:

· відвернення громадсь­кого або стихійного лиха,

· виробничої аварії і негайного усу­нення їх наслідків;

· відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

· виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприє­мства в цілому або його окремих підрозділів;

· виконання не­відкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобі­гання або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

За наявності виняткових випадків залучення робітників і службовців до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом або розпорядженням власника підприємства або упов­новаженого ним органу. У ньому повинно бути зазначено, які саме працівники залучаються до роботи у вихідний день і який інший день їм надається для відпочинку протягом найближчих тижнів, чи за бажанням працівників їм буде виплачена грошо­ва компенсація.

До щорічних неробочих (святкових) днів відносяться:

· 1 січня — Новий Рік;

· 7 січня — Різдво Христове;

· 8 березня — Міжнародний жіночий день;

· 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

· 9 травня — День Перемоги;

· 28 червня — День Конституції України;

· 24 серпня — День незалежності України;

· дні релігійних свит: 1січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень);

один день (неділя) — Трійця.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, при­пинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (без­перервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необ­хідністю обслуговування населення, а також невідкладні ре­монтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.

В разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.

2. Трудові відпустки.

Відпусткою визнається вільний від роботи час протягом вста­новленої законом або угодою сторін кількості днів з виплатою за­робітної плати або без її збереження.

Право на відпустку мають громадяни України, які перебу­вають у трудових відносинах з підприємствами, а також пра­цюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні гро­мадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустку нарівні з громадянами України.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки в натурі визначеної тривалості із збереженням на її протязі місця роботи (посади) і виплатою середньої заробітної плати. Забороняється звільнення працівників з ініціативи влас­ника або уповноваженого ним органу під час перебування їх у відпустці, за винятком випадків повної ліквідації підприємства. Відпустка повинна забезпечити працівникам необхідний відпо­чинок, тому забороняється заміна відпустки грошовою ком­пенсацією, за винятком окремих випадків.

Законом України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток:

· щорічні відпустки;

· додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

· творчі відпустки;

· соціальні відпустки;

· відпустки без збереження заробітної плати.

Щорічну основну і щорічні додаткові відпустки ще називають трудовими відпустками. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня

укладення трудового договору.

Промислово-виробничому персоналу вугільної, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверху шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажний роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збага­ченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпрацьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, на­дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудни­ках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні із збільшен­ням на чотири календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві два роки і більше.

Працівникам лісової промисловості і лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівель­них і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а та­кож лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, зат­верджених Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календар­них днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних ча­стин — 24 календарних дні із збільшенням за кожні два відпра­цьовані роки на два календарних дні, але не більше 28 кален­дарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам освіти та науковим працівникам надається щорічна основ­на відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, за­твердженому Кабінетом Міністрів України постановою від 14 квітня 1997 р. № 346.

Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26 ка­лендарних днів.

Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьова­но ними часу.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалостю ЗО календарних днів, якщо законодавством не передбачено тривалої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлен­ня v розмірі посадового окладу. Службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів.