Тема 13. Робочий час. 2 страница

Суддям надається щорічна відпустка тривалістю ЗО робочих днів з виплатою додаткового посадового окладу. Суддям, які мають тривалий стаж роботи на посаді судді, надається додат­кова оплачувана відпустка тривалістю при стажі роботи від 10 до 15 років — 5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років — 10 календарних днів; при стажі 20 років і більше — 15 кален­дарних днів.

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важ­кими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів на­дається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з нега­тивним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим догово­ром залежно від атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

3. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в се­редніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, гру­пах з очною, заочною формами навчання, при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання випускних екзаменів:

· в основній школі — тривалі­стю 10 календарних днів;

· випускних екзаменів у старшій школі — тривалістю 25 календарних дні;

· перевідних екзаменів в основній та старших школах — від 4 до 6 календарних днів без урахуван­ня вихідних.

Працівникам, які складають екзамени екстерном за основ­ну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпуст­ка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділен­нях професійно-технічних закладів освіти, надається додатко­ва оплачувана відпустка для підготовки та складання екзаменів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від ви­робництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною фор­мами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період установчих занять, виконання лабораторних робіт, скла­дання заліків та екзаменів:

· для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання, — 10 кален­дарних днів щорічно;

· третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, — 20 календарних днів щорічно,

· незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — ЗО календарних днів щорічно

Для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) сту­дентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівня акреди­тації, відпустка надається на два місяці, а у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації — на чотири місяці.

Працівникам, допущеним до складання вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання екзаменів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен.

Відпустки надаються відповідно на період установчих за­нять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та ек­заменів, державних екзаменів, підготовки та захисту диплом­ного проекту (роботи).

Для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук творча відпустка надається тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до шести місяців. Ці відпустки надаються за умови, що працівник успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками і оформляються наказом власника підприємства або уповноваженого ним органу. На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.

4. Соціальні відпустки.

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачу­вана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю до пологів — 70 календарних днів, після пологів — 56 календар­них днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше Дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосеред­ньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усинов­лення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей).

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 ро­ків або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається до­даткова оплачувана відпустка тривалістю п'ять календарних днів без урахування вихідних. Жінці, яка усиновила дитину, бать­кові, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину, ця відпустка надається на цих же умовах.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами об­числюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 ка­лендарних днів у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів).

До відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки при­єднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

5. Відпустки без збереження заробітної плати.

Чинним законодавством передбачено надання відпусток без збереження заробітної плати. В одних випадках ці відпустки повинні надаватись в обов'язковому порядку, в інших — за зго­дою сторін.

В обов'язковому порядку відпустки без збереження заробі­тної плати надаються :

· матері або батьку, який виховує дитину без матери (в тому числі у випадку тривалого перебування матери у лікувальній установі), що мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

· чоловікові, жінка якого перебуває у передпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

· матері або іншим особам (батькові, бабі. діду чи іншим родичам) у випадку, коли дитина потребує домашнього догляду, — трива­лістю, що визначається медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку;

· ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», — тривалістю 14 календарних днів;

· ветеранам праці та особам, які мають особ­ливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю 21 ка­лендарний день щорічно;

· пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до ЗО календарних днів;

· працівникам у ви­падку смерті рідних по крові або по шлюбу: подружжя, батьків (відчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до семи календарних днів без урахування часу, не­обхідного для проїзду до місця події і назад; інших рідних — тривалістю до трьох календарних днів без урахування часу, не­обхідного для проїзду;

· працівникам по догляду за хворим рідним по крові, який за висновком медичної установи потребує по­стійного стороннього догляду, —- тривалістю, що визначається медичним висновком, але не більше ЗО календарних днів;

· пра­цівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, що визначається медичним висновком;

· працівникам, які допущені до вступних екзаменів у вищих установах освіти, — тривалістю ЗО календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад;

· працівникам, допущеним до здачі вступних екза­менів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі і успішно виконують індивідуальний підготовки, — тривалістю, що необхідна для проїзду до місця знаходження вищої установи освіти або установи науки і зад;

· сумісникам на строк до закінчення відпустки по основному місцю роботи; ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у випадку простою підприєм­ства з не залежних від працівників причин може надавати відпу­стки без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням.

6. Порядок надання відпусток.

Щорічна основна відпустка надається всім працівникам із збереженням місця роботи і посади та з виплатою середнього заробітку. Право працівників на відпустку не залежить від місця роботи, виконуваної трудової функції, форми власності, на базі яких ведеться господарська діяльність на підприємствах, стро­ку трудового договору. Від цих обставин залежить тривалість відпустки, яка надається працівникові.

До стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, зара­ховуються:

· час фактичної роботи (в тому числі на умовах не­повного робочого дня) протягом робочого року, за який на­дається відпустка;

· коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалося місце роботи (поса­да) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

· час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалась допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпу­стки догляду за дитиною до досягнення нею трирічного року, навчання з відривом від виробництва тривалістю не менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних закладів освіти; час навчання новим професіям (спеціально­стям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації вироб­ництва і праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скорочення чисельності або штату працівників;

· час фактичної роботи із шкідливими важ­кими умовами або з особливим характером праці, якщо праці­вник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробниц­тва, цеху, професії або посади; час щорічної основної та додат­кових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і особливий характер праці;

· час роботи вагітних жінок, переве­дених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників;

· час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпу­сток не може перевищувати 58 календарних днів, а для праців­ників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 68 кален­дарних днів.

Щорічні основна та додаткова відпустки надаються праців­никові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпуски повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підпри­ємстві.

У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шести­місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

· жін­кам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

· інвалідам;

· особам віком до 18 ро­ків;

· чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

· особам, звільненим після проходжен­ня строкової військової або альтернативної (невійськової) служ­би, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на ро­боту протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

· сумісникам — одночасно з відпус­ткою за основним місцем роботи;

· працівникам, які успішно навчаються в закладах освіти та бажають приєднати відпустку до часу складання екзаменів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчаль­ною програмою;

· працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпус­тку і не одержали за неї грошової компенсації; працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

· батькам-вихователям дитячих бу­динків сімейного типу;

· в інших випадках, передбачених зако­нодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи мо­жуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається гра­фіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповнова­женим на представництво трудовим колективом органом і до­водиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси праців­ників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, погоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для цього час надаються:

· особам віком до 18 років;

· інвалідам;

· жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

· одинокій матері (батькові), яка виховує дити­ну без батька (матері);

· опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутністю батьків;

· дружинам (чоло­вікам) військовослужбовців;

· ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

· ветера­нам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьків­щиною, а також особам, на яких поширюється чинність Зако­ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

· в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам закладів освіти щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на ро­боту.

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший пе­ріод або подовжена в разі:

· тимчасової непрацездатності праці­вника, засвідченої в установленому порядку;

· виконання пра­цівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основ­ної роботи із збереженням заробітної плати;

· настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на представ­ництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може неспри­ятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 кален­дарних днів буде використана в поточному робочому році.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протя­гом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основи безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніщі 12 місяців після закінчення робочого року, за який на­дається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для :

· відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків,

· для відвернення не­щасних випадків,

· простою,

· загибелі або псування майна підприє­мства

· в інших випадках, передбачених законодавством.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Да­тою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У випадку звільнення працівника йому виплачується гро­шова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпу­стки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

При переведенні працівника на роботу на інше підприєм­ство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічної відпустки за його бажанням повинна бути перерахована на ра­хунок підприємства, на яке перейшов працівник.

На бажання працівника частина щорічної відпустки замі­нюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість що­річної та додаткової відпусток, що надаються працівникові, не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Особам віком до 18 років заміна всіх видів відпусток гро­шовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за невико­ристані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпу­стки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Тема 15. Заробітна плата.

План

І. Поняття та структура заробітної плати.

2. Нормування праці.

3. Системи оплати праці.

4. Оплата праці при відхиленні від умов, передбачених тарифами.

5. Порядок виплати заробітної плати.

І. Поняття та структура заробітної плати.

За загальним правилом,заробітна плата є винагородою в гро­шовому виразі, яку працівник одержує від підприємства чи фізич­ної особи, для яких виконує обумовлену трудовим договором ро­боту. Розмір цієї винагороди залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприєм­ства.

Структурно заробітна плата складається з трьох частин:

· основна заробітна плата;

· додатко­ва заробітна плата;

· заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основною визнається винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у виг­ляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робіт­ників та посадових окладів для службовців.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю по­над встановлені норми, трудові успіхи і винахідливість та особ­ливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат нале­жать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компен­саційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передба­чені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Винагорода, яку одержують працівники за свою роботу, не повинна бути меншою певного рівня, який вважається мінімаль­ним. Такою мінімальною заробітною платою є законодавче вста­новлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці чи обсяг робіт.

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною га­рантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозра­хункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одер­жані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також ча­стина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Об'єднання громадян оплачують працю найманих праців­ників з коштів, які формуються згідно з їх статутами.

Для того щоб правильно оплатити працю, слід визначити розмір витраченої праці. Встановлення норм часу на виконан­ня певних робіт або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу прийнято називати нормуванням праці.

2. Нормування праці.

До норм праці відносяться:

· норми виробітку,

· норми часу,

· норми обслуговування

· нормативи чисельності робітників та службовців.

Норма виробітку відображає інтенсивність праці. Норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась пра­ця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної ро­боти і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і ро­бочого часу, вважаються технічно обгрунтованими.

До технічно обгрунтованих норм виробітку і норм часу відно­сяться єдині і типові норми; місцеві норми, обчислені на підставі чинних міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів, вста­новлених методами технічного нормування праці. За відсут­ності відповідних нормативів технічно обгрунтовані норми мо­жуть бути обчислені на підставі даних про технічну продук­тивність обладнання, вивчення витрат робочого часу при виконанні певних робіт.

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду в зв'язку із зміною умов, на які вони розраховані. Тому в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, що забезпечили зростання продук­тивності праці, вони підлягають перегляду. У той же час досяг­ання високого рівня виробітку продукції окремими працівниками чи бригадою із застосуванням з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, удосконалення своїми силами робочих місць не може бути підставою для заміни норм

Уведення, заміна та перегляд норм праці здійснюються влас­ником або уповноваженим ним органом за погодженням з проф­спілковим комітетом. Вони повинні роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за наявності яких мають застосовуватися нові норми.

Про введення нових і заміщення діючих норм праці влас­ник або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніше ніж за один місяць до введення.

Поряд з нормами, що встановлені на стабільні за організа­ційно-технічними умовами роботи, можуть застосовуватися тим­часові .та одноразові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверд­жених нормативних матеріалів для нормування праці. Однора­зові норми встановлюються на окремі роботи, що носять оди­ничний характер. Це можуть бути позапланові, аварійні та інші роботи.

3. Системи оплати праці.

Оплата праці повинна залежати від кількості і якості праці, її результатів, які мають кількісні і якісні показники.Оплата праці — це винагорода, що встановлюється попередньо в держав­но-нормативному порядку або за угодою сторін трудового дого­вору.

Співвідношення між кількісними і якісними показниками праці, або мірою праці, і винагородою, створює систему опла­ти праці. Оскільки є дві міри праці: кількість виготовленої про­дукції і час, витрачений на виконання певної роботи, існують дві системи заробітної плати.

Коли мірою праці виступає кількість виготовленої продукції, винагороду за цю працю прийнято називати відрядною систе­мою заробітної плати. Коли ж мірою праці є витрачений пра­цівником час, ця система оплати називається почасовою.

При відрядній системі оплати праці заробіток нараховується за виконаний обсяг роботи, вироблену продукцію за відряд­ними розцінками, обчисленими виходячи з установлених тарифних ставок і норм виробітку або часу.

Відрядна система заробітної плати за способом обліку має декілька різновидів:

· пряма відрядна система,

· відрядно-прогресивна система заробітної плати,

· акордна система заробітної плати

· побічно-відрядна система заробітної плати.

Пряма відрядна система оплати полягає у тому, що кожна одиниця продукції оплачується за незмінною відрядною роз­цінкою незалежно від рівня виконання норми виробітку чи нор­ми часу. Порядок визначення відрядної розцінки залежить від того, що покладено в основу нормування праці.

Відрядно-прогресивна система заробітної плати є однією з найбільш складних з юридичної точки зору. Її зміст полягає в тому, що працівник у разі перевиконання норми виробітку при дотриманні якісних показників праці одержує винагороду прогресивно зростаючими відрядними розцінками.

При акордній системі оплати праці винагорода виплачуєть­ся за кінцевий результат комплексу робіт — готовий будівель­ний об'єкт, монтаж обладнання та ін. Акордна оплата визна­чається на підставі чинних норм виробітку чи норм часу, що передбачені на окремі роботи, які входять як складові частини до цілісного об'єкту. Тому остаточний розрахунок за роботу, виконану акордне, проводиться після прийомки всього об'єкту.

Побічно-відрядна система заробітної плати, як правило, зас­тосовується для оплати праці допоміжних робітників, які об­слуговують основне виробництво. Їх заробіток визначається за відрядними розцінками, що встановлені на одиницю продукції, виготовлену робітниками основного виробництва.

Почасова система оплати праці застосовується переважно для оплати праці службовців. Для робітників ця система є до­цільною в умовах механізації і автоматизації виробництва, зок­рема, на дільницях і видах робіт з регламентованим режимом виробництва, при обслуговуванні апаратури, на дослідних ви­робництвах тощо.

Залежно від того, який відрізок часу взято для обчислення заробітку, почасова система поділяється на:

· погодинну

· поден­ну

· помісячну.

При почасовій і поденній оплаті заробіток виз­начається шляхом множення відповідної часової чи денної та­рифної ставки на число відпрацьованих в обліковому періоді (як правило — календарний місяць) годин або днів.

При помісячній оплаті за відпрацьований повний місяць виплачується місячна тарифна ставка або посадовий оклад, не­залежно від кількості робочих днів у цьому місяці.

Почасова і відрядна системи заробітної плати встановлю­ються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом підприќмства.

Для посилення матеріальної зацікавленості робітників і служ­бовців у підвищенні ефективності і рентабельності виробницт­ва, зростанні продуктивності праці, поліпшенні якості продукції і економії матеріальних ресурсів може вводитись преміальна оплата.

Основою правового регулювання цієї оплати є положення, що розробляються на підприємствах і в організаціях і затверд­жуються власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом. Ці положення визначають умови преміювання, тобто вимоги до працівника чи колективу в цілому, виконання яких дає право на преміальну винагороду, і показники преміювання — вимоги до працівника чи колекти­ву в цілому, від ступеня виконання яких залежить розмір вина­городи. Переважно це виконання місячної норми виробітку.

Порядок визначення розміру винагороди передбачається положеннями. На одних підприємствах винагорода встановлюється у твердій кількості денних заробітків працівника, на інших — відсотках до заробітку (місячного чи річного). В окремих випадках передбачається виплата винагороди за вислугу років, яку в побуті називають «чотирнадцятою зарплатою». Вводиться ця винагорода в нормативному порядку Обов'язковою умовою виплати винагороди за вислугу років є зайнятість працівника на роботах основного виробництва. Пра­цівники обслуговуючого складу, як правило, права на цю вина­городу не мають,








Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 624;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.062 сек.