Тема 3. Управління якістю сільськогосподарської продукції

1. Управління якістю вітчизняної продукції сільського господарства

2. Зарубіжний досвід управління якістю продукції сільського господарства

Система якості продукції сільськогосподарського виробництва представлена групою стандартів, затверджених Держстандартом України. Дія цих стандартів розповсюджена на підприємствах в межах країни (Додаток А).

1.На сьогодні в рамках національних стандартів України в галузі рослинництва розроблені стандарти на: зернові культури, зернобобові культури, масляничні культури і насіння сільськогосподарських культур.

Зміст стандартів відображає основні показники якості на сільськогосподарську продукції відповідно до умов діяльності сільськогосподарських культур, наявних на території країни природно-кліматичних умов та інше.

Якість продукції сільського господарства залежить від розвитку науки, техніки, технології виробництва, зберігання переробки, кваліфікації спеціалістів та інших факторів.

До якості сільськогосподарської продукції пред’являють естетичні, фізіологічні і технологічні вимоги. Кожний вид продукції характеризується великою кількістю показників.

Класифікація сільськогосподарської продукції необхідна для:

ü вибору номенклатури показників певної групи продукції;

ü визначення сфери використання продукції;

ü створення системи державних стандартів на номенклатуру показників якості продукції.

Показники якості сільськогосподарської продукції залежно від характеру задач, які розв’язуються з оцінки рівня якості продукції класифікуються залежно від:

ü властивостей, що характеризуються, - за показниками призначення, надійності, естетичності, технологічності, транспортабельності, безпеки;

ü способу вираження – за показниками, що виражені у натуральних одиницях;

ü від кількості властивостей – одиничні і комплексні (групові, узагальнені та інтегральні);

ü використання для оцінки – базові і відносні;

ü стадії визначення значень показників – прогнозовані, проектні, виробничі і експлуатаційні.

Сільськогосподарська продукція характеризується властивостями:

1) фізичними (форма, колір, консистенція, щільність, крупність, вирівняність тощо);

2) хімічними (вміст білка, жиру, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин тощо);

3) біологічними (здатність зберігатися без значних втрат маси, без погіршення товарних і харчових властивостей);

4) технологічними (здатність давати готові продукти переробки певної кількості і якості).

Наприклад, якість зерна визначається сукупністю таких показників: смак, запах, колір, вологість, засміченість, вирівняність, крупність, зараженість шкідниками, вмістом білка, жиру, вітамінів, мінеральних речовин тощо; картопля продовольча – зовнішнім виглядом бульб (цілість, прорість, забрудненість, ураженість хворобами тощо), розміром, механічним пошкодженням, шкідниками, вмістом крохмалю, білка тощо; молоко – кислотністю, вмістом жиру, білка, цукру, мінеральних речовин тощо.

Відповідно до цього до основних нормативних значень якісних показників відносяться.

Пшениця

м’яка (6 класів)

- вологість (не більше 14,5 %);

- якість клейковини (I – III групи в залежності від класу пшениці);

- вміст білка (не менше 10-14 % в залежності від класу пшениці)

тверда (5 класів)

-вологість (не більше 14,5 %);

-скловидність (40-80 % в залежності від класу пшениці);

- якість клейковини (I – III групи в залежності від класу пшениці);

- вміст білка (не менше 10-15 % в залежності від класу пшениці).

Овес (4 класи)

- вологість (не більше 19 %);

- смітна домішка (не більше 4-8 %);

- зернова домішка (не більше 7-15 %);

- дрібні зерна (не більше 5 %).

Гречка (3 класи)

- вологість зерна (не більше 19 %);

- вміст ядра (не менше 69-71 %);

- смітна домішка (не більше 4-8 %);

- зернова домішка (не більше 3-7 %).

Стандарти на продукцію тваринницького походження встановлені у категоріях нормативних документів (Додаток А).

2. Відповідно зернової продукції в Європі виділяють два класи: зерно продовольче і зерно фуражне.

В США діє система федеральних стандартів та стандартів штатів на овочеву продукцію, які діляться на дві групи :

- на свіжі овочі

- овочі, що пройшли промислову переробку

Система стандартів на свіжі овочі, фрукти, картоплю представлена понад 130 державними стандартами на 80 видів цієї продукції. Виділяють наступні види стандартів:

ü базові, які служать основою для оптової і роздрібної торгівлі;

ü стандарти на овочі, що йдуть на переробку;

ü спеціальні споживчі товари.

Стандарти на свіжі овочі встановлюються звичайно по 3-4 класах якості. В державних стандартах встановлені норми якості з урахуванням ступеня зрілості, форми, розміру плоду, структури м’якоті, кольору, аромату, смаку, чистоти, відсутності механічних пошкоджень, слідів хімічної обробки та захворювань.

По кожному класу обумовлений певний відсоток продукції, що відноситься до більш низького класу в розрахунку на партію.

Після оцінки якості овочевої продукції (візуально, на полі та ін.) інспектор по якості видає офіційний сертифікат, на основі якого здійснюється оплата продукції. У сертифікатах на свіжі овочі враховуються основні показники стандартів.

Контроль за вирощуванням культур здійснюється також і в країнах ЄС.

1. В Нідерландах існує спеціальна служба якості при аукціонах, яка розробляє вимоги до якості продукції (з урахуванням міжнародних стандартів), здійснює контроль якості продукції, що надійшла на аукціон, але й за декілька тижнів до збору врожаю відбирає на місці проби для лабораторного аналізу.

2. За кордоном одержали поширення експрес-методи швидкого визначення індикативних паличок фірми MERK (Німеччина) та іншими способами.

3. В організації практичної роботи крім відомчих сільськогосподарських установ беруть участь Міністерство охорони здоров¢я та Міністерство охорони навколишнього середовища.

4. Хімічні аналізи продуктів здійснюють Інститут гігієни та Інститут харчування.

Рекомендована література

1. Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – 560 с.

2. Жемела Г.П. Стандартизація та управління якістю продукції рослинництва. – Полтава, 2006. – 210 с.

3. Комплексная система управления качеством продукции. Под ред. Е.Т. Удовиченко. – К.: Техніка, 1976.

4. Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управления качеством. – М.: Изд-во стандартов, 1992.

5. Исикава К. Японские методы управления качеством. – М.: Экономика, 1988.

6. Управление качеством: Учебник для вузов/ Под ред. С.Д. Ильенкова, Н.Д.Ильенкова и др. – М.: Банки и биржи, Юнити, 1999. – 199 с.