Видавничі програми і статегії.

Видавнича програма –це чітко продуманий видавцем план дій на ринку, який ґрунтується на заявлених у Статуті меті та предметі діяльності й спрямований на підготовку та випуск потрібних суспільству або замовнику й економічно вигідних видавництву видань. Виконання програми видавництва передбачає реалізацію певних видавничих стратегій, спрямованих на популяризацію та реалізацію власної продукції.

Видавничі стратегії – це комплекс заходів, які розробляються у видавництві з метою формування в суспільстві позитивного іміджу видавців і їхньої продукції, зорієнтовані на розширення кола авторів і читацької аудиторії, просування власної продукції на ринку, пропаганду суспільно важливих ідей, які є світоглядними орієнтирами діяльності видавництв.

За прогнозованим часом реалізації видавничі стратегії поділяють на короткострокові (для вирішення якихось нагальних завдань), середньострокові та довгострокові (для вирішення глобальних, концептуальних задач).

За інтенсивністю видавничі стратегії бувають: безперервні (заходи, які проводяться постійно, наприклад, самореклама), концентровані (заходи інтенсивного впливу протягом якогось короткого періоду, наприклад, вони можуть бути пов’язані з важливими подіями в житті суспільства); періодичні (найяскравіші приклади – виставкова діяльність); пульсуючі (заходи, які проводяться постійно і періодично підсилюються лише в необхідні моменти).

За метою та основними завданнями виокремлюють такі видавничі стратегії: комунікаційні, ідеологічні (пропагандистські), маркетингові (рекламні), управлінські (стратегії менеджменту), економічні (стратегії збуту та ціноутворення на друковану продукцію), програмні (стратегії формування змісту видавничих програм), стратегії стильові, стратегії роботи з авторами, стратегії роботи з читацькою аудиторією.

Управлінські стратегії (стратегії менеджменту) обумовлені необхідністю створення такого колективу видавництва, який би міг ефективно вирішувати будь-які творчі та виробничі завдання. Як менеджер, видавець вирішує, яким буде цей колектив за кількістю працівників, чи доцільною є універсалізація видавничих спеціалізацій, яким повинен бути графік роботи кожного з фахівців, як ствердити авторитетність свого авторського та редакторського колективу в суспільстві.

Вертикальний тип управління – вид управлінської моделі, за якої усі рішення приймаються головним редактором чи безпосередніми керівниками підрозділів у межах своїх повноважень і за умови узгодження з керівництвом вищого рангу.

Горизонтальний тип управління – вид управлінської моделі, за якої головний редактор здійснює керівництво методами організації діяльності і контролю, а рішення приймаються фахівцями нижчих рангів і вузької спеціалізації. Повноваження делегуються спеціалістам.

У будь-якому разі модель управління має бути гнучкою. Це обумовлено творчим характером праці, вузькою спеціалізацією фахівців, а також постійним і напруженим графіком роботи.

Сучасні рекомендації щодо управління редакційним колективом:

1. Створення творчої і дружної атмосфери;

2. Правильний підбір кадрів за ознаками фаховості, працездатності, відповідності ціннісних орієнтирів (див. також Тимошик_фахові вимоги_теорія трьох «П» - професійність, порядність, патріотизм);

3. Постійна робота з людьми: зацікавленість, навчання кадрів, наявність кар’єрного ліфту, конструктивна критика і намагання розвивати сильні сторони, а не викривати слабкі, відсутність перфекціонізму у вимогах, атестації, анкети, тренінги, формулювання точних цілей, термінів, точний розподіл обов’язків;

4. Вчасне і обов’язкове інформування, а також налагодження ефективної комунікації між підрозділами;

5. Проведення робочих нарад і створення робочих груп. Види нарад: тематичні, координаційні, дискусійні, звітні, «мозковий штурм».

Комунікаційні стратегії спрямовані на налагодження спілкування з громадськістю, серед журналістів, видавців, редакторів, авторів, читачів, владних структур.

Для розвитку професійної свідомості, консолідації зусиль, налагодження комунікативного професійного середовища 1) проводять семінари, круглі столи, конференції, диспути, зустрічі видавців і журналістів, пресконференції тощо; 2) утворюють союзи видавців і журналістів із різних країн чи однієї країни для моніторингу та вирішення певних проблем; 3) створюють спеціальні друковані органи чи інтернет-ресурси для обговорення і винесення на широкий загал актуальних проблем видавничої справи.

Для налагодження діалогу з читачами та авторами 1) проводять зустрічі з авторами, провідними журналістами, автограф-сесії, майстер-класи, презентації; 2) займаються ярмарково-виставковою діяльністю; 3) заохочують читачів до обговорення певних тем у гуртках, читацьких групах, на інтернет-форумах; 4) проводять зустрічі читачів із видавцями; 6) оголошують творчі конкурси серед читачів і працюють із ними як із потенційними авторами; 5) співпрацюють із медіа-, кіно- та гейм-індустрією.

Ідеологічні (пропагандистські) стратегії видавництв зорієнтовані на просування в суспільстві певних важливих ідей чи на задоволення якихось суспільних потреб у тому чи іншому виді інформації. Це можуть бути ідеї просвітництва, національного самоствердження, поширення громадянських свобод тощо.

Маркетингові стратегії формуються для створення чи поліпшення іміджу видавництва, популяризації видань, просування продукції на ринку та її успішної реалізації. Задля реалізації цих завдань видавці вдаються до 1) самореклами на сторінках власних видань; 2) самореклами на власному сайті; 3) реклами на телебаченні, в Інтернеті; 4) рекламних промо-акцій в межах турів, зустрічей, виставок тощо; 5) комерційної пропаганди – «діяльності, спрямованої на формування та підтримку позитивного іміджу шляхом налагодження відносин між організацією та різноманітними контактними аудиторіями – діловими партнерами, покупцями, фінансовими установами, владою, суспільством» [11, 304-305]; 6) спонсорства – фінансової підтримки суспільно корисних проектів, організацій, особистостей.

Під час розробки маркетингових стратегій визначаються: 1) цільова аудиторія рекламного впливу; 2) концепти рекламних звернень; 3) рекламне агентство – виконавець; 4) засоби розміщення (ЗМІ, рекламні щити, пошта, Інтернет); 5) бюджет реклами; 6) періоди більш чи менш інтенсивного застосування реклами.

Економічні стратегії (стратегії збуту та ціноутворення на друковану продукцію) спрямовані на посилення ефективності реалізації видавничої продукції. Вони передбачають вибір оптимальної форми продажу (передплата, персональних продаж, оптова торгівля, роздрібна торгівля, продаж через інтернет-магазини, продаж через торгових представників чи комівояжерів); пошук ринків збуту всередині країни чи поза нею; вибір читацької аудиторії (зорієнтованість на масового читача, на певний сегмент читацької аудиторії, на рекламодавця, тільки на адресного читача в системі розсилки); вплив на формування концепції видання; пошук ефективної ланки ціноутворення з мінімальними націнками до видавничої ціни видання; стимулювання усіх учасників збуту (посередницької мережі, торговельного персоналу, споживачів).

Потрібно пам’ятати, що різні видавництва по-різному ставляться до економічної вигоди своєї діяльності. Одні (комерційні видавництва) підтримують гетерономні стратегії збуту (націлені на отримання реального прибутку), інші ж (некомерційні, елітарні видавництва) – автономні стратегії, які в першу чергу зорієнтовані на реалізацію просвітницьких завдань і лише частково на економічну ефективність.

Основні стратегії роботи видавництв із авторами та читачами полягають у визначенні авторської та читацької аудиторій; стимулюванні й заохоченні їхньої активності; налагодженні діалогу між ними; формуванні іміджу авторів і умов сприймання цього іміджу читачами тощо.

Аналіз читацької аудиторії здійснюється за допомогою кількісних і якісних методів: анкетування, опитування, прогнозування, листування, ведення читацьких колонок, організації фокус-груп (дискусій на певну тему), зустрічей із читачами.

Зазвичай у видавничій практиці уявлення про цільову читацьку аудиторію складають за певними критеріями (див. Таблицю). Значимими для редакції періодичних видань є соціальні характеристики читача, оскільки саме вони обумовлюють тематичне планування і стиль видання.

Специфіка аналізу читацької аудиторії періодичних видань полягає в тому, що частина з них мають цільову аудиторію (молодіжні, дитячі, жіночі, регіональні, спеціалізовані) і можуть заздалегідь спрогнозувати читацькі запити, а також особливості сприймання інформації; більшість же газетних видань розраховані на масову аудиторію.

Публікації плануються / поділяються на спеціалізовані та для широкого кола читачів. Їх кількісне співвідношення залежить від виду видання. В загальнополітичних газетах розподіл є пропорційним, причому перша частина видання формується з публікацій для широких мас, а друга – з тематичних спеціалізованих сторінок (для тих, хто цікавиться питаннями культури, спорту тощо. У спеціалізованих виданнях навпаки: на початку 80 % спеціалізованих публікацій, решта – в кінці видання.