Тема 1.2. Міжнародна економічна діяльність. Середовище

Міжнародної економічної діяльності

План

1. Поглиблення інтернаціоналізації господарської діяльності

2. Основні напрями міжнародної економічної діяльності

3. Країни в міжнародній економіці та показники, що їх характеризують

4. Середовище розвитку міжнародної економічної діяльності

1. Поглиблення інтернаціоналізації господарської діяльності

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, підприємствами і організаціями, яке знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництво мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб’єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за епохи велико­го машинного виробництва. Вона означає не що інше, як поступо­вий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у межах світового господарства.

Можна виділити три головні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII – кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва грунтувалася пере­важно на взаємодії національних господарств завдяки простій коопе­рації. Основним каналом взаємного «обміну речовин» були най­простіші форми міжнародних економічних зв'язків, насамперед зов­нішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва та обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома процесами існує діалектичний взаємозв'язок.

На другому етапі (кінець XIX – середина XX ст.) інтернаціо­налізація виробництва переходить в іншу стадію, що пов'язана з роз­витком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є те, що вона грунтується на міжнародному поділі праці, який стає визначальним чинником поглиблення інтернаціоналізації господарсь­кого життя та формування світового господарства. У цей час розвива­ються всі його основні форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.

На третьому (нинішньому) етапі, що розпочався від середини XX ст., інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тоб­то охоплює усі підсистеми господарства. Таким чином вона поши­рюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та неви­робничої сфер. Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій і вартісній формах усіх частин валового національного продукту, підвищення якості людського розвитку тощо. Вузкість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва та обігу. Інтернаціоналізація об’єднує структурні елементи та суб’єкти світового господарства в одне ціле. Тому вона є одним із системотворчих чинників світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Нині головними системотворчими чинниками в міжнародній економічній системі, які цементують її цілісність та внутрішню єдність, є: науково-технологічна революція й, насамперед, її інформаційно-інтелектуальна домінанта; інтернаціоналізація і глобалізація господарської діяльності; ринкові детермінанти та важелі, особливо різноманітні фінансові інструменти, що в цілому зумовлюэ створення небаченої суперсистеми фінансово-інформаційних зв'язків у масштабах планети.

Рис. 1.1 Системотворчі чинники міжнародної економіної системи

Якісними та кількісними аспектами інтернаціоналізації господарського життя є рівень міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фінансового капіталу, спільної підприємницької діяльності, міграція робочої сили тощо.

2. Основні напрями міжнародної економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки , закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням міжнародного співробітництва, поділу та факторного розміщення.

Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди.

Міжнародна економічна діяльність реалізується в комплексі численних форм співробітництва різних країн, виробничих, торговельно-комерційних контактів, які виходять за межі окремих держав, а також засобів регулювання зазначених контактів з боку владних інститутів. Основними напрямами міжнародної економічної діяльності є:

Ø Міжнародна науково-технологічна сфера (світовий ринок технологій, ноу-хау, патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг).

Особливості сучасного етапу розвитку науково-технологічної сфери проявляються, зокрема у змінах структури міжнародної торгівлі. В останні роки питома вага товарів, виготовлених за високими технологіями, зросла у міжнародній торгівлі вдвічі, за середніми технологіями – майже в 1,5 рази за одночасного скорочення первинних продуктів і товарів із низькими технологіями. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими країнами. Широка міжнародна кооперація в галузі науки і техніки, обмін технологіями, патентами і ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-технологічну систему.

Ø Система міжнародного виробництва:

· міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва;

· спільна інвестиційна діяльність (прямі та портфельні інвестиції);

· спільне підприємництво та вільні економічні зони.

Найвиразніше тут проявляється роль транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво в результаті взаємодії в єдиному виробничому процесі різних за своїм походженням ресурсів і факторів.

Синтез різних типів міжнародного виробництва дає можливість реалізувати три головні групи переваг: власності, розміщення виробництва і інтернаціоналізації.

Ø Світовий ринок і міжнародна торгівля. Світова торгівля або міжнародний обіг є функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різних ресурсів, що переміщується між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами. ЇЇ зростаюче значення свідчить, що як у світовому масштабі, так і в регіональному розрізі темпи зростання світового експорту значно випереджають темпи зростання світового ВВП, причому в розвинутих країнах більш як у два рази. З урахуванням того, що розвинуті країни забезпечують більшу частину світового експорту, вони ж справляють вирішальний вплив на загальносвітові показники.

Різко загострюється конкуренція на світових ринках товарів і послуг, посилюється регіоналізація міжнародної торгівлі та відповідна сегментація єдиного світового ринку; зростає інтернаціоналізація торгівлі, тобто відносно відокремлюється міжфірмовий товарообмін з метою економії на ринкових трансакціях.

Головна й довготривала тенденція світового товарного експорту полягає в тому, що в загальному товарообігу збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

Ø Міжнародні валютно-фінансові і кредитні відносини. В умовах суттєвого розширення ринкових відносин роль цієї сфери незмірно посилюється. Збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб’єктів валютно-фінансових відносин, постають нові міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.