Державний кредит як фінансово-економічна категорія.

Джерелом повернення державного кредиту і сплати відсотків за його користування є доходи бюджету, а не прибуток від вигідного розміщення кредиту. Використання кредиту для покриття дефіциту державного бюджету зумовлено значно меншими негативними наслідками для фінансового стану держави ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Найпоширенішою формою прояву державного кредиту є державні позики, що надаються на підставі угоди і випуском цінних паперів під державне майно та гарантовані позики, останні позики надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Угодами оформляються державні позики переважно від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. Угода/договір є юридичною основою державних позик. Залучення державних позик шляхом випуску цінних паперів, які придбаваються кредиторами, забезпечують їм певні фінансові переваги. Слід відзначити, що державні позики забезпечені випуском цінних паперів – облігацій, казначейськими зобов’язаннями (векселями) відразу впливають на зміну державного бюджету, а гарантування погашення боргових зобов’язань не завжди призводить до зміни централізованого грошового фонду, оскільки боржник може своєчасно і в повному обсязі розрахуватися з позичальником за своїми зобов’язаннями. За таких умов гарант – держава, в особі органів виконавчої влади, не несе додаткових видатків.

Державний кредит виникає внаслідок утворення дефіциту бюджету, який відображає такий обсяг додаткових бюджетних ресурсів, які потрібно запозичити з внутрішніх або зовнішніх джерел щоб покрити запланований обсяг видатків. Виходячи із сутності бюджетного дефіциту, яка полягає у функціонуванні частини бюджетних відносин з приводу мобілізації того обсягу доходів, якого не вистачає для покриття різниці між видатковою та дохідною частинами бюджету державний кредит набуває об’єктивної необхідності для задоволення суспільних потреб.

Використання державного кредиту зумовлено ще і тим, що існує постійна суперечність між обсягом суспільних потреб і можливості держави задовольнити ці потреби за рахунок коштів державного бюджету. Причинами невідповідності між видатками і доходами бюджету є передусім неекономне, нераціональне використання коштів або додаткові з економічних, соціальних і політичних причин державні видатки, що виходять за межі фіскального оподаткування. За сучасних функцій держави, фіскальних можливостях економіки державний кредит поєднує характерні особливості грошових відносин – фінансів і кредиту, що зумовлює відповідний характер відносин державного кредиту і державного бюджету, взаємозв’язок із системою оподаткування та рухом позикового капіталу. Податки і позики є взаємодоповнюючі фінансові інструменти державних фінансів за допомогою яких держава мобілізує кошти для фінансування своїх постійно зростаючих потреб.

Державний кредит слід розглядати не тільки як економічну категорію який поєднує особливості кредитних відносин (зворотності, терміновості, платності) але як фінансову категорію система відносин яка формується при мобілізації коштів для тимчасового поповнення бюджету що відрізняє його від таких класичних фінансових категорій як податки, банківський кредит.

Для прикладу:

Ø податки справляються до бюджету в односторонньому порядку, а державний кредит з одного боку є джерелом формування додаткових грошових ресурсів бюджету, з іншого – збільшення доходів власників цінних паперів ( відсотки, виграші за державними позиками);

Ø при наданні державного кредиту фінансові відносини формуються на добровільних засадах, на довірі, відповідальності, тоді як податки справляються в примусовому порядку;

Ø в правовому полі податок є обов’язковим платежем, розмір якого визначений законом у встановлені строки, тоді як державні запозичення здійснюються за умови браку фінансових ресурсів у державі, або існує потреба обмежити рівень оподаткування;

Ø на кінець, податки виступають основним джерелом наповнення бюджетів формуючи фінансову міць держави, а державний кредит є лише засобом мобілізації додаткових фінансових ресурсів. Проте між цими фінансовими категоріями існує взаємозв’язок. Адже, повернення кредиту, виплата відсотків за користування кредиту здійснюється за рахунок доходів бюджету, а податки є основним джерелом формування цих доходів. Таким чином, державний кредит авансований наперед у податки.

Відмінності державного кредиту від банківського полягають у призначенні та його функціях.

Банківський позиковий фонд використовується для фінансування підприємств, фізичних осіб з метою вирішення тимчасових фінансових проблем. За економічною сутністю державний кредит виражає додаткові фінансові кошти держави, які отримані через державну позику, і надходять у її розпорядження.

Наступною характерною ознакою банківського кредиту є те, що при продуктивному використанні коштів збільшується додана вартість продукту, де кошти державного кредиту переважно використовуються на покриття бюджетного дефіциту.

Особливістю банківського кредиту, є те, що у ролі позичальника і платника може бути одна і та сама юридична чи фізична особа. Безпосередньо позичальником державного кредиту виступає держава в особі органів державної влади, а виплати кредиторам (власникам державних цінних паперів) здійснюється переважно за рахунок бюджету.

За економічним та фінансовим змістом державний кредит виконує контрольну і розподільну функцію.