Акредитація

Питання, пов'язані з акредитацією, формально не були включені в програму дій, що випливають з Булонської декларації. В Європі акредитація знаходить набагато менше застосування, чим у США. Причина криється в традиційному для європейського вищої освіти державному управлінні, регулюванні і контролі. Бурхливий екстенсивний ріст контингентів вищої школи в останні десятиліття, фінансові і ресурсні обмеження, виникнення приватних вузів, поширення транснаціонального освіти гостро ставлять проблему розробки прийнятних і погоджених процедур акредитації.

Як уже відзначалося, системи якості повинні бути орієнтовані на «граничні стандарти» якості (кінцеві вимоги, результати), а не на процесуальні параметри, такі як «час навчання» і «зміст освіти».

На думку прихильників процедур акредитації, їхнє введення прискорить створення «європейських знаків якості» у вищій освіті. Для європейської системи гарантії якості буде завжди характерний багаторівневий підхід, що включає елементи:

- добре функціонуючу систему внутрішньої гарантії якості на рівні факультету і ВНЗ;

- надійно працюючу систему зовнішньої експертизи якості освітніх програм або оцінку якості на національному рівні;

- зовнішню експертизу освітніх програм на європейському рівні .

Основою європейської гарантії якості в європейських країнах є наявність гарної функціонуючої системи гарантії якості на національному рівні.

Міністри на своїй зустрічі в Празі визнали «...важливу роль систем контролю якості в забезпеченні високих стандартів якості і сумісності кваліфікацій на всьому європейському просторі» [52]. Ними схвалені будь-які дії по поширенню кращих методів оцінки й акредитації/сертифікації, а також розробка сценаріїв взаємного визнання і механізмів оцінювання й акредитації (особливу роль покликана зіграти Європейська мережа по контролі якості у вищій освіті - European Network of Quality Assurance in Hiqher Education - ENQA). У принципі оформляється траєкторія руху - від оцінки до акредитації.

Акредитація може бути підлегла різним цілям, але генеральна її функція - «охорона» і розвиток стандартів якості вищої освіти, орієнтованих на студента, суспільство і роботодавця.

У ряді країн акредитація уведена відносно давно. Інші держави планують її введення. По-третє, тільки в останні роки відбувається її інституціоналізаця. Наприклад, Німеччина, У відповідності з відновленням рамкового закону про вищу школу від 20 серпня 1998 р. введені в порядку апробації ступеня Bachelor/Bakkalaureus і Master/Magister. Відповідно до рішення конференції ректорів вузів від 6 липня 1998 р. це нововведення в німецькій вищій освіті повинне поліпшити пропозиція гнучких, сумісних у міжнародному плані освітніх програм, підвищити мобільність що навчаються і попит іноземних студентів на вищу освіту в Німеччині. Для забезпечення гарантії якості викладання і навчання й удосконалювання «прозорості» освітніх програм для студентів, роботодавців і ВНЗ конференція Міністрів освіти і культури земель (від 3 грудня 1998 р.) створила Акредитаційну раду. Її призначення - здійснювати спостереження за діяльністю різних акредитаційних агенств і проводити їхню акредитацію (насамперед стосовно до знову введених ступенів). Акредитаційна рада включає у свій склад 14 членів - представників земель, вищих навчальних закладів, що навчаються і практиків з боку роботодавців і работоотримувачі (4 відомих учених, 2 ректора/президента вузів, 2 студента, 2 представника від земель, 4 практика). Персональний склад ради є відкритим для суспільства і поміщений на veb-сайті. Акредитаційна рада відділена від органів, що займаються забезпеченням якості.

Суперечлива картина з уведенням процедур акредитація відбита в матеріалах суспільного опитування «Вплив Болонської декларації на інженерна освіта в Європі» [30].

Ні єдності й у питанні про об'єкти акредитації: уся система вищої освіти або її частина (сектор)? цілісні освітні програми або цикли предметів? по всій країні або окремому навчальному закладі? Об'єкти акредитації безпосереднім образом впливають на її наслідки. Нерідко можна зустріти думка, що акредитація повинна привести в перспективі до фінансових наслідків. Однак сьогодні подібний підхід у Європі розглядається як важко реалізований. Обговорюється проблема удосконалювання управлінської культури в умовах зростання фінансової, економічної, організаційної й академічної автономності (Клаус Ландфрид).

Популяризується децентралізований підхід до гарантії якості: досвід одних країн може стимулювати інновації в інші. Усе це, по думці багатьох учасників Болонського процесу, буде сприяти формуванню європейських механізмів, заснованих на взаємному прийнятті рішень з питань гарантії якості з обов'язковим відображенням у них національних розходжень і не перевантажують вузів.

Помітний наростаючий інтерес європейських ВНЗ до проблем акредитації. Деякі відносять неї до рівної сторони «золотого трикутника» структурної реформи: двоступінчаста структура - ECTS - акредитація [39].