Покази та протипоказання до групової та індивідуальної психокорекції.

Прийняття рішення про проведення індивідуальної чи групової психологічної корекції, шляхах її здійснення визначається уявленням психолога про зміст своєї коректувальної роботи.

У разі індивідуальної психокорекційної роботи психолог працює з клієнтом один на один за відсутності сторонніх осіб. У іншому випадку він працює з групою клієнтів, які в психокоректувальному процесі взаємодіють не тільки з психологом, але і один з одним.

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і по своєму результату буває глибшою, ніж групова. Вся увага психолога спрямована тільки на одну людину, на роботу з її проблемами витрачається і весь час зустрічі. Хоча це, відповідно і дорожче коштує, якщо перераховувати на вартість години психокорекційної роботи. Індивідуальна психокорекція зручна тим, що краще розкриває особливості клієнта, знімає у нього психологічні бар'єри, які неминуче виникають і насилу долаються у випадку, коли людині доводиться відверто висловлюватися у присутності багатьох інших людей.

Але цей вид психокорекції малоефективний при вирішенні проблем міжособового характеру, для яких необхідна робота в групі.

Крім цього, необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є наступні:

· добровільна згода на отримання такої допомоги;

· довіра клієнта до психолога;

· активність клієнта і його творчо-дослідницьке ставлення до власних проблем;

· право клієнта приймати або не приймати допомогу, що надається;

· право клієнта самому приймати рішення у своєму житті.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається у таких випадках:

· коли проблеми клієнта індивідуального, а не міжособового характеру;

· коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі або з яких-небудь причин його робота в групі неможлива;

· коли застосовуються достатньо сильні методи психологічного впливу і клієнта необхідно постійно тримати під спостереженням і контролем;

· коли у клієнта виявлена надмірна тривожність;

· коли виявлена сильна загальмованість;

· при дуже суттєвій невпевненості в собі;

· при необгрунтованих страхах;

· при проблемах недостатнього усвідомлення самого себе;

· при втраті сенсу і мети життя.

Іноді буває і так, що за характером проблеми клієнту потрібна групова робота, але він категорично відмовляється працювати в групі. Тоді, як перший крок на шляху до реабілітації можна використовувати індивідуальну роботу. І поступово, у міру готовності, підводити клієнта до усвідомлення необхідності включення в групову роботу.

Протипоказами для групової психокорекційної роботи можуть служити сильно виражена збудливість і емоційна неврівноваженість клієнта, важкий характер, фізична хвороба, недостатній рівень інтелектуального або морального розвитку тощо. При сильнодіючих психокорекційних процедурах у таких людей може настати емоційний стрес або емоційний зрив.

Через деякі інші причини клієнт може свідомо або несвідомо заважати працювати іншим учасникам групи.

І, нарешті, він може не розуміти, чого від нього очікують або поводитися в групі недостатньо культурно, шокуючи інших і виводячи їх з рівноваги. Іноді клієнт, хоч йому і дійсно необхідно працювати в групі, фактично підсвідомо внутрішньо чинить спротив цьому. Тоді психолог може постаратися зняти внутрішній спротив клієнта, переконати його в необхідності включитися в групову роботу і допомогти йому це зробити практично.

Є клієнти, які в звичайних психокоректувальних ситуаціях поводяться цілком нормально, але втрачають контроль над собою, коли відчувають сильний психологічний вплив у групі. В цьому випадку сильно діючі психологічні процедури необхідно спочатку випробувати на клієнті в індивідуальному порядку, а потім вже включати його в групу.

Індивідуальна психокорекція допомагає тільки тим, у кого є дійсні психологічні або поведінкові проблеми. Наявність таких проблем може встановити професійний психолог або усвідомити сам клієнт. Іноді людині здається, що у нього є проблеми, хоча насправді їх немає. Іноді навпаки, здається, що проблеми немає, хоча насправді вона існує.

Психокорекція мало чим може допомогти людям, у яких психологічні або поведінкові відхилення викликані серйозними захворюваннями органічного характеру. Для таких людей необхідна допомога психотерапевтів або психіатрів.

Висновки до 1-го питання

Отже: Групова психокорекція не є самостійним напрямом психокорекції, а представляє лише специфічну форму, при використанні якої основним інструментом дії виступає група клієнтів, на відміну від індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є лише сам психолог. Групова психокорекція в рамках конкретної групової напруги вирішує ті ж задачі, що і індивідуальна, але за допомогою інших засобів.При індивідуальній психокорекції спілкування обмежується діадою «клієнт — психолог». Інструментом дії в цьому випадку є тільки сам психолог, що обмежує діапазон реальної емоційної взаємодії і реальних варіантів поведінки як в кількісному плані, так і в якісному. При груповій формі корекції інструментом дії виступає психокорекційна група. При цьому складається ситуація реальної емоційної багатовекторної взаємодії, різноманіття реальної поведінки, в яку включені клієнти з широким діапазоном різних стосунків, установок, емоційних і поведінкових реакцій.

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і по своєму результату буває глибшою, ніж групова. Вся увага психолога і весь час зустрічі спрямовані тільки на одну людину. Хоча це, відповідно і дорожче коштує, якщо перераховувати на вартість години психокорекційної роботи. Індивідуальна психокорекція зручна тим, що краще розкриває особливості клієнта, знімає у нього психологічні бар'єри, які неминуче виникають і насилу долаються у тому випадку, коли людині доводиться відверто висловлюватися у присутності багатьох інших людей.

Але цей вид психокорекції малоефективний при вирішенні проблем міжособового характеру, для яких необхідна робота в групі.

Протипоказаннями для групової психокорекційної роботи можуть служити сильно виражена збудливість і емоційна неврівноваженість клієнта, важкий характер, фізична хвороба, недостатній рівень інтелектуального або морального розвитку тощо.

Іноді буває і так, що по характеру проблеми клієнту потрібна групова робота, але він категорично відмовляється працювати в групі. Тоді, як перший крок на шляху до реабілітації можна використовувати індивідуальну роботу. І поступово, у міру готовності, підводити клієнта до усвідомлення необхідності включення в групову роботу.

ІІ питання: Теоретичні основи групової психокорекції.

Докладний аналіз механізмів коректувальної дії групової психокорекції представлений в роботах І. Ялома (1970) і С. Кратохвіла (1978).

Як основні механізми коректувального впливу І. Ялом виділяє наступні:

1. Повідомлення інформації. Отримання клієнтом в ході групової психокорекції різноманітних відомостей про особливості людської поведінки, міжособистісної взаємодії, конфлікту, нервово-психічного здоров'я і тощо. З'ясування причин виникнення і розвитку порушень, інформація про суть психокорекції і ході психокорекційного процесу, інформаційний обмін між учасниками групи.

2. Навіювання надії. Поява надії на успіх вирішення проблеми під впливом покращання стану інших клієнтів і власних досягнень. Успішна психокорекція одного клієнта служить іншим як позитивна модель, відкриває їм оптимістичні перспективи. Найсильніше цей чинник діє у відкритих психокорекційних групах.

3. Універсальність страждань, переживань і розуміння клієнтом того, що він не самотній, що інші члени групи також мають проблеми, конфлікти, переживання. Таке розуміння сприяє подоланню егоцентричної позиції, появі почуття спільності і солідарності з іншими, підвищенню самооцінки.

4. Альтруїзм - можливість в процесі групової психокорекції допомагати один одному, робити щось для іншого. Допомагаючи іншим, клієнт стає упевненішим в собі. Він відчуває себе здатним бути корисним і потрібним, починає більше поважати себе і вірити у власні можливості.

5. Коригуючі рекапітуляції первинної сімейної групи. Клієнти виявляють в групі проблеми і переживання, що йдуть з батьківської сім'ї, почуття і способи поведінки, характерні для батьківських і сімейних стосунків у минулому. Виявлення і реконструкція минулих емоційних і поведінкових стереотипів в групі дає можливість їх опрацьовування, виходячи з актуальної ситуації, коли психолог виступає в ролі батька або матері для клієнта, а інші учасники — в ролі братів, сестер і інших членів сім'ї.

6. Розвиток техніки міжособистісного спілкування. Клієнт має можливість за рахунок зворотного зв'язку і аналізу власних переживань побачити свою неадекватну міжособистісну взаємодію і в ситуації взаємного прийняття змінити її, виробити і закріпити норми, конструктивніші способи поведінки і спілкування.

7. Імітаційна поведінка. Клієнт може навчитися конструктивнішим способам поведінки за рахунок наслідування поведінки психолога і інших успішних членів групи. Підкреслюється, що багато психологів явно недооцінюють роль цього чинника.

8. Інтерперсональний вплив. Отримання нової інформації про себе за рахунок зворотного зв'язку, що призводить до зміни і розширення образу «Я». Можливість виникнення в групі емоційних ситуацій, з якими клієнт раніше не міг впоратися, їх вичленення, аналіз і опрацьовування.

9. Групова згуртованість. Привабливість групи для її членів, бажання залишатися в групі, відчуття приналежності групі, довіра, прийняття групою, взаємне прийняття один одного, почуття «Ми» групи. Групова згуртованість розглядається як чинник, аналогічний стосункам «психолог — клієнт» в індивідуальній психокорекції|.

10. Катарсис. Відреагування, емоційне розвантаження, вираження сильних почуттів.

С. Кратохвіл як основні механізми указує наступні: участь в групі, емоційну підтримку, самодослідження і самоуправління, зворотний зв'язок або конфронтацію, контроль, корективний емоційний досвід, перевірку і навчання новим способам поведінки, отримання інформації, розвиток соціальних навиків.

Клієнти як основні механізми найчастіше вказують: усвідомлення нового (самого себе, сприйняття іншими, розуміння інших людей), переживання в групі позитивних емоцій (відносно самого себе, інших членів групи, групи загалом, позитивних емоцій від учасників групи), надбання нових способів поведінки, перш передусім міжособистісної взаємодії і поведінки в емоційно напружених ситуаціях.

Вказані механізми охоплюють всі три площини зміни: когнітивну, емоційну, поведінкову — і можуть бути представлені у вигляді трьох основних більш узагальнених механізмів:

· коригуючі емоційні переживання (корективний емоційний досвід);

· конфронтація;

· навчання.

Коригуючі емоційні переживання пропонують перш передусім емоційну підтримку. Остання означає для клієнта прийняття його групою, визнання його людської цінності і значущості, унікальності його внутрішнього світу, готовності групи розуміти його, виходячи з власних стосунків і установок.

Конструктивне опрацювання змісту зворотного зв'язку, становлення адекватного саморозуміння передбачає прийняття клієнтом нової інформації про себе, яка часто не відповідає власним уявленням. Низька самооцінка, емоційно негативне ставлення до себе утрудняють сприйняття нової інформації, загострюють дію захисних механізмів. Позитивніша самооцінка, навпаки, знижує рівень психологічної загрози, зменшує спротив, робить клієнта відкритішим до нової інформації, нового досвіду. Це означає, що самооцінка і ставлення до себе грають надзвичайно важливу роль у становленні адекватного саморозуміння і можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесу.

Емоційна підтримка має позитивну стабілізуючу дію на самооцінку, підвищує ступінь самоповаги і таким чином коригує такий найважливіший елемент системи стосунків, як ставлення до себе. Перебудова ставлення до себе відбувається, з однієї сторони, під впливом нового знання про себе, а з іншого — у зв'язку із зміною емоційного компоненту цього ставлення, яке забезпечується в основному за рахунок емоційної підтримки.

Прийняття клієнта групою сприяє розвитку співпраці, полегшує засвоєння клієнтом групових норм, підвищує його активність, відповідальність, створює умови для саморозкриття.

Коригуюче емоційне переживання свого минулого також пов'язано з переживанням клієнта свого минулого і поточного групового досвіду. Виникнення в групі різних емоційних ситуацій, з якими клієнт в реальному житті не міг впоратися, дозволяє в особливих корекційних умовах вичленувати ці переживання, проаналізувати, пропрацювати їх, а також виявити адекватніші форми емоційного реагування.

Ще один аспект коригуючого емоційного переживання пов'язаний з проекцією на групову ситуацію емоційного досвіду батьківської сім'ї. Аналіз цих переживань на основі емоційної взаємодії в корекційній групі дозволяє клієнту значною мірою опрацювати і вирішити емоційні проблеми, що йдуть корінням в дитинство.

Конфронтація, на думку більшості авторів, є провідним механізмом групової психокорекції. Конфронтація розуміється як зіткнення клієнта з самим собою, із своїми проблемами, конфліктами, установками, стосунками, емоційними і поведінковими стереотипами і здійснюється за рахунок зворотного зв'язку між членами групи і групою як цілим.

Завдяки наявності зворотного зв'язку кожний з учасників групи одержує інформацію про те, які реакції у оточуючих викликає його поведінка; як він сприймається іншими; у яких випадках його інтерпретація емоційного змісту міжособистісної ситуації опиняється неадекватною і спричиняє таку ж неадекватну реакцію оточуючих; які цілі і мотиви його поведінки, наскільки його актуальна поведінка сприяє досягненню цієї мети; які емоційні поведінкові стереотипи для нього характерні; який зв'язок бачать інші між його досвідом (минулим і актуальним) і поведінкою.

Зворотний зв'язок дає можливість учаснику групи зрозуміти і оцінити власну роль в типових для нього міжособистісних конфліктах і, тим самим, усвідомити власні проблеми, співвідносивши минуле і сьогодення.

Він як би бачить себе в різних дзеркалах, якими є інші члени групи. Інформація, яку клієнт отримує прямо або опосередковано від інших учасників групи, часто суперечить або не узгоджується з його «Я». Завдання психокорекції полягає в розширенні «Я» шляхом інтеграції отриманої інформації, створюючи для цього відповідні умови.

Навчання в процесі групової корекції здійснюється прямо і опосередковано. Група виступає як модель реальної поведінки клієнта, в якій він проявляє типові для нього поведінкові стереотипи і, таким чином, створює умови для дослідження клієнтом власної міжособистісної взаємодії, поведінки, дозволяє вичленувати в ньому конструктивні і неконструктивні елементи, що приносять задоволення або що викликають негативні переживання.

Групова ситуація є ситуацією іншої реальної емоційної, міжособистісної взаємодії, що значною мірою полегшує відмову від неадекватних стереотипів поведінки і вироблення навиків повноцінного спілкування. Ці зміни підкріплюються в групі. Клієнт починає відчувати свою здатність до змін, які приносять йому задоволення самому і позитивно сприймаються оточуючими.

Методи групової психокорекції умовно підрозділяються на основні і допоміжні. Основною є групова дискусія, що має три головні орієнтації: 1) інтеракційну, 2) біографічну і 3) тематичну.

Специфіка групової психокорекції як самостійної форми дії полягає в цілеспрямованому використанні в коректувальних цілях явища групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємостосунків і взаємодій, що виникають між учасниками групи. Цим групова психокорекція відрізняється від індивідуальної, при якій взаємостосунки будуються між психологом і окремим клієнтом.