Стратегічний аналіз фінансових результатів і фінансових потреб.

Проектована фінансова звітність, як правило, включає: звіт про прибутки і збитки

( звіт фінансові результати), баланс, звіт про рух грошових коштів. Для стратегічного аналізу найважливішими є дві перші форми проектованої звітності, оскільки на їх основі можна попередньо оцінити прогнозований фінансовий результат і визначити потреби у зовнішньому фінансуванні бізнесу на наступні часові періоди (квартал, рік або кілька років).

Процес підготовки проектованих фінансових звітів, складених на основі Положень

(стандартів) бухгалтерського обліку в Україні, починається з опрацювання відповідних звітів за минулий рік ( або декілька років) і поділяється на декілька загальних етапів.

Першим етапом є прогнозування такого показника як доход (виручка) від реалізації

продукції (товарів, робіт, послуг). Ця операція є ключовою і, певною мірою, визначальною для підготовки проектованих фінансових звітів у цілому – прогноз обсягу реалізації є відправною точкою для розрахунку показників звіту про фінансові результати та балансу.

Другим етапом є підготовка проектованого звіту про фінансові результати, що обумовлено необхідністю розрахунку суми нерозділеного прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і може бути реінвестований у виробництво, тобто спрямований на покриття майбутніх фінансових потреб.

Кожна стаття про фінансові результати збільшуються або зменшуються відповідно

до концепції складання прогнозу – або на основі процента зростання (зменшення) обсягу реалізації продукції ( так званий метод процента від продажу), або незалежно. Схема підготовки проектованих фінансових звітів показана на рис. 6.

Доход (виручка) від реалізації продукції користується шляхом вирахування

податку на додану вартість, акцизного збору та інших необхідних вирахувань, а також собівартості реалізованої продукції, після чого удержується проектований валовий прибуток (збиток)

Далі валовий прибуток змінюється на суму операційних . фінансових та

надзвичайних доходів (додаються) і витрат (віднімаються, податків на звичайний та надзвичайний прибутку віднімаються). Відмінністю проектованого звіту про фінансові результати від звичайного є врахування прогнозу використання чистого прибутку для визначення такого показника як доповнення до нерозподілених прибутків. Це пояснюється тим, що у розділі 1 “Фінансові результати” звіту ф. 2 останнім показником є чистий прибуток, а проектований звіт повинен завершуватися визначенням суми, яка може бути реінвестована у виробництво (чистий прибуток мінус використання чистого прибутку).

Крім того розділи ІІ “Елементи операційних витрат” ф ІІІ “розрахунок показників прибутковості акцій” у проектованому звіті про фінансові результати можуть не наводитися. Отже, проектований і звичайний звіти про фінансові результати далеко неідентичні.

Доповнення нерозподілених прибутків збільшує або зменшує величину власного капіталу у проектованому балансі, підготовка якого здійснюється на третьому етапі. Його статті також можуть прогнозуватися із врахуванням майбутньої зміни обсягів реалізації або індивідуально. Оскільки різні статті в активі балансу, з одного боку, і пасиви, з іншого, можуть заповнюватися в процесі прогнозування по-різному, то проектований баланс майже завжди виявляється порушеним.

У випадку, якщо в проектованому балансі актив перевищує пасив,

різниця між ними являє собою так звані додатково необхідні фонди (ДЕФ). Ця сума показує потребу у додатковому фінансуванні або за рахунок збільшення власного капіталу, або шляхом збільшення довгострокових і поточних зобов’язань. Вказана операція виконується на четвертому етапі і називається утворення ДНФ з розподілом за статтями.

Іноді додатково необхідні фонди набувають невід’ємне значення – тоді, коли прогноз пасиву перевищує прогноз активу. Тоді в проектованому балансі збільшують одну або декілька статей оборотних (рідше необоротних) активів. Як правило, практиці надають перевагу збільшенню статей грошових коштів та їх еквівалентів.

Статті, які використовуються для балансування ( збільшуються в наслідок

наслідок утворення ДНФ), називаються регуляторними. Кожна з них прогнозується індивідуально і прямо не залежить від прогнозу обсягів реалізації продукції чи послуг.

Завданням стратегічного аналізу є вибір оптимального рішення щодо утворення

ДНФ за певних значень статей проектованої фінансової звітності. Прогнозування статей проектованої звітності може здійснюватися за допомогою багатьох методів, які полягають у використанні формалізованих або інтуїтивних підходів і відрізняються один від одного точністю і формою представлення результатів, трудомісткістю операцій і кількістю вхідних даних.

Методи екстраполяції спираються на статично обґрунтовані тенденції зміни тих чи інших кількісних характеристик об’єкту. Екстраполяційні методи є одними є найрозповсюдженіших серед усіх способів економічного прогнозування.

Екстраполяція визначається як спосіб знаходження значень функцій за межами

області її визначення з використанням інформації про поведінку даної функції в деяких точках, що належать області її визначення.

До методів моделювання належать прийоми структурного, сітьового, матричного

моделювання та інші, які дозволяють отримувати прогноз фінансові показники з допомогою певних моделей. Методи експертних оцінок належать до неформалізованих методів і застосовується у тих випадках, коли неможливо враховувати вплив багатьох факторів через значну складність об’єктів прогнозування. Коли формалізовані методи прогнозування застосовувати неможливо, доводиться вдаватися до знань і досвіду експертів.

Методи підготовки проектованих фінансових звітів значно відрізняються залежно

від базису (основного припущення, концепції), на якому будується весь процес прогнозування і аналізу.

Прогнозування за допомогою методу процента від продажу полягає у збільшенні

(зменшенні) показника доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) і статей балансу і звіту про фінансові результати (крім тих, що не залежать від зміни продажу) на однаковий відсоток. Припущення пряму залежність між темпами зміни доходу від реалізації та інших статей повинно підлягати перевірці на основі емпіричних даних.

Загальні правила складання проектованого балансу на основі автоматично утворених і регульованих статей ж такими:

- вищий рівень продажу необхідно підкріплювати вищими рівнями активів;

- деяке зростання активів може бути профінансовано за рахунок автоматичного збільшення поточних зобов’язань, нерозподілених прибутків і накопичених платежів;

-будь-яка нестача має фінансуватися із зовнішніх джерел шляхом отримання позик, продажу акцій нового випуску тощо.

До складу регульованих статей проектованого балансу доцільно включати ті статті, які вимагають прийняття окремих фінансових рішень. Наприклад, довгострокові фінансові вкладення, які не можуть бути прямо пов’язані з обсягом реалізації і повинні регулюватися окремо.

Для визначення потреби у фінансових ресурсах або їх надлишку потрібно спів ставити актив і пасив проектованого балансу. Ці величини майже завжди будуть відрізнятися, оскільки під час складання проектованого балансу принцип подвійного запису не застосовується.

26.Моніторинг виконання фінансових прогнозів і планів. Управління за відхиленнями в стратегічному аналізі

Виявлення відхилень фактичних даних від запланованих і управління за «відхиленнями – це і є зміст моніторингу фінансових прогнозів і планів..

Основні етапи цієї роботи такі:

1.Виявлення відхилень, які виникають

2.Класифікація їх, відсіювання незначних (визначенням критеріїв «значні – незначні відхилення» для кожного підприємства індивідуально.

3.Оцінювання відхилень, поділяючи їх на сприятливі і несприятливі;

4.Визначення як відображаються відхилення на фінансовому стані і перспективах підприємства і вирішення, чи потрібно (і які?) зміни у фінансово-господарській діяльності.

5.Вирішення за рахунок яких факторів відхилення виникли, і всюди, де можливою, дати кількісну оцінку впливу того чи іншого фактору на відхилення

6.Приймається рішення, як врахувати ті чи інші фактори, виявлені і оцінені.

Ефективність управлінських рішень залежить від правильно сформованого переліку підконтрольних показників, що оцінюють діяльність підприємства. Перелік підконтрольних показників визначається на основі поточних показників діяльності підприємства, аналізу “вузьких” місць виробництва з врахуванням специфіки і особливостей підприємства.

Оцінка діяльності підприємства, його структурних підрозділів, а також дії менеджерів відбуваються за допомогою аналізу відхилень, який є одним з основних інструментів стратегічного аналізу. Інформація про відхилення від плану (нормативу) сприяє підвищенню рівня аналізу фактичного стану справ на промислових підприємствах, що здійснюється керівниками усіх рівнів управління, а також забезпечує в обліковій системі підприємств основу для контролю за планом. Об’єктом стратегічного аналізу за відхиленнями є розрахунок відхилень витрат на сировину і матеріали. Причинами відхилень можуть бути: заміна матеріалів і сировини (за кількістю, ціною, назві); нераціональне використання відходів; відходи виробництва; виробничий брак; надлишкові витрати матеріалів у зв’язку з поверненням продукції на доробку; порушення технологічного процесу при виготовленні продукції; не справність устаткування виробничих ліній; повернення матеріалів на виправлення браку та ін.

У ході звітного періоду і після його завершення вся інформація про відхилення надходить у відповідну службу, де здійснюється визначення собівартості виготовленої продукції, а також встановлюється ступінь дії відхилень, що мають місце, на величину кінцевого показника. Результатом стратегічного аналізу служить виробіток альтернативних варіантів управлінського рішення про урегулюванню виробничого процесу.

Подібна методика використовується при аналізі відхилень чистої виручки від реалізації продукції. Основними причинами відхилень можуть слугувати: перебої в постачанні сировини; неповна завантаження потужностей із-за невиправленого виробничого устаткування; та допоміжного і обслуговуючого устаткування, нестача робочої сили; відсутність попиту на продукцію; нестача енергоносіїв; брак у виробництві із-за низької якості сировини, порушення технологічного процесу; порушення трудової дисципліни та ін.

Ефективність управлінських рішень залежить від правильно сформованого переліку підконтрольних показників, оцінюючих діяльність підприємства .Перелік підконтрольних показників визначається на основі поточних показників діяльності підприємства, аналізу «вузьких» місць виробництва із врахуванням специфіки та особливостей підприємства. Принцип визначення переліку підконтрольних показників припускає наявність цілей. Система показників, орієнтована на ціль, дозволяє представити важливі цільові величини у взаємозв'язках із впливом величин, що лежать в їх основі. Виходячи з цих величин можна інтерпретувати цільові показники. Система показників особливо важлива, якщо необхідно врахувати кілька цілей. Тому важливим тут постає питання, яким чином отримати ту інформацію, за допомогою якої можна було б судити про стан і взаємозв'язках загального фінансово-господарського механізму.

Основними показниками кінцевої мети підприємства є прибуток і ліквідність, котрі можуть бути подані у різній формі. Виходячи з того, можна виділити наступні групи підконтрольних показників: показники результатів господарської діяльності, фінансові показники, показники для тримачів акцій. Слід відмітити, що остання група показників представляє інтерес для існуючих або перспективних акціонерів, а також для керівництва, призвано найкращим чином враховувати інтереси власників. Однак для менеджерів структурних підрозділів ці показники не представляють великого інтересу, оскільки незалежно від ролі акціонерів і кредиторів у фінансуванні активів їх використання повинно бути ефективним.

Перелік підконтрольних показників залежить від специфіки цілей і пріоритетів розвитку конкретного підприємства, що дає можливість менеджерам самостійно сформувати необхідний обсяг показників з орієнтацією їх на певні групи показників.

Формування і використання підконтрольних показників в більшій степені характеризує результати діяльності підприємства у минулому і теперішнього. Тому традиційний аналіз є важливим, але не єдиним напрямком в дослідженні і оцінці ситуацій на підприємстві у майбутньому. Таким, не менш значущим , напрямком аналітичної роботи у стратегічному аналізі є аналіз за відхиленнями. Вміле й правильне використання інформації, яка міститься у відхиленнях, свідчить про успішне функціонування служб аналітичної обробки даних і орієнтації їх на “вузькі” місця діяльності підприємства.

Загальне відхилення фактичних показників від запланованих не може бути однозначно розтлумачено, оскільки воно викликано багатьма причинами. Порядок здійснення аналізу відхилень,що виникають, визначається логікою та розробкою певної послідовності дій, початковий етап якого визначається сукупністю факторів, обумовлених появу даної причини відхилення. Це допоможе виявити причини значних відхилень у місцях їх появлення. Узагальнення результатів аналізу викриє реальну картину надійності співвідношення даних про підприємство і зовнішнє середовище, а також вплив можливих перешкод при реалізації запланованих результатів, котрі можуть появитися знову. З іншого боку, результати аналізу можуть вказати шляхи скорочення зайвих витрат матеріалів, на розробку більш точних витрат або більш ефективного обліку факторів при оцінці обсягів збуту, дозволить покращити планування у майбутньому.

“Економічний аналіз відхилень“ – це перш за все факторний аналіз. Його мета –визначення і детальна оцінка кожної причини, кожного фактору, котрі можуть призвести до виникнення відхилень. Вплив зміни різних факторів при інших як внутрішніх, так і зовнішніх умов роботи підприємства зазвичай відбуваються одночасно. У зв'язку з цим можна сформувати основні напрямки роботи підприємства, що сприятимуть підвищенню ефективності оперативного управління. До них відносяться:

виявлення причин відхилень;

визначення степені залежності відхилень від тих чи інших факторів, встановлення відповідальності;

розробки заходів з уникнення несприятливих відхилень у майбутньому.

Аналіз відхилень можна здійснювати за допомогою різних відомих методів економічного аналізу, такі як метод ланцюгових підстановок, спосіб різниць, кореляційно-регресивний метод, матричний метод та ін.