Організація аудиту в Україні.

Організація аудиту та аудиторського процесу в Україні регламентується Законом України „Про аудиторську діяльність”. Аудит мають право здійснювати незалежні аудитори, що мають сертифікат, виданий Аудиторської палати України.

Між аудитором і керівництвом суб’єкта господарської діяльності укладається договір на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг. У цьому договорі передбачено предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Сертифікацію аудитора здійснює АПУ. Право на отримання сертифіката мають громадяни України, що мають вищу освіту та досвід роботи не менше трьох років на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста.

Особи, які не склали іспит мають право повторно його скласти не раніше ніж через рік. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п’яти років.

АПУ діє відповідно до Закону України „Про аудиторську діяльність” та Статуту АПУ.

АПУ набуває статусу юридичної особи від дня реєстрації в Міністерстві юстиції України. Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п’яти років. Всі рішення АПУ приймає на засіданні більшістю голосів за наявності кворуму (2/3).

Аудитори України можуть об’єднуватися у громадські об’єднання, зокрема, спілку аудиторів України. Вона має право делегувати своїх представників до АПУ та достроково їх відкликати, порушувати клопотання про припинення повноважень членів АПУ, виносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів.

Аудитором не може бути судима людина. Забороняється проведення аудиту аудитором, який має родинні стосунки із керівництвом даного підприємства.

Аудитори мають право визначати формальні методи проведення аудиту на основі чинного законодавства, умов договору із замовником, існуючих норм і стандартів.

За неналежне виконанням своїх професійних обов’язків до аудитора АПУ може застосовувати стягнення або зупинити дію сертифіката терміном до одного року або його анулювання.

Припинення сертифіката на аудиторську діяльність здійснюється на підставі рішень АПУ і це відбувається у випадках:

– Встановлення фактів низької якості аудиторських послуг;

ПРЕДМЕТ І МЕТОД АУДИТУ

Предмет аудиту – це інформація про факти, явища, процеси господарської діяльності суб’єкта аудиторського контролю, відображеної в системі бухгалтерського обліку та інших джерелах інформаційної системи, що підлягає кількісній і вартісній оцінці.

В загальному теоретичному плані можна відзначити, що предмет аудиту – це сукупність об’єктів контролю, що в конкретному випадку характеризуються наявністю певних об’єктів аудиту. Не всі наявні на підприємстві об’єкти є об’єктами аудиту. Це залежить від мети і завдання аудиту, що обумовлено в договорі.

Об’єкти аудиту – це інформація про окремі взаємопов’язані факти, явища, процеси господарської діяльності суб’єкта аудиторського контролю, відображеної в системі бухгалтерського обліку та інших джерелах інформаційної системи і можуть бути кількісно та вартісно оцінені.

Метод доцільно розглядати як сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об’єктів, що підлягають дослідженню.

Метод

Загальнонаукові методи Спеціальні прийоми аудиту

Методи:

Ø Найбільш загальним є діалектичний метод. В межах нього діють методи індукції та дедукції;

Ø Аналіз;

Ø Синтез;

Ø Аналогія – наукове дослідження, яке досягається на основі їх порівняння з іншими;

Ø Моделювання;

Ø Абстрагування.

Крім загальнонаукових методів застосовуються спеціальні. МСА 500 „Аудиторські докази” виділяє такі прийоми аудиту:

1. Вивчення (інспекція) – дослідження записів документів, матеріальних активів. Цей прийом дає змогу отримати докази різного ступеню достовірності, що залежить від їх суті і джерел.

Деякі економісти називають документальну перевірку або дослідження документів, що передбачає перевірку їх з формального боку на арифметичну точність та по суті.

При формальній перевірці звертають увагу на підписи, печатки; при арифметичній – суми, при перевірці по суті передбачається контроль за законністю і доцільністю господарських операцій.

2. Спостереження – візуальний нагляд за ходом виконання операцій і процедур з метою визначення способу їх виконання. Він широко застосовується при дослідженні аудитором системи контролю.

3. Опитування – пошук офіційних і неофіційних доказів в усній та письмовій формі у компетентних осіб.

4. Підтвердження – отримання аудитором у письмовій формі відповіді від клієнтів. Цей метод застосовується при звірці, підтвердженні.

5. Підрахунок – перевірка арифметичної точності записів.

6. Аналітичний огляд – вивчення важливих коефіцієнтів, тенденцій та інших даних, що характеризують стан об’єкта.

Аудиторська вибірка – застосування аудиторських процедур до менше ніж 100% облікових записів (елементів вибірки) у межах залишку на рахунках, класу операцій, так, що всі елементи мають шанс бути відібраними. Це дає з0могу аудиторові одержувати та оцінити аудиторський доказ стосовно деяких характеристик відібраних елементів, що необхідні для формування висновку стосовно генеральної сукупності, з якою здійснюється вибірка.

До аудиторської вибірки може застосовуватися статистичний або нестатистичний підхід.

Види аудиторської вибірки не слід плутати з прийомами аудиторських досліджень, що застосовують в аудиті. Види вибірки становлять певну сукупність одиниць, які підлягають перевірці, а до прийомів вибіркових досліджень входять способи отримання вибіркових сукупностей для тих чи інших цілей аудиту.

Класифікація видів аудиторської вибірки:

1. За репрезитативністю:

Ø Представницька – вибірка, що відображає основні характеристики генеральної сукупності.

Ø Непредставницька

2. За призначенням у процесі аудиту:

Ø ідентифікаційна;

Ø дослідна;

Ø конрольно-аналітична

3. За способом відбору:

Ø імовірнісна (тільки на основі статистичних методів)

Ø не імовірнісна (кваліфікована)

4. За кількісним складом:

Ø мала;

Ø звичайна

5. За принципом повернення одиниць у генеральну сукупність:

Ø повторна

Ø без повторна

6. За способом послідовності:

Ø первинна;

Ø вторинна

При здійсненні вибірки може використовуватися статистичні і нестатистичні прийоми:

Ø Використання математичного апарату;

Ø Використання особистої думки аудитора

Генеральна сукупність – це уся множина даних, з яких робиться вибірка і стосовно якої аудитор прогне зробити висновок. Її можна поділити на стратуми, або сукупності. Кожен стратум перевіряється окремо. Це поняття (генеральна сукупність) є більш широким ніж стратум. Поділ генеральної сукупності на субсукупності, кожна з яких являє собою групу елементів вибірки, що мають подібні ознаки називається стратифікацією.

Статистична вибірка – означає будь-який підхід до здійснення вибірки, який має такі характерні риси:

випадковий відбір;

використання теорії імовірності для оцінки результатів вибірки, у тому числі оцінювання ризику, пов’язаного з вибіркою. У зв’язку з цим прийнято ПМПА 1008 „Оцінка ризику та внутрішнього контролю: характеристики та особливості в комп’ютерних інформаційних системах”.