Ускладнення

1. Місцеві: перитоніт; некроз підшлункової залози; кровотеча.

2. Загальні: інтоксикація; печінково-ниркова дисфункція; розлади психіки; цукровий діабет; тромбози.

Лікування повинно включати:

- госпіталізацію в хірургічне відділення;

- створення функціонального спокою підшлункової залози (голод, холод, лужні розчини всередину);

- гальмування ферментативної активності (атропін, сандостатин, 5-фторурацил, даларгін, ква­­м­ател, омез, контрикал);

- ліквідація жовчної і панкреатичної гіпертензії (спазмолітики, аналгетики, гангліоблокатори, новокаїнові блокади, ЕПСТ);

- інфузійна терапія (сольові розчини, гемодинамічні і детоксикаційні кровозамінники);

- при наявності конкрементів в жовчному міхурі – ЛХЕ, при наявності конкрементів з холедоху – ЕПСТ.

При наявності клінічних ознак деструктивного панкреатиту поряд з вищенаведеним проводять :

- блокада ферментативної активності в залозі і в крові (великі дози контрикалу або сандостатину);

- детоксикаційна терапія

Форсований діурез – довенно проводять інфузії 5-10 % р-ну глюкози, сольових розчинів, реополіглюкіну, рефортану, стабізолу та ін в кількості 5000-6000 мл в добу. Після кожних 2000 мл інфузії вводять сечогінні (лазикс, манітол). Добовий діурез повинен складати 3500-4500 мл. Проводять 3-4 доби.

Перитонеальний діаліз (2-4 доби) при наявності геморагічного випоту в черевній порожнині.

- корекція електролітно-водного балансу;

- антибіотикотерапія (пеніціліни, цефалоспорини, фторхінолони).

Екстренні операції виконують в перші доби захворювання. Показами до них є перитоніт, холедохолітіаз, холецистопанкреатит, обтурація великого дуоденального соска. Об’єм операції визначається причиною панкреатиту, характером випоту, станом тканини підшлункової залози. Обов’язковим є видалення випоту, дренування чепцевої сумки і черевної порожнини. За показами проводять резекцію некротизованої частини підшлункової залози.

Холецистопанкреатит (біліарний панкреатит) зустрічається у 15-30 % хворих з захворюваннями жовчних шляхів. Існує три точки зору на механізм виникнення біліарного панкреатиту:

- затікання інфікованої жовчі з загальної жовчної протоки в протік підшлункової залози, внаслідок обтурації каменем фатерового соска, набряку або стенозу останнього;

- порушення кровообігу в підшлунковій залозі;

- інфікування підшлункової залози через кровоносні лімфатичні судини.

За клінічним перебігом холецистопанкреатит може бути гострим і хронічним. Його клінічна картина залежить від симптомів ураження жовчного міхура, жовчних протоків і симптомів запалення підшлункової залози. При цьому симптоми панкреатиту і надають своєрідність даній формі захворювання. Біль локалізується в правому підребер'ї і епігастрії, часто іррадіює в спину і є оперізуючим. Часто спостерігається лівобічний френікус-симптом. Тривале багаторазове блювання виснажує хворих. Деколи відмічається жовтяниця шкіри і склер. Температура тіла підвищується. У тяжких випадках відмічається колапс. Спостерігається акроціаноз, мармурове забарвлення живота, частий пульс, зниження артеріального тиску. При пальпації живота – болючість в ділянці правого підребер'я і в проекції підшлункової залози. Часто вдається пропальпувати збільшений і напружений болючий жовчний міхур або запальний коломіхуровий інфільтрат. Якщо в процес втягнений хвіст підшлункової залози відмічається позитивний симптом Мейо-Робсона. Лікування: лапароскопічна холецистектомія, доповнена ЕПСТ.

Хронічний панкреатит. На першому місці є хронічний первинний панкреатит. Вторинний хронічний панкреатит є наслідком захворювань шлунково-кишкового тракту: хронічного калькульозного холециститу, виразки шлунку чи ДПК. Причини розвитку вторинного хронічного панкреатиту: перехід гострого панкреатиту в хронічний (рецидивуючий панкреатит) – найчастіше у алкоголіків (75 %); пенентрація виразки шлунку чи ДПК; хронічні порушення кровообігу в підшлунковій залозі; аутоімунні процеси; екзогенні інтоксикації; операції; дуоденостаз. В 15 % випадків причину розвитку хронічного панкреатиту не вдається встановити.

Клінічна картина:

- біль в епігастрії, який іррадіює в лопатку, серце, спину, ліву здухіинну ділянку;

- диспептичні явища (панкреатогенні проноси) при загостренні;

- схуднення;

- гіпопротеїнемія;

- явища ЦД;

- жовтяниця шкіри і склер.

Ускладнення хронічного панкреатиту: звапнення паренхіми залози, ЦД, тромбоз селезінкової вени, стеноз і обтурація протоки підшлункової залози, кісти підшлункової залози, стеноз великого дуоденального соска, рак підшлункової залози.

Непрохідність головного протоку підшлункової залози. Розрізняють непрохідність на трьох рівнях: інтрапанкреатичну, на рівні великого дуоденального соска та дуоденальну.

Інтрапанкреатична буває повною (закриття каменем чи стеноз (індуративний панкреатит)) та частковою. Виникає застій панкреатичного соку, руйнування стінок протоків та їх грубі деформації. Рецидивуючий панкреатит в 7,5 % є наслідком панкреолітіазу. В чоловіків конкременти зустрічаються в 3-4 рази частіше, ніж у жінок. Часто причиною непрохідності є операції, які викликають стеноз протонки (резекція шлунку, маніпуляції в ділянці головки підшлункової залози і холедоха), травми підшлункової залози, злоякісні пухлини, індуративний псевдотуморозний панкреатит.

Причинами стенозу великого дуоденального соска є жовчні і панкреатичні конкременти, пухлини, стенозуючий гіпертофічний папіліт, кишкові паразити, дуоденальна гіпертензія. Всі ці фактори призводять до гіпертензії в панкреатичній протоці. Якщо гіпертензія розвивається поступово, то гострого панкреатиту не виникає і створюється помилкове враження, що хронічний панкреатит є первинним.

В клінічній картині переважає біль у лівому підребер'ї з іррадіацією в лопатку, серце, плече, гіпер- або гіпоферментемія, гіпербілірубінемія, гіпер- або гіпоглікемія. Захворювання закінчується фіброзом і склерозом залози.

Кісти підшлункової залози зустрічаються порівняно рідко. Вони розвиваються приблизно у 7 % хворих, які перенесли гострий панкреатит. Якщо кіста локалізується в голівці, то виникає клініка стиснення холедоха і панкреатичного протоку. Якщо в хвості – стиснення сусідніх органів (шлунку). При нагноєнні кісти – лікування нагноєнь. Часто киста може перфорувати в шлунок, холедох, ДПК, товсту кишку, черевну порожнину.

Для уточнення діагнозу використовують целіакографію, лапароскопію, КТГ, рентгенографію шлунку І ДПК, УЗД, ЕРПХГ, ЕГДФС.

Лікування: дренування нагноєнь кісти, кістоєюностомія, повздовжня панкреатоеюностомія, ЕПСТ, холедоходуоденостомія, резекція хвоста підшлункової залози, панкреатодуоденальна резекція.