Цілісний підхід
Цілісний підхід до мислення розвивався в межах гештальтпсихології. Основні представники цілісного підходу: Макс Вертгеймер (1880–1943, Берлін, США); Карл Дункер (1903–1940, Берлін); Вольфганг Келер (1887–1967, Геттінген, Берлін, Прінстон). Частина (наприклад, дані, доступні спостереженню) одержує свій дійсний зміст, тільки будучи співвіднесеною з єдиною структурою цілого – така основна ідея цілісного підходу. Розуміння всіх складових частин досліджуваного явища як включених у цілісну структуру (гештальт) називається інсайтом.
Поняття інсайту було запропоноване Келером при дослідженні інтелектуальної поведінки людиноподібних мавп. Келер описав інсайт якподію, яка наступає у певний момент вирішення: після безуспішних спроб досягти мети безпосередньо, зниження рухової активності й пасивного розглядання ситуації, тварина раптово вдавалася до засобів, як би уперше виявляючи їх, і з цього моменту її поведінка ставала організованою, упорядкованою, тобто розумною.
К.Дункер вивчив внутрішній зміст, психологічні механізми інсайту. Він вважав, що в основі пояснення інсайту лежить не розгляд випадкової події і зовнішніх умов, що провокують його з тією чи іншою імовірністю, а аналіз об'єктивної структури проблемної ситуації, при вирішенні якої інсайт внутрішньо, істотно необхідний.
Мислення – це процес, що за допомогою інсайту (розуміння) проблемної ситуації приводить до адекватних відповідних дій.
Вихідним предметом аналізу є не процес вирішення задача, а його власна внутрішня структура. Тому внутрішніми тут називаються не власне психологічні механізми інсайту (і, звичайно, не внутрішній досвід суб'єкта), азакономірні структурні відношення елементів проблемної ситуації.
Розуміння проблемної ситуації є розуміння її основного конфлікту, тобто конкретного протиріччя між умовами й вимогами, що перешкоджає досягненню мети. Дункер роз'ясняє зв'язок конфлікту й спрямованості на його усунення словом “занадто”: банан занадто високо, кінцівки занадто короткі...
Результатом проникнення в ситуацію з метою усунення конфлікту є знаходження функціонального вирішення. Функціональне вирішення – це принциповий спосіб усунення конфлікту, що далі реалізується у використанні конкретного засобу. З винаходом і реалізацією засобу проблемна ситуація утворює цілісну структуру.
Таким чином, інсайт являє собою таку цілісну організацію умов і вимог задачі, у якій розкривається й вирішується її основний конфлікт.
4. Логічна теорія мислення
Уявлення про мислення як про процес. Розкрити поняття процесу в мисленні – значить показати, як зовнішні умови визначають внутрішні і як внутрішні умови переломлюють зовнішні впливи.
С.Л.Рубінштейн вважав, що проблемна ситуація – це ситуація, у якій невідоме не дано прямо, а задано через своє відношення до того, що міститься в ній. Мислення не зводиться до одного акту пізнання об'єкта, невідоме, шукане не розкривається відразу. Результат одного акту мислення включається в подальший хід розумового процесу, пізнанняоб'єкта все більше поглиблюється. Цей процес здійснюється як взаємодія суб'єкта й об'єкта, людини й проблемної ситуації. Мислення змінює первісну постановку проблеми, а ця змінена проблема штовхає далі рух нашої думки.
Характеристика зовнішніх умов не може бути дана без умов внутрішніх, без урахування того, що ці зовнішні умови детермінують. Взаємодія суб'єкта й об'єкта (зовнішнього і внутрішнього) у процесі мислення здійснюється таким чином:
1. Зовнішні обставини, що впливають на мислення, самі випробують на собі вплив внутрішніх умов.
2. Від внутрішніх умов процесу мислення значною мірою залежить, як включаються в детермінацію цього процесу зовнішні умови.
3. Результати процесу мислення (нова постановка проблеми, розчленовування її на ряд окремих завдань), включаючись у цей процес, змінюють і внутрішні умови його протікання, а під впливом цього стають іншими й зовнішні умови.
Мислення – це діяльність з перетворення об'єкта, що дає можливість знайти в ньому щось нове, дотепер невідоме, це процес знаходження все більш повних і точних формулювань, процес переформулювання задачі. Здійснюється це за допомогою розумової операції аналізу через синтез.
Аналіз через синтез – це пізнання нових сторін, якостей, властивостей предметів шляхом включення їх у ту систему зв'язків і відносин, у якій вони можуть виявити, а потім і виявляють шукані властивості.
Те, що невідомо, завжди якось пов'язано з відомим, даним у задачі. Невідоме завжди може бути поставлене мисленням у різні зв'язки й відношення до вже даного. Через включення невідомого в нові зв'язки і відносини воно й виявляється.
26Лекція 24. Психологія інтелекту
1. Проблема визначення інтелекту.
2. Тестологічний підхід до дослідження інтелекту.
3. Експериментально-психологічні теорії інтелекту.
1. Проблема визначення інтелекту
Інтелект (від лат. іntellectus – розуміння, осмислення) – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда. Інтелект ототожнюють із системою розумових операцій, зі стилем і стратегією вирішення проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності, з когнітивним стилем і под.
За своїм психологічним змістом інтелект належить до “нечітких” понять. Поняття “інтелект” у психологічній літературі має щонайменше 3 значення:
1. Загальна здатність до пізнання й вирішення проблем, що визначає успішність будь-якої діяльності і лежить в основі інших здібностей.
2. Система всіх пізнавальних здібностей людини (від відчуття до мислення).
3. Здатність до вирішення проблем без зовнішніх спроб і помилок (у думці), протилежна здатності до інтуїтивного пізнання.
Зараз інтелект розглядається як загальна розумова здатність узагальнення поведінкових характеристик, пов'язана з успішною адаптацією до нових життєвих умов.
Часто інтелект ототожнюють з мисленням, при цьому підкреслюючи, що мислення – це процес, а інтелект – якість цього процесу. Критеріями якості виступають: ефективність, простота щодо когнітивного навантаження, здатність до знаходження нестандартних рішень.
Дата добавления: 2015-08-26; просмотров: 992;