Телеологічний підхід

Назва цього підходу походить від слова telos – ціль, предметом наукового дослідження стає не тільки цілеспрямованість, але й доцільність, призначення мислення.

Вюрцбурзька школа мислення (1901-1911 рр.) – один із напрямків психології свідомості. Засновниками школи були О.Кюльпе і К.Бюлер, до її представників належать Н.Ах, А.Марбе, О.Зельц та ін.

Ідея про спрямованість асоціативного потоку була виражена Ахом у понятті “тенденція, що детермінує”. У процесі дифузійного поширення чуттєвих уявлень і їх репродукцій має місце особлива тенденція, яка не підлягає законам асоціацій, а, навпаки, визначає, детермінує їх перебіг. Ця тенденція може (а в експерименті – повинна) бути задана поставленим суб'єкту запитанням і пошуком відповіді на нього. Саме вона визначає виділення істотної ознаки при утворенні понять.

В.Уатт уводить поняття задача й установки. Задача – це засвоєна інструкція, що перетворюється на самоінструкцію, а установка – готовність думки рухатися у певному напрямку. Завдяки задачі й установці спливають не будь-які асоціації, а саме ті, які передбачені інструкцією.

З метою опису властивостей мислення як особливої психічної реальності феномени внутрішнього досвіду були розділені на чуттєві уявлення та думки або усвідомленості.

Спробу пояснити психологічні механізми розумового процесу зробив О.Зельц. Якщо мислення – це акт усвідомлення відносин, то для пояснення його потрібно представити як розгорнуту дію з виконанням задача. Насамперед потрібно описати її структуру, форму вияву для суб'єкта. У структурі розумової дії Зельц виділяє:

· · S (situation) – ситуація, умови задача, наприклад задане слово;

· · P (purpose) – вимога, мета, якої людині потрібно досягти, наприклад шукане слово, пов'язане з S родо-видовими відносинами;

· · m (mean) – засіб досягнення мети, тобто усвідомлення названих відносин між S та Р.

Психологічна структура виконуваної задачі являє собою “схематично антиципаційний комплекс”. Схема комплексу розташовує елементи задачі за ієрархією по двох рівнях: чуттєвих уявлень (S та Р) і їх відношень, усвідомленостей (m). Основа вирішення задачі – попередній досвід суб'єкта, що містить такого роду схеми розуміння істотних відношень між предметами. У процесі виконання задача виступає для суб'єкта як незавершена комплексна структура. Ще не знайдений результат Р за схемою комплексу антиципується, передбачається суб'єктом – через усвідомлення ним відношення m. Операція заповнення комплексу, яка усвідомлюється, тобто знаходження Р, стає для суб'єкта методом вирішення задачі. Пояснюється ж рішення готовністю суб'єкта до актуалізації заданого відношення m – центральної частини комплексу, тобто до переходу цього відношення з попереднього досвіду в актуальний.