Місце уяви в структурі психічного

Уява – особлива форма людської псикихи, яка розташована окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйманням, мисленням і пам'яттю. В уяві виявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Загадковість уяви полягає в тому, що майже нічого не відомо про її механізм, у тому числі про її анатомо-фізіологічну основу. Де в мозку людини локалізована уява? – на це запитання досить не має відповіді. Ми майже нічого не знаємо про уяву, в усякому разі, менше, ніж про інші психічні процеси.

Завдяки уяві людина діє, розумно планує свою діяльність і керує нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви, творчості людей. Уява виводить людину за межі її хвилинного існування, нагадує про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може “жити” у різному часі, чого не може собі дозволити ніяка інша істота у світі.

Уява – психічний процес, що виражається в:

1) побудові образу засобу і кінцевого результату предметної діяльності людини;

2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, що заміняють діяльність;

4) у створенні образів, що відповідають описові.

Тісний зв'язок уяви та мислення призводить до того, що деякі автори їх ототожнюють, розглядаючи уяву як сторону мислення, як мислення в невизначеній ситуації (табл.3).

Таблиця 3

Порівняльна характеристика уяви та мислення

Т.Рибо вважав, що розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов'язаний з розвитком розумової діяльності (“крива Рибо”). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій прогресивний розвиток, а уява в більшості випадків характеризується падінням. Чим менше це падіння, тим більші здібності виявляє людина. Коли ж крива уяви зберігає свою стабільність або прогресивний напрямок, ми говоримо про обдарованість або геніальність. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності “тверезого”, розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії (уяви) розуму, інтелекту.

Для дитини, яка ще тільки знайомиться зі світом, ступінь і частота “невизначеності ситуації” інші, ніж для дорослого. Її життєвий досвід малий, мислення недосконале, а на кожному кроці – зустрічі з новими, незрозумілими явищами. Світ дитини – світ невпізнання і невизначеності; дитині постійно неясні вихідні дані задачі, яку треба вирішувати. А кількість задач незлічима!

На тому рівні психічного розвитку, який характерний для дошкільника, уява – вірний засіб, що компенсує і переборює недосконалість мислення й обмеженість життєвого досвіду. Це можливо шляхом перекомбінування досить обмеженої кількості вражень, народження нових зв'язків між явищами і подіями. Уява – засіб проти розривів, пробілів і неясностей у загальній картині світу. “Добудовуючи” за допомогою уяви цю картину, додаючи їй цілісність і завершеність, дитина запобігає виникненню негативних емоцій.