Уява і творчість

Уява і художня творчість

Отже, уява – здатність людини вільно оперувати враженнями, отриманими від навколишнього світу, перегруповувати їх, по-новому сполучити.

Але уявіть собі людину, дитину або дорослого, що володіє даром уяви, і безмежний світ довкола неї. Незліченні предмети і явища, і кожен предмет – з незліченними ознаками, що до того ж змінюються більш-менш стрімко. Що з них взяти і з чим поєднати? Що підсилити, що приглушити, у якому напрямку трансформувати і головне – навіщо це робити?

На думку А.М.Мелік-Пашаєва, художник бажає виразити у своєму творі деякий внутрішній зміст (сенс). Цей зміст треба “уявити” – тобто знайти для нього відповідний образ і форму. Творець підкоряє враження зовнішнього світу своєму власному задуму (силою уяви). Очевидно, що задум виникає в душі художника і відбувається це при певних психологічних умовах, що вимагає якогось особливого ставлення до дійсності.

Головне – усвідомлене переживання своєї безпосередньої єдності зі світом (естетичне переживання); здатність сприймати чуттєвий вигляд предметів і явищ як вираження внутрішнього, родинного людині змісту і завдяки цьому переживати свою єдність з навколишнім світом.

Художній задум, духовний зміст стимулює уяву і додає їй певну спрямованість. Образ, спочатку сформований в уяві, уточнюється і здійснюється вже в ході практичної діяльності (образотворчої, літературної тощо).

Уява і наукова творчість

Т.Кун у праці “Структура наукових революцій” зауважує, що в науці час від часу накопичуються факти, які не укладаються в рамки основних наукових установок. Тоді виникає необхідність змінити сформовані фундаментальні уявлення. Це і складає зміст наукових революцій. Факт змушує переглянути теорію. “Нормальна наука” – це дослідження, засновані на деяких досягненнях минулого, визнані членами даної наукової групи і прийняті ними як основа подальшої роботи – парадигма. Теорія “нормальної науки” містить у собі невирішені питання, відкриває простір для дослідження, але в рамках даної парадигми.

Аномаліями Т.Кун називає явища, що не випливають із прийнятої парадигми. Аномалія веде до відкриття нового, але її потрібно помітити, звернути на неї увагу.

У науковому пошуку виділяються етапи:

а) усвідомлення аномалії;

б) поступове виявлення й усвідомлення нового;

в) наступна зміна парадигми, що, як правило, зустрічає опір.

Специфіку уяви в науковому пізнанні треба бачити в тому, що вона виступає як не скуте шаблонами і схемами мислення. Однією з форм переходу від старих знань до нового є гіпотеза. У гіпотезі сполучення сьогодення, минулого і майбутнього має специфічний характер. Минуле – це знання, якого недостатньо для пояснення якихось нових фактів, встановлених в експерименті і спостереженні. Майбутнє – це деяке припущення про характер зв'язків, про характер законів. Уява в науковій творчості виявляється в створенні наочних моделей і уявних експериментів.