Процес забування

Теорія згасання. Забування або втрату здатності до відтворення раніше отриманої інформації у традиційних дослідженнях розглядали як результат інактивації нейрофізіологічних механізмів, що лежать в основі навчання. Відсутність вправи є головна причина згасання слідів.

Усі спогади – це наслідок деяких змін, що відбуваються в центральній нервовій системі; у результаті обробки інформації виникає “слід” – певна зміна в нервовій тканині, цей слід при його невикористанні згасає точно так, як заростає стежина, по якій не ходять.

Основний аргумент проти теорії згасання полягає в тому, що вона не може адекватно пояснити вплив процесів, які відбуваються між первісним навчанням і подальшим відтворенням. На забування можуть значно вплинути наступні події, здатні блокувати відтворення старих спогадів (а в деяких випадках сприяти йому).

Психофізіологічна гіпотеза Мюллера і Пільцекера: активність нервової системи, викликана будь-яким навчанням, не припиняється відразу після його закінчення, вона продовжується деякий час, поступово слабнучи. Цей процес сприяє консолідації щойно виниклих асоціацій. Будь-яка інша активність, що виникає в цей час, заважає консолідації і призводить до забування.

Якщо відразу ж після перцептивного акту нервова система піддалася сильним впливам, спостерігається значне порушення пам'яті (ретроградна амнезія після травми мозку).

Інтерференція: ідея цієї теорії забування полягає в тому, що інформація – стара чи нова – якимось чином утруднює відтворення іншої інформації, що зберігається в довгочасній пам’яті.

Існує дві парадигми для дослідження інтерференції: ретроактивне гальмування і проактивное гальмування (табл.1 і табл.2).

У численних експериментах були встановлені основні закономірності ретроактивного та проактивного гальмування.

Ретроактивне гальмування є результат взаємодії великої кількості змінних, серед яких: а) подібність між двома завданнями; б) ступінь навчання; в) обсяг матеріалу, що заучується.

Таблиця 1