ПОНЯТТЯ ПРО ІМУНІТЕТ І ЙОГО ВИДИ

Імунітет (від панцира. Іmmunіtіes - звільнення від чого-небудь) - звільнення (захист) організму від генетично чужорідних організмів і речовин (фізичних, біологічних, хімічних).. Лімфоцит є основною структурною й функціональною одиницею імунної системи.

Органи імунної системи:

· центральні: кістковий мозок і тимус (вилочковая залоза);

· периферичні: скупчення лімфоїдної тканини в кишечнику, легенях, сечостатевій системі (мигдалини, пейерові бляшки), лімфатичні вузли, селезінка. Периферичні органи імунної системи, як сторожові вежі, розташовані на шляху можливого просування генетично чужорідних речовин. Фактори захисту підрозділяються на неспецифічні й специфічні.

Неспецифічні механізми імунітету - це загальні фактори й захисні пристосування організму.

Специфічні механізми імунітету - це антитілоутворення в лімфатичних вузлах, селезінці, печінці й кістковому мозку. Специфічні антитіла виконуються організмом у відповідь на штучне введення антигену (щеплення) або в результаті природної зустрічі з мікроорганізмом (інфекційна хвороба).

Антигени - речовини, що несуть ознаку чужерідності (білки, бактерії, токсини, віруси, клітинні елементи). Ці речовини здатні: а) викликати утворення антитіл, б) вступати у взаємодію з ними.

Антитіла - білки, здатні вступати у зв'язок з антигенами й нейтралізувати їх.

Вакцини - це препарати з мікробних кліток або їхніх токсинів, застосування яких називається вакцинацією. Через 12 тижні після введення вакцин в організмі людини з'являються антитіла.

Вакцинопрофілактика - основне практичне призначення вакцин. Сучасні вакцинні препарати розділяються на 5 груп:

1. Вакцини з живих збудників з ослабленою вірулентністю (проти віспи, сибірської виразки, сказу, туберкульозу, чуми, кору, епідемічного паротиту й ін.). Це найбільш ефективні вакцини. Вони створюють тривалий (на кілька років) і напружений імунітет. Уведений ослаблений живий збудник розмножується в організмі, що створює достатню кількість антигену для вироблення антитіл.

2. Вакцини з убитих мікробів приготовлені проти черевного тифу, холери, коклюшу, поліомієліту й ін. Тривалість імунітету 612 місяців.

3. Хімічні вакцини - це препарати не із цільних мікробних кліток, а з хімічних комплексів їхніх поверхневих структур (проти черевного тифу, паратифів А и В, правця).

4. Анатоксини готовлять із екзотоксинів відповідних збудників (дифтерійний, правцевий, стафілококовий, газової гангрени й ін.).

5. Асоційовані вакцини, тобто комбіновані (наприклад, АКДС - асоційована коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина).

Сироватки частіше застосовуються для лікування (серотерапії) інфекційних хворих і рідше - для профілактики (серопрофілактики) інфекційних захворювань. Ніж раніше вводять

сироватку, тим ефективніше її лікувальна й профілактична дія. Тривалість захисної із сироваток 12 тижня. Сироватки готовлять із крові перехворілою інфекційною хворобою людей або шляхом штучного зараження мікробами тварин (коней, корів, ослів). Основні види:

1. Антитоксичні сироватки нейтралізують отрути мікробів (протидифтерійна, протиправцева, протизмєва й ін.).

2. Антимікробні сироватки інактивують клітки бактерій і віруси, застосовуються проти ряду хвороб, частіше у вигляді гамаглобулінів.

Гамаглобуліни з людської крові є проти кору, поліомієліту, інфекційного гепатиту й ін. Це безпечні препарати, тому що в них немає збудників хвороб, баластових непотрібних речовин. Гамаглобуліни готовлять і із крові гіперімунізованих коней проти сибірської виразки, чуми, віспи, сказу й ін. Ці препарати можуть викликати алергійні реакції. Імунні сироватки містять готові антитіла й діють із перших хвилин після введення.

Інтерферон займає проміжне положення між загальними й специфічними механізмами імунітету, тому що, утворюючись на введення в організм вірусу одного типу, він активний і проти інших вірусів.

Специфічний імунітет підрозділяється на вроджений (видовий) і придбаний.

Уроджений імунітет властивий людині від народження, успадковується від батьків. Імунні речовини через плаценту проникають від матері до плода. Часткою случаємо вродженого імунітету можна вважати імунітет, одержувана немовлям з материнським молоком. Придбаний імунітет виникає (здобувається) у процесі життя й підрозділяється на природний і штучний.

Природний придбаний імунітет виникає після перенесення інфекційного захворювання: після видужання в крові залишаються антитіла до збудника даного захворювання. Нерідко люди, перехворівши в дитинстві, наприклад, кором або вітряною віспою, надалі цією хворобою або не хворіють зовсім, або занедужують повторно в легкій, стертій формі. Штучний імунітет виробляється шляхом спеціальних медичних заходів, і він може бути активним і пасивним.

Активний штучний імунітет виникає в результаті запобіжних щеплень, коли в організм уводиться вакцина - або ослаблені збудники того або іншого захворювання ("живаючи" вакцина), або токсини - продукти життєдіяльності хвороботворних мікроорганізмів ("мертва" вакцина).

Пасивний штучний імунітет виникає в результаті введення в організм сироватки - дефібриннованої із крові, що вже містить антитіла до того або іншого захворювання.

Реакції на щеплення. У відповідь на введення в організм вакцини може розвитися загальна, місцева або алергійна реакція (анафілактичний шок, сироваткова хвороба). Загальна реакція характеризується ознобом, підвищенням температури, загальною слабістю, ломотою в тілі, головним болем. Місцева реакція звичайно спостерігається в місці ін'єкції або інокуляції імунологічного препарату й з почервонінням шкіри, набряком, і хворобливістю в місці введення вакцини. Нерідко це супроводжується шкірною сверблячкою. Звичайно прищеплювальні реакції виражені слабко й вони нетривалі. Важкі реакції на щеплення, що вимагають госпіталізації й спеціального лікарського спостереження, відбуваються досить рідко. Алергійні реакції на щеплення проявляються сверблячою висипкою, набряклістю підшкірної клітковини, болями в суглобах, температурною реакцією, рідше утрудненням подиху. Проведення щеплень особам, у яких колись були алергійні реакції, допускається тільки в умовах спеціального лікарського спостереження.

Показання й протипоказання до імунізації:

1. Алергійні реакції на раніше проводилися прививки. Рішення про вакцинації в цьому випадку приймає лікар, і проводиться вона в умовах алергологічного стаціонару;

2. Інші алергійні реакції: респіраторна алергія, харчова й інсектна алергія. Проведення щеплень здійснюється під спостереженням лікаря-алерголога;

3. Хронічні захворювання, що протікають із порушенням життєво важливих функцій організму; подиху, кровообігу, печінки, бруньок, центральної нервової й ендокринної систем;

4. Будь-які гострі захворювання (грип, ангіна, гостре респіраторне захворювання в гострий період і протягом 1 місяця після видужання).

При виявленні в деяких дітей протипоказань, що дають підставу для відводу від щеплення по стані здоров'я (медвідвод), питання про можливості вакцинації вирішується лікарями фахівцями колегіально. Інші діти обов'язково повинні бути щеплені, інакше інфекційне захворювання в умовах дитячої установи може прийняти масовий характер.