ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Інфекція в перекладі з латинського позначає зараження. До інфекційних захворювань ставляться ті, які розвиваються як відповідна реакція організму на впровадження й розмноження хвороботворних мікроорганізмів. Характерною й відмінною рисою інфекційної хвороби є здатність збудника поширюватися в оточенні захворілі й викликати нові випадки захворювань. Тому інфекційні хвороби називають заразними. Сутність інфекційного захворювання становить інфекційний процес - результат протиборства організму хворого й мікроорганізмів, що впровадилися. У ході розвитку інфекційного процесу відбуваються порушення будови й функції уражених органів і систем організму, що приводить до розладів нормальної життєдіяльності людини. Характер розвитку інфекційного процесу, особливості перебігу захворювання й виходи хвороби визначають наступні фактори:

1. Хвороботворні властивості (патогенність) збудника: а)його вірулентність (здатність проникати через захисні бар'єри організму людини); б) його репродуктивність (здатність інтенсивно розмножуватися в тканинах інфікованого

організму); в) його токсигенність (здатність виділяти бактеріальні отрути або токсини).

2. Захисний потенціал організму людини або його сприйнятливість до інфекційного початку, що залежить від: а)резистентності або несприйнятливості до інфекції в результаті вродженого або придбаного імунітету; б) реактивності, стану системи захисних сил організму.

3. Умови середовища перебування, що визначають можливість взаємодії макро- й мікроорганізму. Збудники, які можуть викликати інфекційний процес, називаються патогенними, а ця властивість - патогенністю. Ступінь патогенності конкретного збудника оцінюється як вірулентність. Говорять про високу або слабку вірулентність патогенних мікробів. Збудниками інфекційних захворювань є бактерії, віруси, риккетсії (сипний тиф), мікроскопічні гриби, найпростіші. Для позначення стану зараженості організму найпростішими використається термін "інвазія" (від панцира. Іnvasіon - вторгнення, навала). Вхідні ворота збудника (місце проникнення інфекційного початку в організм людини): шкіра, слизуваті оболонки, мигдалини.

Інфекційна доза. Щоб людина занедужала, тобто, що б виник інфекційний процес, необхідна відповідна інфекційна доза, різна в різних збудників і різна для кожної людини. Наприклад, мінімальні дози для туляремії - 15 живих паличок, сибірської виразки - 6000, дизентерії - 500 мільйонів мікробних кліток.

Специфічність інфекційного процесу. Інфекційний процес завжди носить специфічний характер, тобто залежить від виду збудника. Холерний вібріон може привести тільки до розвитку холери, вірус грипу викликає грип, дизентерійна паличка приводить до виникнення дизентерії, вірус кору - до кору й т.д. У процесі динамічного розвитку практично будь-якого інфекційного захворювання можна виділити характерні періоди:

1. Інкубаційний або латентний (схований) період хвороби, що триває від моменту зараження до появи перших ознак захворювання (грип - від декількох годин до 3 днів, СНІД - роки);

2. Продромальний період хвороби (провісники). У цей період переважають загальні для всіх хвороб симптоми: загальне нездужання, підвищення температури, головний біль, загальна слабість, стан дискомфорту. Наприкінці продромального періоду при деяких інфекційних захворюваннях з'являються специфічні симптоми (сип при корі або скарлатині);

3. Клінічний період хвороби (розпал хвороби), коли симптоматика хвороби розгорнута найбільше повно, і специфічні ознаки хвороби проявляються найбільше яскраво; апогей інфекційного процесу;

4. Результат інфекційного захворювання: а) видужання, б) летальний результат, в) хронічна форма, г) видужання із залишковими явищами перенесеного захворювання або з його ускладненнями, д) бактеріоносійство.

Форми перебігу інфекційного процесу. По гостроті перебігу інфекційної хвороби підрозділяються на 1) гострі: грип, кір, скарлатина, вітряна віспа й ін.; 2) хронічні: малярія, туберкульоз й ін. Багато інфекцій мають гостру й хронічну форми: дизентерія, бруцельоз й ін. Розрізняють також латентне (сховане) перебіг, коли збудник, розмножуючись, перебуває тривалий час в організмі й не викликає клінічних симптомів хвороби. Іноді цю форму хвороби називають безсимптомною інфекцією.

Бактеріоносійство - особлива форма взаємини між мікроорганізмом і людиною. Частіше спостерігається в період після видужання від інфекції. Характерно, що мікроб в організмі є, а ознак хвороби вже немає. Здорове бактеріоносійство - це коли взагалі ніяких ознак хвороби не розвивається, незважаючи на впровадження хвороботворного мікроорганізму.

Змішана інфекція - це зараження декількома хвороботворними збудниками (кір і скарлатина, дизентерія й черевний тиф).

Вторинна інфекція - це, коли, наприклад, після вірус ний інфекції (грип) розвивається запалення легенів, викликане бактеріальною флорою.

Осередкова інфекція - наприклад, фурункул, виразка сифілітична, туберкульоз можуть бути локалізовані. Якщо інфекція поширюється по всьому організмі, говорять про генералізації процесу (наприклад, від фурункула виникає сепсис).

Суперінфекція - повторне зараження тим же збудником, коли ще не закінчилося захворювання. Наприклад, не видужавши від грипу, хворий може одержати додатково "порцію" вірусів від іншого джерела інфекції. Перебіг хвороби обтяжується.

Реінфекція - повторне зараження тим же видом мікроба, але вже після повного видужання від попереднього зараження. Перебіг хвороби легше, тому що є імунітет.

Рецидив - це повернення хвороби, загострення при хронічному її перебігу.

Ремісія - період відносного благополуччя при хронічному перебігу захворювання між рецидивами.

Кожна з форм інфекційного процесу має свою клінічну й епідеміологічну значимість. Наприклад, латентна (схована) інфекція й здорове бактеріоносійство мають надзвичайно важливе епідеміологічне значення, тому що в цих випадках хворі звичайно не звертаються за лікуванням і тривалим часом служать активним джерелом зараження для здорових. Люди, що перенесли інфекційне захворювання, у період видужання називають реконвалісцентом.

Причини загострень і рецидивів захворювання:

порушення режиму або дієти, запропонованих лікарем;

активізація збудника, що викликав основне захворювання (реінфекція) внаслідок зниження опірності організму;

нове зараження іншим типом збудника даної хвороби (суперінфекція) при спілкуванні з людьми, зараженими даною інфекційною хворобою;

нашарування сторонньої мікробної флори (вторинна інфекція) внаслідок порушення гігієнічних вимог при догляді за хворими;

недостатня напруженість імунітету, що сформувався, після раніше перенесеної інфекції.

Як на перебіг інфекційного процесу, так і на виразність основних проявів захворювання впливають форми поширення збудника в організмі:

1. Бактеріємія й вірусемія - процес поширення збудника зі струмом крові по органах і тканинам, або генералізація інфекції. Цей процес може привести до сепсису;

2. Септицемія (сепсис) - наповнення мікробами багатьох органів і тканин (сибірська виразка, гноєтворні коки). Для сепсису характерна та сама клінічна картина при різних мікробах. Септичний компонент у перебігу інфекційного захворювання може значно обтяжувати перебіг і прогноз, наприклад, сальмонелезної, стафілококової і менінгококової інфекцій.

3. Септикопіємія - це сепсис, що приводить до утворення гнійних вогнищ у різних органах і тканинах.

4. Токсинемія приводить до отруєння організму токсинами, які виробляє збудник, і розвитку симптомів інтоксикації. Клінічні ознаки інтоксикації обумовлені токсичною поразкою центральної нервової системи (головний біль, запаморочення, нудота, блювота, судороги, втрата свідомості й ін.), системи подиху (задишка, ядуха, зупинка подиху), кровообігу (тахікардія, брадикардія, підвищення або зниження артеріального тиску, колапс), виділення (поліурія, анурія, диспепсія й ін.). Токсичний компонент визначає вага перебігу правця ботулізму, грипу, дифтерії й ін. інфекційних захворювань. Макроорганізм має цілу серію захисних механізмів проти впливу шкідливих агентів, які поєднуються загальним терміном - реактивність й як її наслідок - резистентність, тобто стійкість.

Резистентність має вирішальне значення у виникненні, перебігу й результаті інфекційного захворювання. Резистентність знижується від голодування, недоліку вітамінів, фізичної й розумової перевтоми, охолодження й т.д., а підвищується в результаті усунення шкідливих факторів праці, організації відпочинку й побуту, спадкоємного й придбаного імунітету. Таким чином, виникнення інфекційного процесу й форми його перебігу в кожному конкретному випадку визначаються результатом протиборства між патогенним збудником і людським організмом. Виходами цього протиборства можуть бути: а) загибель збудника, б) виникнення інфекційного процесу (хвороба); в) взаємна адаптація ("здорове бактеріоносійство").