Фактори та елементи облікової політики в частині незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва належить (п. 6 П(С)БО 9):

• вартість продукції, що не пройшла всіх стадій обробки, передбаченої технологічними процесами;

• вартість неукомплектованих виробів і виробів, що не пройшли апробування і технічного приймання.

Незавершене виробництво на підприємствах, які виконують роботи і надають послуги, складається з витрат на виконання незавершених робіт (послуг), дохід за якими ще не визнаний підприємством. Склад незавершенки в різних галузях різний і залежить від технологічних особливостей виробничого процесу підприємства. Проте загальним для всіх галузей є те, що до незавершеного виробництва не входять:

• запаси, що не встигли піддатися обробці;

• браковані запаси, що не підлягають виправленню.

Метод оцінки незавершеного виробництва також передбачається в наказі про облікову політику підприємства. Незавершенка може оцінюватися за такими методами: фактичних прямих матеріальних витрат, планової (нормативної) виробничої собівартості, фактичних виробничих витрат.

Викладений у попередніх параграфах матеріал дає змогу визначити фактори, що впливають на облікову політику підприємства в частині витрат незавершеного виробництва. На облікову політику незавершеного виробництва впливають:

– тип виробництва (гетерогенне, органічне, комбіноване);

– структура управління підприємством (цехова, безцехова);

– організація складського господарства (наявність складів структурних підрозділів);

– наявність та спеціалізація заготівельних цехів;

– метод контролю за витрачанням матеріалів (партіонного розкрою, сигнального документування, комбінований);

– первинні документи з обліку виробітку, що застосовуються на підприємстві;

– система оформлення процесу приймання-передавання деталей;

– система міжцехового передавання деталей;

– вид обліку деталей у виробництві (подетальний, подетально-поопераційний);

– галузева належність підприємства;

– номенклатура продукції, що виготовляється;

– особливості технологічного процесу та характер виробництва;

– характер зростання витрат виробництва;

– варіант зведеного обліку витрат;

– метод калькулювання собівартості продукції;

– рівень автоматизації обліку.

Узагальнення впливу перелічених факторів дає можливість виокремити такі елементи облікової політики незавершеного виробництва.

1. Внутрішньоцеховий рух незавершеного виробництва.

1.1. Документи з обліку виробітку, що використовуються структурними підрозділами.

1.2. Графік руху деталей і вузлів у межах цеху.

1.3. Вид обліку деталей у виробництві (подетальний, подетально-поопераційний).

2. Міжцеховий рух незавершеного виробництва.

2.1. Графік руху деталей і вузлів між цехами.

2.2. Форма передавання незавершеного виробництва між, цехами (документальна, бездокументна).

2.3. Документ з оформлення руху незавершеного виробництва між цехами (накладні, супровідні ярлики, специфікації, картки складського обліку, накопичувальні відомості, карти подання загівель, деталей, вузлів).

2.4. Варіант бездокументного передавання незавершеного виробництва (врахування випуску продукції всього підприємства або окремого цеху).

2.5. Баланс руху деталей і вузлів.

3. Оцінка незавершеного виробництва.

3.1. Перелік статей оцінки.

3.2. Особливості розподілу загальновиробничих витрат.

3.3. Варіант зведеного обліку витрат на виробництво (напівфабрикатний, безнапівфабрикантний).

4. Інвентаризація залишків незавершеного виробництва.

4.1. Періодичність проведення.

4.2. Склад інвентаризаційної комісії.

Пункт 3 та підпункт 4.1 мають бути відображені у наказі про облікову політику, а решта позицій – інших внутрішніх регламентах підприємства.