Попередільний метод

Попередільний метод застосовується зазвичай на підприємствах, які випускають однорідну продукцію, що має масовий характер. Наприклад, це стосується виробництва продуктів харчування, побутової електроніки тощо.

Указаний метод також детально розглянуто в Методрекомендаціях № 373. Об'єктом обліку витрат та калькулювання при його застосуванні є окремий переділ. Переділ - це закінчена частина технологічного процесу, у результаті якого отримується проміжний продукт (напівфабрикат). Таким чином, калькулюють собівартість не лише готової продукції, а й продукції кожного переділу. Причому калькуляцію складають по закінченні кожного звітного періоду, а не замовлення, як при позамовному методі.

Наприклад, якщо підприємство виготовляє каструлі емальовані, де передбачено дві окремі технологічні ділянки - штампування каструль та їх емалювання, то з точки зору обліку витрат матимемо два переділи. На першому об'єктом обліку витрат та калькулювання будуть штамповані заготовки каструль, на другому - готова продукція у вигляді емальованої каструлі.

Є два варіанти застосування попередільного методу - напівфабрикатний та безнапівфабрикатний. Зупинимося окремо на кожному з них.

Напівфабрикатний варіант. При цьому варіанті виробнича собівартість напівфабрикатів попереднього переділу враховується у виробничій собівартості наступного переділу. Із цією метою в калькуляції вводиться окрема стаття - «Напівфабрикати власного виробництва». Утім калькуляція має такий же вигляд, як і наведена нами для позамовного методу, тільки найменуванням продукції (об'єктом обліку) буде об'єкт калькулювання/Для нашого прикладу з каструлями на першому переділі це заготовки, на другому - каструлі емальовані (готова продукція).

У бухгалтерському обліку напівфабрикати відображаються:

• або на окремому субрахунку чи аналітичному рахунку рахунка 23 «Виробництво» - якщо вони використовуються тільки у власному виробництві,

• або на рахунку 25 «Напівфабрикати» - якщо окрім використання у виробництві реалізуються на сторону.

За даними нашого прикладу у собівартості продукції другої ділянки (емалювання) буде врахована також собівартість штампованих заготовок. Тобто з кожним переділом собівартість накопичується. Отже, собівартість продукції останнього переділу буде повною собівартістю готової продукції.

Безнапівфабрикатний варіант. За цим варіантом виробнича собівартість напівфабрикатів попереднього переділу не враховується у виробничій собівартості наступного переділу. Тому в калькуляції буде відсутня стаття «Напівфабрикати власного виробництва».

Таким чином, за даними нашого прикладу буде складено дві калькуляції: перша - для заготовок, друга - для їх емалювання. До останньої підсумкової, на підставі якої визначається собівартість готової продукції, увійдуть показники калькуляцій обох переділів. Бухгалтерський облік за цим варіантом ведеться так само, як і за напівфабрикатним.

Впровадження нормативного методу обліку зумовлене характером виробництва і не завжди є доцільним. Нормативний метод обліку витрат у нашій країні відрізняється від методу стандарт-кост, який широко використовується в закордонній обліковій практиці, що пов'язано, по-перше, з наявністю суттєвих відхилень від норм на вітчизняних підприємствах порівняно з дуже незначними відхиленнями за кордоном, а по-друге – з методом оцінки готової продукції. Так, під час використання нормативного методу відхилення від норм розподіляються у процесі визначення фактичної собівартості, а при застосуванні методу стандарт-кост сума відхилень за найбільш поширеним варіантом спрямовується на витрати періоду і продукція оцінюється саме за стандартною оцінкою.

На основі двоїстого характеру виробництва як об'єкта обліку, новостворений продукт праці також є об'єктом обліку витрат і методи його оцінки впливають на методику обліку витрат.

Залежно від повноти віднесення витрат розрізняють такі методи обліку витрат, як стандарт-кост, директ-кост, повне поглинання.

Під час застосування методу обліку витрат директ-кост, що базується на оцінці продукції за прямими витратами, непрямі витрати не розподіляють на об'єкти обліку витрат, а обліковують як витрати періоду і відносять на рахунки фінансових результатів у тому періоді, в якому вони були здійснені.

У сучасній практиці є декілька модифікацій цього методу, а саме: класичний, що передбачає віднесення до складу запасомістких витрат тільки змінних прямих витрат; метод оцінки за змінними витратами, до складу яких входять прямі витрати і змінні непрямі; метод оцінки залежно від використання виробничих потужностей, за яким до запасомістких витрат відносять всі змінні, а також частка постійних витрат, яка визначена відповідно до коефіцієнта використання виробничої потужності.

У вітчизняній та зарубіжній літературі надається порівняльна характеристика щодо переваг або недоліків цих методів. У системі фінансового обліку відповідно до вимог МСБО для потреб складання фінансової звітності рекомендується використовувати метод повного розподілу витрат. Але для потреб внутрішньогосподарського обліку вибір методу обліку витрат належить до компетенції самого підприємства і є важливим елементом облікової політики в частині обліку витрат.