Анатомічна номенклатура.

У програмі з курсу анатомії людини для студентів спеціальності 5.010201

«Педагогіка і методика середньої освіти. Фізичне виховання» передбачено знання певного мінімуму анатомічних термінів латинською мо­вою — міжнародною науковою мовою. Слід пам'ятати, що в основу анатомічних термінів покладено не лише ла­тинські слова, а й слова з інших мов, зокрема грецької, арабської. Латинську термінологію треба засвоювати поступово при вивченні кожного розділу. Ці знання при­годяться на заняттях з інших дисциплін, зокрема, фізіології.

Вивчення латинських термінів треба розпочати з тих, що найчастіше трапляються в анатомічній номенклату­рі для позначення різноманітних положень, напрямів, ло­калізації частин тіла, органів та ін.

До найбільш поширених латинських термінів належать:

anterior – передній sinister - лівий

posterior –задній medialis – до середини

superior – верхній lateralis - бічний

inferior - нижній superficialis - поверхневий

externus –зовнішній profundus - глибокий

internus – внутрішній supra - над

magnus – великий sub - під

parvus - малий inter - між

dexter - правий

Студенти повинні мати уявлення про топографію, тоб­то про взаємне розташування органів та їхніх частин. Для цього слід знати головні осі тіла. Це — три лінії: вертикальна і дві горизонтальні. Одна з горизонтальних ліній проходить у поперечному напрямі, друга — в передньозадньому. Всі три лінії перпендикулярні одна що­до іншої.

Треба уявляти і три взаємно перпендикулярні пло­щини:

- фронтальну(від fгоntalis — лобовий) — прохо­дить вертикально поперек тіла і ділить його на передню і задню частини;

— сагітальну(від sagittalis — стрілоподібний) — та­кож вертикальну, що ділить тіло на більш чи менш си­метричні праву і ліву половини. Сагітальна площина, що проходить через середню лінію тіла, називається медіа­льною (від medianus — середина);

— горизонтальну, або поперечну, що проходить че­рез будь-яку точку тіла, ділячи його на верхню і нижню частини.

Схема площин в тілі людини: 1- фронтальна; 2- сагітальна;

3- горизонтальна.

Ці осі і площини є головними орієнтирами при ви­значенні розташування органів і окремих частин.

Під час анатомічного дослідження по­чаткове положення тіла людини є верти­кальним. В анатомії прийнято вивчати тіло людини із зімкнутими нижніми та опущеними у стані супінації (долоні по­вернені вперед, sиріпаtіо) — верхніми кінцівками. Зворотне положення, тобто коли долоні повернені назад, називається пронацією (рrопаtіо) (мал. 1).

У тілі людини розрізняють голову (сариt), шию (соllит), тулуб (trипсиs) і дві пари кінцівок (верхні та нижні) (тетbrае sирeгіоrеs еt іпfеrіоrеs).

Тулуб людини має два кінці — верхній (sиреrіоr) і нижній (іпtеrіоr) і чотири

поверхні — передню (апtеrіоr), задню (роstеrіоr), дві (праву й ліву) бічні (лате­ральні) (lаtеrаlіs dехtrа/ sіпіstrа).

На кінцівках визначають також два кінці відносно тулуба: проксимальний (рrохітаlіs), тобто ближчий, і дистальний (dіstаlіs), тобто дальший.

Для загального орієнтування й уточнен­ня локалізації різних частин і органів тіла людини користуються площинами, проведе­ними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому - (площина спрямована спереду на­зад — стрілова), лобовому - (площина розташована паралельно площині лоба — лобова, або вінцева) і го­ризонтальному (площина, що перетинає тіло впоперек) (див. мал. 1). Стрілова площи­на, проведена чітко по середині тулуба, на­зивається серединною.